Дональд Трамп - божевільний на троні

Ось і минуло вже більше року з того моменту, як Дональд Джей Трамп знову став президентом Сполучених Штатів Америки. З того часу змінилось дуже багато – і у світі, і в моралі, і в перспективах. Для того, аби з’ясувати і зрозуміти – як йому це вдалось, і чому він це зробив – варто прочитати цей жлвгочит.
         І так почнімо з витоків і передумов. Через призму його біографії ми можемо зрозуміти, як Америці вдалось створити справжнього неконтрольованого монстра. Дональд Фредович Трамп народився 14 червня 1946 року в родині Фреда Трампа – заможного бізнесмена, який займався нерухомістю й фінансами. Він намагався виховувати дітей як і всі люди – без понтів і нахабства, але робив їм великі подарунки – десятки тисяч доларів на рік. Багате середовище, а відповідно і пристрасть до грошей – справили на молодого Дональда значуще враження, через що той і досі тяжіє до всього, що пов’язано з розкішшю й багатством. На сьогоднішній момент це яскраво проявилось у тому, як він перебудував Білий дім на свій манер – картини із золота, золоті статуетки та інші елементи показушності. Далі слід перейти до його его – найнебезпечнішого елементу поведінки і характеру Трампа. Багато хто помітив, що він постійно говорить про свої досягнення (навіть якщо вони не справжні) – як про щось неперевершене, а себе вважає генієм, навіть якщо так думає лише він один. Звідки ж взялись корені такого егоїзму, пихатості і впертості? З того, що Трамп, будучи ще підлітком – не хотів ні вчитись, ні якось допомагати іншим, ні показувати себе з іншими, менш «цінними» людьми. Від того він не програвав, бо знаходився під покровительством батька, але той в свою чергу змушував Дональда вчитись і наполегливо досягати своєї мети, аби син зумів перевершити батька. Проте Трамп ніколи цього не хотів робити, хоч би що. До того ж, він був в оточенні людей, що постійно говорили йому, ніби він особливий, не такий як всі. Це, доречі, є одним з проявів лібералізму у психології людини, коли вона усвідомлює себе «центром всесвіту». Тому для того, аби виховати з нього людину – його віддали у Нью – Йоркську військову академію. Проте вона дала зворотній ефект – і ще більше загострила його впевненість у своїй абсолютній правоті й неперевершеності. По її закінченню він пішов на економіста, аби згодом допомагати батьку по бізнесу. Через деякий час так і сталось, але ніхто ще не міг усвідомити катастрофи, що насувалась. З 1980х він почав поступово все більше переймати керування компанією батька. Його стратегія – була програшною, він не переймав людей, які не були «американцями» - себто мексиканцями, чорношкірими, та іншими, це при тому, що сам Трамп походив з родини мігрантів. А ще він затіяв багато авантюрних проектів, які не завжди спрацьовували як треба. Через усі ці фактори він кілька разів доходив майже до банкрутства. Трампа врятувало лише те, що через зв’язки з іншими – йому давали фінансову підтримку, та і на ринку нерухомості багато що залежало від нього, ну і ще деякі свої махінації. Які були наслідки? – посилення его в сторону «я був у скрутному становищі, і я сам з нього вибрався, тому я геній». В той же час про Дональда Фредовича почали говорити чимало людей, і писати чимало газет. Він цим активно користувався, і міг з найменшої дрібниці роздути скандал, який привертав до нього увагу, а він це сприймав як особисте досягнення. Але в той же час він тяжко приймав власну критику, і, будучи злопам’ятним – він обіляв мститись, і він це робив. Для нього, будь – що, що йде в розріз його баченню – завжди вороже і повинно бути знищене. Після терактів 9/11 він заявив те, що жодна нормальна людина з честю й гідністю не сказала – «Моя будівля тепер найвища у всьому Нью – Йорку». Будучи в такому становищі десятиліття – він набирав популярність, і сам став брати участь в політичному житті США. Згодом це трансформувалось в президентські амбіції, які, нажаль, йому вдалось реалізувати. Уся його передвиборча компанія зводилась до популістичних гасел, які дуже подобались людям. Тому попри всі очікування зворотнього – він став президентом США і в 2016, і в 2024 роках. Х того часу він є хорошою іграшкою в руках диктаторів інших держав. І путін, і Сі Цзіньпін, і навіть подекуди Кім Чен Ин – всі вони маніпулювали і досі маніпулюють ним, як захочеться через компліменти, обіцянки і бажання йти з ним на різноманітні угоди, котрі він дуже любить. І хоча деколи Трамп виводиться з себе, через що стає неконтрольованим – це швидко згасає через старечий маразм, прогресуючу шизу, деменцію, і знову ж таки нові компліменти й лестощі. Буквальне підтвердження цьому – телефонні дзвінки Дональда Фредовича з путіним, після яких КОЖЕН РАЗ він говорить і робить те, що йому сказав путін, і що він вважає за свою перемогу. До того ж багато американських психологів та комісій, що працювали з Трампом – відзначали ці тенденції.
