9 серпня 1999 Володимир Путін став прем'єр-міністром, а через кілька місяців і президентом Росії. Розпочавши свою політичну кар'єру як партнер Заходу, автократ Путін у результаті перетворився на його супротивника.
"Я заглянув йому в очі і побачив, що ця людина пряма і заслуговує на довіру. Ми провели непоганий діалог. І я зумів відчути його душу". Такими словами президент США Джордж Буш-молодший описав свою першу зустріч із президентом Росії Володимиром Путіним під час саміту у Словенії, у червні 2001 року.
Через 21 рік вже інший президент США дав абсолютно протилежну оцінку Путіну.
"Я вважаю його військовим злочинцем", - сказав Джо Байден про Путіна в березні 2022 року, невдовзі після того, як російський президент розпочав вторгнення в Україну. Байден додав, що Путін – "диктатор-вбивця, чистий злочинець, який веде аморальну війну проти народу України".
Погляд США, провідної держави НАТО, на російського лідера повністю змінився за 25 років, що минули з моменту його призначення на посаду прем'єр-міністра тодішнім президентом РФ Борисом Єльциним у серпні 1999 року. Зі стратегічного партнера Путін перетворився на ворога, щодо якого МКС видав ордер на арешт.
Зближення РФ з НАТО у перші роки Путіна при владі
За два роки до того, як Путін очолив уряд, Росія підписала "Основоположний акт Росія-НАТО про взаємні відносини, співробітництво і безпеку". Таким чином Єльцин припинив чинити опір можливому розширенню західного військового альянсу за рахунок країн з колишньої радянської сфери впливу. НАТО відкрило інформаційне бюро в Москві, а Росія - дипломатичне представництво при НАТО в Брюсселі. Пізніше було створено офіційний орган - Раду Росія-НАТО, в якій обговорювали питання співробітництва, роззброєння і майбутнього розширення альянсу на схід. Володимир Путін спочатку не був проти цього. Ба більше, він навіть натякав, що Росія сама може одного разу приєднатися до НАТО.
У вересні 2001 року, всього за два тижні після руйнівних ісламістських терактів у США, Путін виступив із програмною промовою в бундестазі - німецькою мовою. Він запропонував Європі спільну боротьбу з терором і партнерство у сфері безпеки. При цьому російський президент знову не відкинув можливість вступу Росії в НАТО і членство в Європейському Союзі, яке, безумовно, було однією з опцій для Росії, що переживала економічні труднощі. Але вже в тій промові Путін поскаржився, що рішення ухвалюють без урахування думки Росії, хоча холодна війна між наддержавами закінчилася.
Вигідний бізнес із "бездоганним" демократом
Російські нафта і газ стали двома найважливішими енергоносіями для ЄС. Побоювання з приводу можливої залежності від політично й економічно нестабільної Росії були в 2006 році відкинуті тодішнім головою Єврокомісії Жозе Мануелем Баррозу. З тієї причини, що хоча Росія була найважливішим постачальником, Європа також була і найважливішим споживачем. Таким чином, існувала взаємозалежність. Брюсселю було відомо, що під контролем Володимира Путіна було монополізовано експорт нафти і газу в державних компаніях. Єврокомісія зажадала лібералізації російських енергетичних ринків, щоб надати доступ іншим компаніям. Однак Володимир Путін різко відкинув цю вимогу.
На той час у Путіна було багато прихильників у ЄС, насамперед канцлер Німеччини, соціал-демократ Герхард Шредер (Gerhard Schröder), який запевняв, що російський президент - "бездоганний демократ". Путін за своїм баченням відновлює державу після комуністичного правління і хаосу. Очевидно, що "не все відбувається ідеально", заявляв Шредер 2004 року. Путін уже тоді припиняв діяльність критично налаштованих ЗМІ, представників опозиції та неугодних олігархів. Після зустрічі з канцлером Шредером у 2004 році російський президент говорив про "керовану демократію", до якої він прагне. Ще у 2013 році Жозе Мануель Баррозу розмірковував про спільний "економічний і людський" простір від Лісабона до Владивостока як про довгострокову перспективу відносин ЄС і РФ.
Путін змінює курс
Володимир Путін ніколи не приховував, що Росія має залишатися великою державою, світовою державою, навіть наддержавою. Вступивши на посаду прем'єр-міністра 25 років тому, колишній очільник спецслужб заявив:
"Ми повинні нарощувати свій авторитет і не соромитися своїх інтересів і сфер впливу. Росія була і залишається великою державою. Ми не повинні допустити, щоб нашу думку ігнорували".
Він також повторив цю вимогу у своїй промові в німецькому бундестазі 2001 року, яку тоді сприйняли радше як спрямовану на співпрацю.
Але коли США як провідна світова держава самостійно розпочали війну в Іраку, а у 2004 році НАТО всупереч запереченням РФ розширилося за рахунок трьох пострадянських країн Балтії, а також Румунії, Болгарії, Словаччини та Словенії, у Володимира Путіна накопичилося достатньо приводів для невдоволення.
У 2007 році на Міжнародній конференції з безпеки в Мюнхені він вибухнув гнівною промовою.
Розширення НАТО на схід, у бік Росії, "це серйозна провокація, яка знижує рівень взаємної довіри. Ми маємо право запитати, проти кого спрямоване це розширення. І що стало з гарантіями, які наші західні партнери давали нам після розпаду Варшавського договору? Де сьогодні ці декларації?", - критикував Путін.
