День Незалежності,як символ краху ворогів України

Перш за все, хочу урочисто усіх читачів привітати з 24 серпня - нашим Днем відновлення Незалежності України, після 70 років гніту та поневолення. 24 серпня - це не просто День відновлення Незалежності, це ще й символ краху наших ворогів, і у цьому довгочиті, я поясню - чому.

24 серпня 1991 року сталась по справжньому історична подія, котра змінила усталені закони української історії. Цей день став не просто днем Свободи українського народу та нації,але й заключним моментом нашої циклічної історії, котра заключалась у короткостроковому звільненню від поневолення ворогами, в більшості московією, і подальшим довгостроковим стражданням українців під гнітом окупантів. Це відбувалось за різними причинами - десь внутрішні конфлікти, десь надто сильний зовнішній тиск, зрада, або навіть усе разом. Згадайте нашу історичну послідовність принаймні з 17 століття
Козаки повстають проти Речі Посполитої через гнітючу окупаційну політику, створюють власні закони, порядки та державу, визволяють народ руський, проте далі - зради кримських татар, самих же поляків, внутрішні чвари, і загальний тиск не тільки поляків, але й інших ворогів, зокрема московії. Після цього йшла тривала московитська окупація, з середини 18 століття і аж по початок 20. У тому ж таки 20 столітті, а саме з Першою світовою війною - з’явилась довгожданна можливість створення власної держави й звільнення від поневолення, і врешті це сталось наприкінці 1917 року, а повністю - 22 січня 1918. Проте обставини у яких тоді знаходилась Україна - були настільки моторошними, що наша державність не проіснувала довго, й була знищена, а народ - почали знову знищувати, тільки тепер уже в більших за кількістю масштабах. Що відбуалось далі - колективізація, голодомор, друга світова і нацистська окупація, другий прихід совєтів і нові репресії, і врешті решт - знищення цієї червоної чуми у 1991 у імперському вигляді(але не в суспільному). У 1991 році це закінчилось назавжди, і ми нарешті стали тими,хто вершить власну долю. Ось уже 34 роки ми існуємо як незалежна та самостійна країна. Так, зі своїми проблемами, так - з жахливою владою, і нажаль - з війною. Український народ же, однак, у цій частині нашої історії виявився набагато більш спроможним до боротьби завдяки не лише сприятливим(у порівнянні з попередніми подіями) обставинам, а й завдяки великій національній пам’яті, через котру будь - який нормальний українець з легкістю скаже вам, заради чого ми боремось і що може з нами зробити московія. І саме через те, що ми змогли стільки років утримувати своє існування, свою державність та свій народ, те що ми не підкоремося повністю - свідчить про крах історичної та стратегічної перемоги наших ворогів, причому не лише московитів, а й їхніх слуг - ірану, з режимом аятолл, кндр, кнр, та інших.
За підсумками цієї війни, скоріше всього - ми нажаль залишимось без частини наших історичних земель, які зараз окуповані унтерменшами. Це, однак - не робить довгостроковий провал ворогів неможливим. Навпаки, така трагедія беззаперечно повинна підживлювати реваншизм у нашому народі, якого не було майже ніколи, і який у повноцінному вигляді проявити ЛИШЕ після довгого періоду існування власної державності, те, що ми зараз і маємо. Український народ не повинен більше страждати від окупантів, а ті, хто зараз є у такому стані, через дії московитів - повинні стати свого роду “мучениками”, яких необхідно визволити. І нехай зараз це здається неможливо, але це має бути принципово і беззаперечно, бо інакше - наш народ повернеться в ту страшну частину нашої історії, і тепер буде поневолений назавжди, без можливості національного Відродження. Шлях до реваншизму описаний у попередньому довгочиті, проте тут хочу наголосити, що наш реваншизм - це не просто помста заради помсти, це справедлива відплата за роки зневажливого ставлення до українців, за роки неможливості адекватно відповісти ворогам за скоєне, це те, що повинно бути зовнішньополітичною державною і внутрішньою народною стратегією щодо московії. І саме це, ставить під загрозу існування московії як держави. Так, ми зараз надто слабкі для того, аби прогорнути таке дійство, щоб загрожувати державності московії у повному вигляді, але якщо це буде у абсолютній БІЛЬШОСТІ населення України ХОЧА Б на рівні ІДЕЇ, і цю ідею це ж населення буде РОЗВИВАТИ - то поразка наших катів стане безповоротною й не такою ж і неможливою, ба більше - вона може настати до кінця 21 століття, якщо усе вдасться. А враховуючи те,що це буде на масштабному суспільному рівні - то це БУДЕ ЗРОБЛЕНО, І ЗРОБЛЕНО ТАК, ЩОБ НІХТО Й НІКОЛИ БІЛЬШЕ У СВІТІ НЕ СТАВИВСЯ ДО УКРАЇНЦІВ, ЯК ДО РАБІВ І НІКОМУ НЕ ПОТРІБНИХ ІСТОТ!
Для того, аби це відбулось, необхідні зміни не тільки у поглядах, але й у менталітеті, тотальні внутрішні зміни. Вони були описані у попередніх довгочитах, але їх легко можна звести у глибоку трансформацію суспільства, пов'язаної із взаємодією між громадськістю та владою, перевихованням бидла(практично), і усвідомлення моральної благородності як авторитету(духовно), з глибокої українізацією усіх секторів суспільства, не обов’язково тотальною, але всюдисущую.
ЛИШЕ ТАК МИ ПОКЛАДЕМО КІНЕЦЬ СТРАЖДАННЯМ, І ЗАКЛАДЕМО ГРУНТ ВІЧНОЇ ГАРМОНІЇ ТА СПОКОЮ НАШИМ МАЙБУТНІМ НАЩАДКАМ!!!