А тепер згадайте те, що він говорив про Байдена, і чому? Річ у тому, що для нього програш у президентських виборах 2020 року – це була катастрофа світового рівня. Він не міг собі дозволити «програти» в прямому й переносному сенсах, а тому коли були озвучені результати виборів – за його вказівкою прихильники почали штурм Капітолію, що спричинило смерть кількох людей, і поранення ще сотень. З того часу він обмірковував нові шляхи помсти, які в результаті і призвели до того, що він став президентом штатів вдруге. А найбільше загострив його егоїзм – замах 12 липня 2024, коли в нього стріляли, і куля зачепила лише вухо. Те, що він вижив – його свідомість переформатувала як «божествене спасіння», через що Фредович перейшов до найвищого рівня егоїзму – він почав вважати себе месією, буквально. І що б він не робив – для нього це завжди правильний крок. Таким чином, сукупність психологічних і життєвих факторів створили з колись непримітної дитини – емоційного психопата, яким легко керувати, тому що він ведеться на будь – які маніпуляції зі сторони вагомих людей.
         Тепер перейдімо до геополітичних та ідеологічних факторів. У час, коли Трамп тільки починав свою кар’єру, і до того, поки він не став президентом – відбувалось становлення толерантних ліберальних порядків. Це відбулось тому, що західний блок переміг у Холодній війні з СРСР, що ознаменувалось як остаточна перемога капіталізму, західних цінностей плюралізму, індивідуалізму та іншого. Маючи колосальний вплив на цілі суспільства, ліберальні цінності почали витісняти консервативні й націоналістичні. І якби ж то відбувалось збалансовано і поступово – ніби і ті і ті зберігали б вплив і знаходились би в однакових умовах, але ж ні, лібералізм почав «відтісняти» консервативні й націоналістичні цінності на 10 план, замінюючи їх своїми – псевдовільними, з домішкою лівацтва, котре змогло швидко відновити свої сили після розпаду союзу, яким передбачався кінець лівих рухів взагалі по всьому світу. Через це націоналістичні і консервативні сили почали занепадати, а ліві – будувати нову систему світопорядку. Почали утворюватись деякі ліві, або ж частково ліві диктатури – у Венесуелі, на московії. Свої позиції почав зміцнювати Китай, а за ним і КНДР. Прикриваючись «необхідністю вирішення соціальних і економічних проблем», і отримуючи підтримку від ліберальних урядів інших держав, в тому числі і штатів – вони почали втілювати в життя свої задуми. В перше десятиліття відбулись війни в Чечні, Грузії, почався геноцид уйгурів, КНДР розробила ядерну бомбу, відбулись теракти 9/11. Цього з головою мало б вистачити для того, аби усі ліберали світу в єднанні пішли єдиним фронтом боротьби проти них. Але цього не відбулось, хоча і відбувалась війна проти ісламських терористів і навіть повалення режиму Саддама Хусейна. У наступні кілька років почалась громадянська війна в Сирії, російсько – українська війна, порушення прав людини у Венесуелі, Китаї, Ірані та врешті – решт повстання терористичної Аль – Каїди. І тут ліберальний світопорядок почав тріщати, поступово, але впевнено. Ліберали виявились нездатними захищати те, за що вони боролись. І розв’язавши руки лівим рухам, яких, не усвідомлюючи цього, самі ж і возвели як могутню силу. У Європі ліберальна політика призвела до засилля мігрантів, а у штатах – до поширення лівацтва в масштабах лише 1920х років. Перебуваючи у такій кризі – саме існування ліберальних порядків виявилось під загрозою. На фоні цього і здобув підтримку сам же Трамп й інші псевдоправі популісти – ті, хто мав би стати паливом нової консервативної революції, а в результаті – стали заручниками власної волі. Багатьох почали фінансувати ще недавно слабкі й нестійкі авторитарні і тоталітарні ліві й частково ліві режими. За першої каденції Трампа відбулась «клінічна смерть» ліберальних порядків, в тому числі й втрата впливу ООН, проте прихід До Байдена на посаду президента США трохи відтермінував смерть ліберальної домінантності у світі. А вже у 2024 відбулась реальна смерть десятиліть ліберальних порядків, з перемогою Трампа на виборах у штатах.
