Починаючи з 28 грудня минувшого року в ісламській республіці Іран почалися протести, котрі потенційно можуть призвести до краху режиму. Які це перспективи дає та які є можливості у протестувальників та режиму – у цьому довгочиті.
І так, почнімо з того, що причинами цих протестів є далеко не просто жахлива економічна ситуація в країні, корені цього повстання тягнуться ще з 2000х років. На той час режим аятол в країні діяв уже більш як 20 років. Він створювався ісламськими консервативними колами,і був спрямований на «звільнення Ірану з-під впливу Заходу». Для молоді ситуація стала гіршою, але у перші десятиліття свого існування вона загалом підтримувала режим, але вже тоді були перші протести студентів та небайдужих людей стосовно соціальної, економічної та політичної ситуації всередині Ірану. На той час і до нині країною поки що править аятола Алі Хаменеї – старий 86 річний фанатик, котрий відповідальний за численні порушення прав людини, вбивства десятків тисяч людей та фінансування тероризму, в тому числі і проти України.
Так от, режим аятол в Ірані ніколи не робив навіть найменших поступок для людей, залишаючись остаточно консервативним, це негативно позначилось на молоді, що тоді, що зараз, тому в останній період державності Ірану, особливо з 2010х – надзвичайно велика кількість протестів, які в більшості своєю метою ставили навіть не повалення режиму, а вибороти свої права. Проте в кожному з випадків це призводило лише до посилення репресій і закручування гайок. Найбільш одіозною фігурою, яка за ці репресії відповідала – був колишній президент Ірану Ібрагім Раїсі – мерзота, через яку загинуло близько 30 000 ні в чому не повинних людей.
Ситуація з правами жінок до прикладу теж залишалася жахливою, адже за законами ісламу (а саме шаріату) – жінка перетворюється майже на домашню тварину, яка нічого не може робити без чоловіка. Через це в 2022 спалахнули протести за права жінок в Ірані, котрі були жорстоко подавлені фанатичною владою за наказами алі хаменеї корпусом вартових ісламської революції та іншими силовими структурами.
До чого це я? Та до того, що ситуація всередині країни сама по собі уже була нестабільною, постійно виходила з-під контролю влади та стабілізовувалась репресіями. Сьогоднішні протести уже не нагадують попередні – це вже справжня революція, хоча вона і починалась просто із страйку продавців магазинів на Великому базарі у Тегерані, згодом вона переросла у протести через інфляцію та й загалом економічну ситуацію в країні, а потім і у політичну революцію, котра потенційно може скинути режим.
Наступним фактором є політика Ірану. Починаючи з тих же 1990х і з 21 століття, найбільшими партнерами країни являлись, і являються – КНР, московія, подекуди Пакистан та інші відбиті наглухо країни вісі зла. Саме через них, а точніше через їхні гроші – цей недорежим досі існує. А враховуючи те, що в Ірані починаючи з приходу до влади ісламістів, там постійно керують релігійні фанатики, а не прагматики і раціоналісти – то і пріоритети у політиці стали відповідними. Особливо це почало розкручуватись з 2010-х, з приходом до влади в Китаї Сі Цзіньпіна зі своєю стратегією експансії впливу Китаю по всьому світу й людиноненависницькими комуністичними забобонами та імперіалістичними починаннями московитів, котрі тоді почали втілюватись у вигляді нових маріонеток – Україна януковича, Лівія Каддафі, Сирія Асада і тому подібне. Іран, долучившись до вісі зла, почав розвивати ядерну програму, і найголовніше - спонсорувати хуситів, хезболлу, ХАМАС та навіть опосередковано аль – каїду. Наслідки цього – війна 7 жовтня 2023 року, дестабілізація Баб – ель – Мандебської протоки, і як кульмінація – участь самого ж Ірану в тероризмі.
