1. Вступ: Демократія, як свій власний захист
Демократія за своєю суттю не має жодної іншої армії чи зброї, окрім колективної волі своїх громадян. Вона не зводить стін, аби утримувати людей усередині, і не створює хитромудрих інструментів глобального панування. Натомість саме демократія — заснована на свободі, верховенстві права та повазі до людської гідності — діє як могутній магніт, до якого прагнуть люди з усіх куточків світу. І водночас ми бачимо армії та коаліції зі складною, високотехнологічною зброєю, створені цілеспрямовано, аби підкорити чи знищити демократичні суспільства. Багато хто вважає ці сили непереможними. Та якби це було правдою, ми б спостерігали масову втечу людей із країн західних демократій до Північної Кореї чи Росії. Однак реальність говорить сама за себе: ніхто не мріє про північнокорейський чи російський паспорт. Натомість світова мрія лишається незмінною — американський чи європейський паспорт як символ свободи та можливостей, які обіцяє демократія.
2. Коштовна вразливість демократії
Демократію часто звеличують як найвищий здобуток людського врядування, систему, що ґрунтується на відкритій дискусії, правових гарантіях і свободі особи. Проте Жан-Франсуа Ревель застерігає: «Можливо, демократія виявиться історичною випадковістю, короткою дужкою, що прямо на наших очах зачиняється». Адже саме якості, які роблять демократію привабливою — толерантність, жваві публічні дебати та висока повага до прав людини, — водночас відкривають можливості для зловживань з боку ворогів. Оскільки демократичні суспільства надають перевагу діалогу та правовим механізмам розв’язання суперечок, вони часто зволікають із діями, коли стикаються з агресорами, що цінують лише силу.
3. «Як гинуть демократії» (Жан-Франсуа Ревель)
У своїй праці How Democracies Perish («Як гинуть демократії») Ревель висвітлює структурні складнощі, які постають перед демократіями в питаннях самозахисту:
Небажання йти на превентивні заходи
Демократичні держави нерідко утримуються від сили або активного збору розвідданих, побоюючись підриву громадянських свобод. Ця нерішучість дає авторитарним суперникам критичний час для посилення.
Захист внутрішньої опозиції
Інституції демократичних суспільств гарантують політичний плюралізм і свободу слова — навіть для рухів, що прагнуть зруйнувати демократію зсередини. Тим часом тоталітарні режими безжально придушують найменші прояви інакодумства.
Запізніле розпізнавання неминучих загроз
Культура відкритих дебатів може перерости у «вичікувальну позицію», через що демократії виявляються непідготовленими, коли загроза стає надто серйозною, аби її ігнорувати.
Самокритика, що призводить до паралічу
Демократичні суспільства значно суворіше засуджують власні внутрішні недоліки, ніж авторитарні режими, здатні приховувати свої проблеми. Це послаблює рішучість і водночас підживлює образ агресора як нібито «законного критика».
4. Крихкість демократії у війні Росії проти України
Попередження Ревеля напрочуд чітко проявляються у контексті російського вторгнення в Україну. Для України, що прагне бути демократичною державою, постає екзистенційна загроза з боку авторитарної сили, готової застосовувати брутальне насильство та системну пропаганду:
Вчасна та рішуча реакція
Коли агресор уже розпочав наступ, демократичні країни можуть опинитися в становищі тих, що спізнилися з відповіддю. Доля України яскраво засвідчує високу ціну, яку доводиться платити за зволікання з суворішими заходами стримування чи покарання агресії.
Колективна оборона та солідарність
Демократіям необхідно зміцнювати співпрацю через обмін розвідданими, економічні санкції та, якщо потрібно, військову підтримку. Нездатність відповісти колективно лише заохочує авторитарних гравців і ставить під сумнів рішучість демократичних альянсів.
5. Світові диктатури об’єднуються проти демократії
Історикиня Енн Епплбаум попереджає про «нову пропагандистську війну», у якій авторитарні держави — Росія, Китай, Іран та Венесуела — користуються перевагами сучасних технологій та свобод у демократичних суспільствах, щоб підривати їх ізсередини.
5.1. Використання «маргінальних» наративів задля підриву демократичної відкритості
Дезінформаційні мережі
Підконтрольні державі медіаресурси (RT, Sputnik, CGTN) заповнюють інформаційний простір викривленими або вигаданими історіями.
Кібератаки та маніпуляції
«Ферми тролів» і мережі ботів розпалюють суперечки у соцмережах, поглиблюють суспільні розколи й підривають довіру до традиційних медіа.
Ситуативні альянси
Авторитарні держави діляться тактиками, фінансують політичних ставлеників та координують меседжі, спрямовані на послаблення західних демократій і ліберальних цінностей.
5.2. Скоординовані методи антидемократичних сил
Спільні стратегічні цілі
Підривати демократичні інституції, кидати виклик міжнародним стандартам прав людини, розпалювати політичний та соціальний розбрат у цільових державах.