Представники НАТО і ЄС зазначили, що ніхто не брав на себе подібних зобов'язань ні 1990 року, коли відбулося возз'єднання Німеччини, ні пізніше. У 1997 році Росія сама дала згоду на розширення НАТО за умови, що війська альянсу не будуть довгостроково розміщені в нових країнах-членах організації. Промова в Мюнхені розглядається як поворотний момент у відносинах між путінською Росією і західними країнами. Договори про контроль над озброєннями та роззброєння руйнувалися, Росія намагалася поліпшити стосунки з Китаєм і отримати більше впливу на Балканах, в Африці та Азії. Путін хотів довести, що Росія, як і раніше, є великою державою. Західні коментатори висміювали його як "ображеного царя".
Війна проти Грузії та України
На саміті НАТО в Бухаресті у квітні 2008 року в присутності Володимира Путіна як гостя альянс словами тодішнього генерального секретаря Яапа де Хооп Схеффера заявив, що "двері для подальшого приєднання залишаються відкритими". Україні та Грузії твердо пообіцяли членство в альянсі, хоча й без зазначення конкретної дати.
При цьому США вже тоді хотіли назвати конкретні терміни. Однак цьому завадили Німеччина і Франція, які не хотіли занадто дратувати російського президента. Проте Путін сприйняв саміт у Бухаресті як приниження і відповів по-своєму. У серпні 2008 року Росія почала війну з Грузією і взяла під свій контроль території Абхазії та Південної Осетії, що належали кавказькій республіці. Глави МЗС країн ЄС марно намагалися вести переговори.
У 2014 році настала черга України. Після того, як до влади в Києві прийшли проєвропейські політики, а проросійський президент Віктор Янукович втік із країни, Володимир Путін анексував Крим, порушуючи міжнародне право, і підтримав сепаратистів, лояльних до Росії, на сході України.
Європейський Союз запровадив перші санкції проти РФ, а Франція і Німеччина спробували виступити посередниками. Деякий час по тому в білоруській столиці було підписано угоди, які мали призвести до миру в Україні та до політичного врегулювання конфлікту. Але вони так і не були реалізовані. У 2014 році президент США Барак Обама висміяв Росію як "регіональну державу", що слабшає, що, як кажуть, глибоко образило Путіна.
Росія як загроза для НАТО
Після анексії Криму, воєнних дій на сході України та збитого над Донбасом малайзійського пасажирського літака, на борту якого загинули 298 іноземних громадян, відносини РФ із ЄС і НАТО стрімко пішли під укіс. Після саміту ЄС у Брюсселі 2021 року голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн (Ursula von der Leyen) заявила:
"Обдумані рішення та агресивні дії російського уряду останніми роками створили негативну низхідну спіраль. Формування відносин з Росією залишається стратегічним завданням для ЄС".
Однак, незважаючи на всі політичні розбіжності, імпорт енергоносіїв з Росії до ЄС не припинявся.
Коли після початку повномасштабної війни проти України в лютому 2022 року Володимир Путін перекрив подачу газу європейцям, ЄС усвідомив, наскільки вразливим він виявився для російського шантажу. Вибухнула енергетична криза, слідом за цим послідувала повна відмова від російської нафти і трубовопровідного газу. Скраплений газ, що транспортується в танкерах, як і раніше, продовжує надходити з Росії в Європу.
Путінська Росія зараз піддається масштабним економічним санкціям ЄС і США, при цьому майже весь Захід підтримує Україну. Незважаючи на погані політичні відносини, велика кількість німецьких компаній, як і раніше, активно працює в Росії. Торгівля продуктами харчування, фармацевтична та хімічна промисловість - найважливіші галузі, на які не поширюються санкції ЄС щодо РФ.
Переозброєння західних армій і територіальна оборона знову стають головними завданнями НАТО.
"Росія залишається найбільшою і найбезпосереднішою загрозою безпеці партнерів по альянсу", - йдеться в декларації саміту НАТО, ухваленій у Вашингтоні в липні 2024 року.
Усі зв'язки в Раді Росія-НАТО розірвані. Канцлер Німеччини Олаф Шольц (Olaf Scholz) також виступає за "стримування" Росії і хоче, щоб у Німеччині було розміщено нові американські крилаті ракети.
Останній друг Путіна у Європі
Тільки одна країна в ЄС і НАТО дивиться на те, що відбувається, по-іншому: Угорщина, яка наразі головує в Раді ЄС.
Угорський прем'єр-міністр Віктор Орбан, який підтримує хороші економічні зв'язки з Росією, лише кілька днів тому захоплювався Володимиром Путіним, якого підозрюють у скоєнні воєнних злочинів і щодо якого МКС видав ордер на арешт, за те, що Росії вдалося уникнути надмірного збитку від західних санкцій.
"Тому неправильно описувати Росію як жорстку, неосталінську автократію. Швидше, ми говоримо про країну, яка демонструє технологічну, економічну і, як ми побачимо, можливо, соціальну гнучкість", - заявив Віктор Орбан під час виступу в Румунії.
Тож у підсумку у Володимира Путіна, через 25 років перебування при владі, залишився всього лише один вірний друг у Європі.
Джерело — DW
