Прийшов цей день і сльози на очах,
Схилилось жито, тихо плаче небо.
У пам'ять тих, кого взяла війна,
Горить свіча, для тих хто вже на небі.
Мовчать поля, де грім колись лунав,
Де біль і кров змішалися з росою.
Та кожен, хто за рідний край упав,
Навік безсмертні героїні і герої.
Летять роки, але не гасне біль,
У кожній хаті пам'ять не згасає.
Вона живе крізь бурі і крізь пил,
Бо кожне серце біль утрати знає.
Ми пам'ятаємо про кожного бійця,
І тих дітей, чиє замовкло слово.
Їх світлий шлях немає вже кінця,
Вони живуть у пам'яті народу.
Знов чорний крук кружляє над селом,
І плаче мати дивлячись у небо.
Та навіть крізь страшний війни погром,
Любов до рідної землі - потреба.
Сьогодні знов схиляємо чоло,
У тиші вдячно квіти покладаєм.
За тих, кого життя не вберегло,
Ми щиро в серці пам'ять зберігаєм.
Нехай ніколи більше грім війни,
Не розриває тишу над землею.
Хай мир прийде у всі людські думки,
І стане доля світлою, новою.
Нехай ростуть щасливими сини,
І доньки під блакитним мирним небом.
Без вибухів, без горя, без війни,
Щоб щастя стало нашим оберегом.
Схиляємось сьогодні до землі,
Мовчанням ми вшануємо загиблих.
Бо їхній подвиг іншим дав життя,
Їх пам'яті ми маємо служити.
І вічно Україна буде жить,
Допоки серце б'ється у народу.
Ми будем пам'ятати й дорожить,
Тими, хто віддав життя за честь й свободу.
Верещако Сергій.