Координовані медіа й пропаганда
Канали на кшталт RT чи Sputnik цитують одне одного, формуючи замкнуту пропагандистську «луну».
Кібер- та цифрова війна
Хакери, спонсоровані Росією, Китаєм чи Іраном, атакують критичну інфраструктуру й виборчі системи, застосовуючи «діпфейки» та ботоферми для маніпулювання громадською думкою.
Фінансова та політична підтримка
Такі ініціативи, як «Один пояс, один шлях» (Китай), формують економічну залежність, а російські найманці підтримують автократичні режими за кордоном.
Використання ультраправих і популістських рухів
Авторитарні режими спрямовують ресурси на підтримку націоналістичних чи популістських партій у демократичних країнах, підживлюючи антиістеблішментні настрої та розкол.
6. Цілі, завдання та методи російської інформаційної війни
Згідно з Handbook of Russian Information Warfare Кіра Джайлза:
Стратегічна перемога без відкритого конфлікту
Росія веде безперервну, «низькоінтенсивну» підривну діяльність — дезінформацію, кібератаки, щоб підірвати довіру до демократичних інституцій.
Рефлексивний контроль
Засипаючи громадський простір суперечливими версіями подій, агресор заплутує демократичні суспільства й стимулює хибні стратегічні рішення.
Створення сприятливого інформаційного середовища
Такі ресурси, як RT чи Sputnik, позиціонують Росію то жертвою, то захисником, відлякуючи від жорсткої міжнародної протидії.
Підрив і дестабілізація
Фінансування екстремістських груп, цілеспрямовані пропагандистські кампанії та використання соцмереж для поглиблення ідеологічних розколів.
Гібридна інтеграція
Поєднання таємних військових дій («зелені чоловічки») із дезінформацією дає змогу приховувати залученість та відтерміновувати спільні відповіді.
Контроль внутрішнього наративу
Усередині Росії Кремль придушує незалежну журналістику, забезпечуючи монолітний внутрішній фронт для підтримки зовнішніх наративів.
7. Історичне коріння російської інформаційної війни: Комінтерн
Сучасні методи російської інформаційної війни відлунюють стратегії, що беруть початок у часи Комуністичного Інтернаціоналу (Комінтерну) 1919 року:
Глобальні прагнення
Комінтерн прагнув світової революції, організовуючи пропаганду та підтримуючи місцеві комуністичні осередки, аби підривати капіталістичні й демократичні структури.
Ідеологічна експансія
Москві були підпорядковані філії, навчальні програми та медіаканали, що поширювали більшовицьку ідеологію по всьому світу.
Підрив інституцій
Комінтерн фінансував місцеві рухи, що сіяли недовіру та хаос у парламентах, профспілках і громадських об’єднаннях.
План для сучасних тактик
Прихована інфільтрація, цілеспрямована пропаганда та маніпулювання громадською думкою й досі зберігаються в оновлених формах — тепер із залученням цифрових медіа та хакерських інструментів.
8. Висновок: Унікальна сила демократії та її майбутнє
Попри величезні ресурси та могутні альянси, спрямовані проти демократії, її справжня сила — у ній самій. Вона тримається на добровільній участі громадян, на їхніх свободах і на магнетизмі, який відчувають до неї люди з усього світу. Поки авторитарні сили витрачають шалені кошти на репресивну машину та гонку озброєнь, демократія залишається тим самим «маяком», до якого люди прагнуть приєднатися — адже ніхто не бажає мати північнокорейський чи російський паспорт.
Щоб захистити демократію в епоху глобального авторитарного відродження, необхідні:
Проактивний захист і розширення
Демократія не може лише зводити бар’єри; вона має активно підтримувати держави, що прагнуть демократичних змін, розвивати громадянські інституції та утверджувати верховенство права в усьому світі.
Цілісність удома
Посилення медіаграмотності, подолання політичної поляризації та впровадження збалансованих законодавчих інструментів допоможуть протистояти ворожим впливам без обмеження основоположних свобод.
Скоординована протидія гібридним загрозам
Демократичні країни мають об’єднуватись для обміну інформацією, синхронізації санкцій і колективних заходів безпеки, формуючи тим самим чіткий сигнал стримування для потенційних агресорів.
Демократія як майбутнє людства
Попри гучну критику й могутні антидемократичні альянси, демократії не продукують «утікачів від свободи». Навпаки, вони приваблюють тих, хто шукає кращого життя, відкритого суспільства й можливостей для самореалізації. Ця невгасима привабливість підкреслює життєздатність демократії та її вирішальну роль для прогресу людства.
У час, коли пропаганда та сучасне озброєння видаються всесильними й нібито гарантують тріумф тиранії, насправді «непереможна» сила — це вільні люди, які далі боронять і поширюють принципи свободи, підзвітності та людської гідності. Єдина «армія» демократії — її громадяни, і саме в цьому полягає її найбільша міць.
