Підсумки року

Христос народився! У цьому довгочиті я спробую підсумувати те, що відбувалось впродовж цього року в Україні і намагатимусь розвинути усе це в перспективу.
Почнімо із ситуації в Україні. Прихід Дональда Трампа до влади в США охарактеризувався помстою рижого. Причому це проявилось не тільки в прагненні усунути політичних та ідеологічних внутрішніх ворогів - але й тиску на слабших (і добре якби ж то були вороги, але це СОЮЗНИКИ). Трамп - людина, яка через свій егоїзм була надзвичайно ображена через поразку на виборах у 2020, тому він маневрував, створював нову стратегію для того, аби посісти трон знову, на цей раз - відігравшись усім. Що ж це значило для України? Згадайте лишень лютий, серпень і листопад цього року - найбільш гострі періоди за цей рік у відносинах зі штатами. А все чому? Бо трумп палко сприймає все, що йому скажуть з московії, адже за його шизоуявленням той, хто сильніший - це той, з ким якраз таки потрібно домовлятись про угоду, адже вона буде вигідніша, ніж якщо домовлятись зі слабшим. До того ж, це ще й марить його преміями і нагородами, до яких він буде йти за будь-яку ціну. Саме тому сьогодні він і продовжує свою давню антиукраїнську риторику, і повірте - зміни, ті які були скажімо після смерті Папи Римського Франциска, або ж після введення санкцій на московитські нафтові компанії - лише тимчасові. Проте вони є шансом по максимуму скористатись шансом аби заручатись підтримкою США. Як це відобразиться у довгостроковій перспективі? Особисто я гадаю, що усе продовжиться по колу рівно до того моменту, поки комусь воно не набридне, а оскільки трамп - найслабший у сенсі терпіння, то скоріше всього і він буде кандидатом на цю роль. В будь - якому випадку нам ще треба прожити кілька років з цим недодиктатором (який сам же і порушує права людини), і тому те, що наша влада може йому запропонувати і що він прийме - залежить виключно від нього.
Тепер поговоримо про наших європейських союзничків. На початку року і десь до осені це дійсно була “коаліція рішучих”, через яку нам вдалось протистояти маніпуляціям і шантажу трампа, а згодом навіть і заручитись його тимчасовою підтримкою (окрема подяка за це президенту Фінляндії Александру Стуббу). Однак після зустрічі 2 найголовніших кончалиг планети 15 серпня - усе почало йти в іншу сторону. Так, спочатку це не сильно проявлялось, навіть здавалось що усе йде навпаки, проте вже в кінці вересня стало очевидно , що нічого нормального не буде. Свого апогею ця ненормальність досягла 20 листопада, коли були опубліковані сумнозвісні “28 пунктів”, на фоні нашого Міндічгейту це добряче било по владі, але нажаль - і по нам самим. Та попри все ми викрутились з цієї ситуації, і як - не - як, але продовжуємо маневрувати, аби нам надавали підтримку. Але є кілька мінусів, які я бачу. Перше - це перемога промосковитських сил у Чехії, де базована політика президента Петера Павла може згорнутись, ну і звичайно ж до цього всього потрібно додати 2 засланих козачків - орбана й фіцо, які також відставати не будуть. Друге - це те, що недавно через Францію та Італію (країни які нещодавно були типу базованими), які прогнулись перед Трампом - ми не отримали 90 мільярдів доларів заморожених московитських активів. Ініціативу до останнього тримала Німеччина, яка за Мерца дещо покращила своє відношення щодо України. І от з цим всім нам потрібно буде боротись. Я вважаю, що в майбутньому це переформатується у чіткий поділ на тих хто підтримує (ну допустимо Британія, та ж німеччина, скандинавські країни, Балтія, частково Польща, ну і можливо Азербайджан і країни подалі), і хто ні (Та ж Мадярщина, хоча там можлива зміна влади, Словаччина і тому подібні).
Ну і третє - внутрішня політика нашої влади. За 2025 рік відбулось немало подій - починаючи з срачів, продовжуючи мітингами і закінчуючи перестановкою кадрів. Втім, розберімо все по порядку. Ситуація з владою у нас покращувалася у ті моменти, коли рижа мавпа на нас тиснула, і коли нам просували договорнячок аля “28 пунктів миру”. Та ці моменти були короткими, порівняно з більш масштабними - негативними. Найяскравіший момент - ухвалення Законопроекту 12412 про ліквідацію адекватних повноважень НАБУ. Це в короткостроковій перспективі викликало спротив суспільства, якого влада не очікувала і з яким була змушена миритись. Але що неочікувано - це повпливало також і на скандал з Міндічем. Адже коли 10 листопада на всю країну прогриміла новина про викриття крадіжки на мільярди гривень - це неабияк налякало владу. Чому? Бо всі розуміли - викриття дружків президента у цьому всьому неодмінно призведе і до питань до самого президента, і якби телемарафон і інша держпропаганда не намагались це подати в іншому світлі - уже було пізно, тому Зе, розуміючи всі масштаби лиха - скинув вину на сірого кардинала, тому він і звільнив його 21 листопада цього року, чого раніше ніхто не міг собі навіть уявити. Що ж це буде значити для нас в майбутньому? Тільки одне - влада не моноліт, її можна поставити на коліна і диктувати умови, потрібно лише одне - згуртованість і організованість суспільства. Саме тому ми через такі методи ми сьогодні маємо просувати ключові рішення, через які вершиться доля країни - реформа в армії (відмова від совків і їхньої тактики, і нарешті перехід до меритократії), зв’яхок влади зі суспільством (зокрема через прямі контакти з громадськими організаціями), обмеження проводити свята в дні трагедій, навпроти меморіалів загиблим, і тому подібне ( цього ж точно не робили деякі євреї біля своїх Менор).
У підсумку - нам лишається лише сподіватись на краще, адже діями ми цього року показали усе, на що ми здатні, і саме вони покажуть нам шлях, який нас очікує в майбутньому