За цей час Іран перестав бути повноцінним геополітичним гравцем, перетворившись на відчайдушну маріонетку в руках Китаю і московії, якій було дозволено робити все що завгодно проти штатів та загалом країн заходу. А коли розпочалось повномасштабне вторгнення в Україну – настала нова світова геополітична реальність, через яку посипалось багато іранських політичних іграшок. Падіння Асада 8 грудня 2024 це добре продемонструвало. Асад був ключовим вузлом між хезболлою, ХАМАСом та самим Іраном, і з його знищенням – Іран почав втрачати вплив. Також операції Ізраїлю проти Хезболли і ХАМАС дали про себе знати. Режим почав тріщати зсередини і ззовні, просто багато хто цього не бачив. Напевно найгучнішими наслідками політики Ірану стали бомбардування штатами іранських ядерних об’єктів і обстріли Ізраїлю зі сторони Ірану. Перше хоч і не завдало великих ушкоджень, але продемонструвало наскільки немічною є іранська оборона, а друге – довело твердження про агонію режиму, котрий, усвідомлюючи що не може нічого вдіяти політично – починає тратити свої дорогоцінні ракети, котрі в 95% випадках збиваються, на мирні об’єкти. А коли правляча верхівка Ірану все ж спробувала якось відповісти – це був удар кількома ракетами по американській базі в Катарі, який нідочого не призвів, адже майже всі ракети були збиті, а на самій базі нічого не було. Така слабка у військовому плані відповідь додатково підтвердила неспроможність і немічність режиму перед зовнішніми викликами, і це враховуючи що всередині ситуація вічно нестабільна.
Тепер перейдімо до того, а що ж все таки станеться, якщо цей кривавий шизофренічний режим повалиться? Для цього нам потрібно заглибитись у політику дореволюційного Ірану – монархії. На протязі кількох десятиліть, починаючи з 1950х по 1979 в Ірані панувала монархія. Її шах – Реза Пехлеві робив ставку на Захід, подалі від совка. Через це в країні була свобода, західні цінності і технології приводили економіку країни в дію, через що і бюджет, і гроші в населення зростали. Звісно, не все там було ідеально, до прикладу існувала таємна поліція, через котру вичислялись найактивніші вороги монархії, які згодом помирали за «нез’ясованих обставин». Але масштаб цих репресій порівняно з режимом аятол – був мізерним, а оскільки Іран залежав від заходу – то і правозахисні організації могли про все це дуже навіть добре розказати світу. Чи є сьогодні перспективи повернення монархії? Є, але вже не абсолютної, а конституційної, з можливістю повноцінно жити як людина із цінностями свободи та волі. Не такої звісно, як у Західній Європі з її мігрантами та засиллями лівацьких організацій, але хоча б на прийнятному для життя рівні зі збереженням культурної і національної спадщини Ірану. Сьогодні син останнього шаха – Реза Пехлеві, активно висловлюється за такий розклад, він підтримує Україну, а оскільки ми активно страждаємо від іранських атак режиму аятол – нам слід підтримати його, хоча б дипломатично, аби в майбутньому можна було вибудовувати вигідне антимосковитське партнерство. Тобто ми можемо сказати,що повернення монархії – можливий, і дуже навіть вигідний нам варіант, але лише при умові, якщо ми підтримаємо це, розірвемо всі відносини з Ісламською республікою і будемо знищувати її зсередини разом з небайдужими людьми. У нас є вибір – або зараз, або ніколи, і ми маємо зробити ставку зараз, щоби там не було і як би хто не відреагував, адже цінності свободи і гідності разом із національними цінностями – найважливіше, що може бути, і що ми маємо підтримувати в міжнародному плані.
Ще однією перспективою є встановлення відносно світського і формально демократичного режиму, як до прикладу в Туреччині. Звісно, багато хто може сказати про Ердогана, про його дії і те, що він аж надто довго керує нею, одначе для ісламських країн – це найбільш наближений до демократії варіант, хоч і з залишками авторитаризму. Якщо такий режим встановиться – ісламські релігійні шизи остаточно втратять вплив та будуть змушені або тікати, або самоліквідовуватись, адже перспектив повернення режиму аятол уже існувати не буде. Знову ж таки для цього нам потрібно встановлювати контакти з іранською опозицією та активістами, адже без цього – і вони не будуть за нас перейматись в майбутньому, що нам не вигідно.
Підсумовуючи усе це, можна сказати лише одне – поки режим аятол існує, Ісламський Іран для нас однозначно ворог, а по принципу «Ворог мого ворога – мій друг» ми маємо діяти вже і зараз, щоби увійти в історію і довести свою могутність у знищенні імперій та усіляких шизоїдних недорежимів, нехай живе вільний Іран!
