Напевно кожен чув цитату Черчилля проте, що кращий аргумент проти демократії це п'яти хвилинна розмова з виборцем. Я не знаю чи справді прем'єр-міністр сказав її, однак вона справді змушує задуматись.
Дійсно, звичайний столяр Микола, має рівне право голосу з професором Ярославом. Так, Микола може бути досить обізнаний, але давай ми узагальнимо і він буде відображати середньостатистичного громадянина. Отже, їх голоси рівні, це правильно чи ні?
Що ж, для початку варто визначитись з поняттям демократія. Демократія, народовладдя чи народоправство - це політичний режим, за якого єдиним легітимним джерелом влади в державі визнається її народ.
Звучить гарно чи не так? Але, що робити якщо це суспільство помиляється в своєму виборі?
Я записую цей довгочит в невдовзі після перемоги Ердогана на виборах в Туреччині.
Ердоган переміг незважаючи на те, що за його правління Туреччина має значні економічні проблеми. До прикладу, інфляція складає щонайменше 10% у рік. Це не кажучи про авторитарні замахи президента Туреччини, тощо. Так, можна сказати, що вибори могли бути фальсифіковані, але хіба це один такий випадок?
Отже, ми має ситуації при якій більшість робить неправильний вибір (я розумію, що з різних точок зору один вибір як правильний так і неправильний, проте уявімо, що більшість робить неправильний вибір). Хтось вірить у популістські заяви, хтось продається за 500 грн. чи гречку, тощо. Та через цей вибір страждають всі.
Тоді і з'являються ідеї про обмежену демократію, а точніше це породжує інший політичний режим, епістократію. Епістократія - це тип структури політичної влади, при якому більш знаючим, або краще освіченим громадянам, не тільки фактично, а й за законом, надається більше політичної влади. Але, вона теж має не одне відгалуження, ми розглянемо саме те, в якому виборче право обмежене, тобто право голосу можуть одержати тільки ті, хто складе іспит з політичної компетентності або здобуде певну освіту, хоча це може стосуватись і інших її варіацій. Тому, давайте розглянемо, які переваги та недоліки епістократії, аргументи за та проти неї, з моєї точки зору.
Почнемо з аргументів за епістократію. Звичайно, найголовнішим її доводом є те, що ми уже оговорили, а саме доступ до участі в житті країни людей, які в цьому нічого не знають. Знову таки, умовний Микола звинувачує президента в тому, що він підняв ціну на хліб, а зарплати не підняв, тай дороги не полагодив. Микола навіть не знає, які повноваження є в президента, що він може робити, що ні. І при цьому його голос урівнюється до голоса Ярослава, який чудово усвідомлює не тільки повноваження президента, а й поточну ситуацію в країні та світі, можливий подальший розвиток країни, які реформи можна було б зробити та навіть як їх зробити.
Після того як Микола та йому подібні висловлюють не вдоволення, на сцену виходить Олександр та каже, що він все змінить і хліб подешевшає, і зарплатня виросте, і дороги полагодять. Микола та натовп радіють. Нарешті є людина, яка все змінить. Та Олександр є звичайним популістом, це просто слова які нічим не підкріпленні. Та вони звучать повсюди і всюди Олександр виступає як спаситель простих людей. Вони не дивляться в його програму, що він пропонує країні, а Ярослав дивиться. Він переглянув та зрозумів, що з Олександром країна точно успіху не зазнає. Але скільки таких як Ярослав? Тому, Олександр впевнено перемагає, а Микола знову не розуміє чому хліб дорожче, зарплата менше, а дороги не полагоджено.
Тому вирішується, що Ярослав та йому подібні повинні визначати долю країни, а якщо Микола захоче прийняття участь у цьому, він повинен доказати свою, так би мовити, освіченість та знання, яких достатньо для участі в прийнятті подібних рішень. Отже, це те що пропонує Епістократія.
Ці слова звучать гарно, проте з якими проблемами вони можуть стикнутися, а їх чимало. Ну перше, що хотілось зазначити це можливість того, що право голосу нададуть не Ярославу, а тим хто вигідний Олександру, тобто прийматимуть рішення не найрозумніші, проте вигляд у цього буде саме такий. Це дасть можливість Олександру та йому подібним легше триматись при владі, не допускати до виборів тих хто буде “неосвічений” для того, контролювати подібних Ярославу, завдяки різним методам. По-друге, компетенція тих, хто має можливість голосувати. Освічений( тобто той хто має право голосу) не означає те, що він робить правильний вибір, так серед таких людей менша ймовірність зустріти подібних Миколі, але далеко не нульова. На них теж діє популізм, пропаганда, та інші важелі, хіба ми повинні відсікати велику частину людей у впливі на життя країни, тільки тому, що зменшуємо ймовірність. Третє це те, що кандидат, буде спиратись на Ярослава, на вигоди для нього, грати на його бажаннях, а як же Микола? Його бажання відійдуть на інший, далекий, план, його голос не враховують. Тому, що Ярослав не святий і впершу чергу думає про себе. Ну і четверте випливає з третього, а саме ігнорування бажань Миколи та таких як він. Ми живемо в одній державі і якщо їх бажання ігнорувати, то це призведе до багатьох невдоволень, мітингів, тощо. Про який розвиток ми говоримо? Також, після цих виводів я подумав про ще одну можливу перевагу, а саме спонукання недостатньо освічених до розвитку, необхідно для голосування, але це лише можливий варіант подій.
Підсумовуючи я хотів би зазначити наступне, епістократія несе за собою багато не відомого, та багато небезпечного в суспільство. Її успішна реалізація, мало ймовірна, люди елементарно не будуть хотіти віддавати своє право голосу, а навіть якщо згодяться на це, то подальше майбутнє несе багато ризиків. Як на мене, то найкращим варіантом є покращення освіченості населення. Дитсадок, школа, університет там і всюди інде, повинна виховуватись людина, що може мінімально розумітись в тому, що робиться в її державі, чому все так і які є перспективи. Для цього необхідні негайні реформи освіти, саме освічене суспільство, а не лише його освічена частина, зможе досягти успіху. Проте це лише моя думка, я не є науковцем чи експертом, проте ця ідея мене зацікавила, тому я висловив свою думку. Якщо у вас є свої думки, що до цього, прошу в коментарі.