         Перейдімо до наслідків 1 року нового президентства Дональда Фредовича. За цей час ослабла московія зміцнила своє положення, Китай почав більш активно розширювати свій вплив, а Україна й український народ відчули на собі часткову зраду з боку союзників. Трамп почав діяти через доктрину ізоляціонізму, згідно з якою США мають беззаперечний і головний вплив у Західній півкулі, але це не стосується східної півкулі, де і знаходяться всі людиноненависницькі режими планети. Раніше США з моменту Холодної війни і до 2010х були «світовим поліцейським», що контролював світову напругу. Проте через вищезгадані причини й трампівську геополітичну доктрину – вони перестали такими бути. Замість того, аби відновити велич США і на СТОЛІТТЯ закріпити домінацію Америки – Трамп відкочує її назад, що і проявляється у немічних ударах по Ірану, зраді його народу, українців, тайванців, народів Балтії та інших. Трамп впевнено заявляє що йде проти ворогів США, але ж якби це так і було – він би був як Рональд Рейган, спражній американський яструб, через якого людиноненависницькі режими, зокрема лівацькі – знаходились на межі знищення, ось це був справжній тріумф прав людини і її свобод, а не приславуті ліберальні обіцянки. Багато хто може зауважити, що США, все таки, провели спецоперацію у Венесуелі й викрали президента Ніколаса Мадуро. Так, це беззаперечний факт, ніхто з цим не сперечається, проте ця операція була радше наслідком комбінації послаблення Венесуели та бажанням Трампа показати всю свою псевдорішучість, проти тих, хто воював лише проти сусідніх наркокартелів, але аж ніяк не повноцінної армії. В іншому ж – Трамп робив і робить все на зло інтересам САМИХ ШТАТІВ, не кажучи вже про союзників по НАТО. Так, він підписав Хартію «Ради миру», так, він отримав нобелівку в подарунок, і так він розпочав нову світову торгівельну війну, але на цьому його успіхи і завершуються. І це не торкаючись ще внутрішньої політики, де Дональд почав використовувати нацгвардію для придушення протестів, десь лівацьких, а десь і реально вільних, спрямованих виключно проти діяльності Трампа, не маючи за собою жодної злої ідеологічної мети. Нещодавно Трамп заявив на виступі у Давосі: «Зазвичай кажуть: "Він жахливий диктатор". Я диктатор. Але часом вам потрібен диктатор». Тобто він ПРЯМО КАЖЕ ЩО ВІН ДИКТАТОР, І ХОЧЕ НИМ БУТИ ДАЛІ. Це пояснює також і його захоплення держсистемами московії та Китаю – жорсткій централізованій вертикалі без можливості проявлення власної ініціативи на місцях, лише за наказом згори. Підсумовуючи усе це, не варто забувати і про те, що на даний момент – Трамп є 79 річним дідом, який все частіше забуває де він знаходиться, і що хотів сказати. Він є одним з найстаріших нині керуючих лідерів у світі. І попри все він хоче залишити своє місце в історії, він ні на крок не відступить від місця президента. Побачите, у 2027 році на президентських виборах він або буде вмовляти голосувати за потрібного кандидата, або ж сам буде триматись за президентський трон до останнього, можливо навіть до останнього подиху. Загалом Дональд Джей Трамп – найбільш небезпечний президент США в історії, бо маючи колосальні ресурси і вплив – він дає диктаторам й терористам можливості, про які ті раніше і мріяти не могли. Замість супротиву їм, замість того аби показати всім який він величний через боротьбу з тиранією – він сам хоче очолити її, і це є катастрофою. Очікувати на послаблення його шизи і дій не варто, потрібно лишень боротись, знаючи, що Трамп – не вічний, а його МАГА – рух впаде разом із ним, достатньо просто дочекатись, і воно само собою розсипеться, як картковий будинок. Ніщо не вічне, а рухи й ідеології, побудовані на популізмі, шизофренії і егоїстичній манері лідера – неминуче чекає крах, крах з помпезністю у всій її красі.