Особиста історія.
Цей матеріал почався з особистої трагедії.
Тієї ночі від рук догхантерів у страшних муках помирав собака, який був для мене не просто домашньою твариною, а частиною життя. Мій Чарлік помирав дуже важко. Агонія та судоми тривали близько п’яти годин. Він дивився на мене, а в його очах була така мука, що витримати цей погляд було неможливо.
Лікарі не змогли його врятувати.
І це був далеко не перший випадок отруєння собак у Києві лише за той місяць. Саме тоді я вирішив розібратися, хто стоїть за цими вбивствами і чому люди, які знущаються з беззахисних тварин, роками залишаються безкарними.
Крок за кроком я почав заглиблюватися в тему і побачив, що догхантерство це не лише окремі маргінали, які називають себе «мисливцями на собак». За матеріалами зоозахисних розслідувань і архівів форумів, навколо цього руху сформувалися власне середовище, ідеологія та мережа контактів, зокрема з росією.
Початок
2011 рік. Напередодні футбольного Євро-2012 в Україні різко загострилася дискусія навколо безпритульних собак.
Догхантери активно просували тезу, що тварини нібито становлять загрозу для туристів, поширюють сказ і можуть зірвати проведення чемпіонату. Паралельно в українських містах почали масово фіксувати отруєння та вбивства безпритульних собак.
Згідно з перепискою на догхантерських форумах, яку пізніше оприлюднили українські зоозахисники, Олексій Святогор активно контактував із російськими представниками цього руху.
У матеріалах розслідувань також описуються приїзди російських догхантерів до Харкова та Донецька, обговорення винагород за убитих тварин, використання зброї та координація між учасниками форумів.
У цей період у зоозахисних матеріалах серед найвідоміших представників українського догхантерського середовища регулярно називали адвоката Олексія Святогора та юристку Ірину Кременовську.
«Дзеркало тижня» писало, що масштаби знищення тварин напередодні Євро-2012 спричинили протести у країнах ЄС і заклики бойкотувати так званий «футбол на крові».
А вже через два роки Україна зіткнулася зовсім з іншими російськими «мисливцями», цього разу вже на людей.
Удар по репутації України
Жорстоке поводження з безпритульними тваринами перед Євро-2012 отримало широкий міжнародний розголос.
У різних країнах Європи проходили акції протесту. Україну почали представляти як державу, де масово й безкарно знищують тварин.
Мій знайомий з Італії згодом розповідав, що до поїздки в Україну саме через ці новини у нього склалося враження, ніби українське суспільство надзвичайно жорстоке.
І лише після особистого знайомства з українцями він зрозумів, наскільки викривленою була ця картина.
Через роки зоозахисники та автори розслідувань почали розглядати історію догхантерського руху вже не тільки як проблему жорстокого поводження з тваринами, а й як можливий елемент інформаційного впливу та радикалізації.
Важливий момент: організоване догхантерське середовище активно розвивалося на російських форумах ще у 2000-х роках, зокрема на майданчиках на кшталт Guns.ru, а пізніше його риторика та практики поширилися й в Україні.
Під гаслами «захисту дітей», «боротьби зі сказом» і «очищення міст» виникли групи людей, які систематично отруювали та вбивали тварин.
Насильство подавалося як нібито корисна громадська діяльність.
Психологія насильства
Архіви закритих форумів показують середовище, в якому вбивства тварин обговорювалися буденно, а іноді й із демонстративним задоволенням.
Саме тут виникає важливе питання: що відбувається з людиною, коли насильство поступово перестає бути для неї моральною межею?
Дослідження справді вказують на зв’язок між жорстоким поводженням із тваринами та підвищеним ризиком інших форм насильницької поведінки. Водночас це не означає, що кожна людина, яка знущалася з тварин, обов’язково стане насильником щодо людей.
Але для радикальних середовищ люди з низькою емпатією та нормалізованим ставленням до насильства можуть стати особливо зручним матеріалом для подальшої радикалізації.
Від собак до людей: приклад Олексія Мільчакова
Один із найвідоміших прикладів переходу від насильства над тваринами до участі у війні це російський неонацист Олексій Мільчаков, відомий під псевдонімом «Фріц».
Ще до війни проти України він публікував фотографії та відео жорстокого поводження з цуценятами.
У 2014 році Мільчаков уже воював на Донбасі та став одним із командирів диверсійно-штурмової групи «Русич».
Його підрозділ отримав сумну відомість через демонстративну жорстокість, неонацистську символіку та публікацію матеріалів із загиблими й полоненими українськими військовими.
Тобто в одному конкретному випадку шлях від демонстративного насильства над беззахисними тваринами справді привів людину до збройного насильства вже проти людей.
Українська частина мережі
У матеріалах українських зоозахисників значне місце займають Олексій Святогор та Ірина Кременовська.
Святогор публічно говорив про свою участь у догхантерських інтернет-ресурсах, зокрема у роботі сайту «Вредителям.net».
Кременовська своєю чергою активно виступала в інформаційному полі навколо теми безпритульних тварин і конфліктувала із зоозахисниками.
У 2018 році Святогор і Кременовська також фігурували у проєкті під назвою «Спілка журналістів-догхантерів». У публічних матеріалах навколо цієї ініціативи обговорювалося використання журналістських посвідчень і можливості, які вони нібито могли давати їхнім власникам.
Ця історія викликала окреме обурення серед зоозахисників, які сприйняли її як спробу надати догхантерському середовищу додатковий статус і захист.
Святогор і справа Юрія Борисова
Ще один епізод, який привернув увагу авторів розслідувань, пов’язаний з колишнім мером Стаханова Юрієм Борисовим.
Борисова пов’язували з організацією незаконного «референдуму» на окупованій частині Луганської області.
У судових матеріалах, опублікованих українськими ресурсами, ім’я Олексія Святогора фігурувало як адвоката Борисова.
Це саме по собі не доводить участі адвоката в діях його клієнта, але для авторів розслідувань цей епізод став ще одним приводом вивчати ширше коло зв’язків Святогора.
То чим було догхантерство в Україні?
На поверхні це виглядало як рух людей, які заявляли, що вирішують проблему безпритульних собак.
Але архіви форумів, міжнародний скандал напередодні Євро-2012, зв’язки українських та російських учасників руху, історії людей на кшталт Мільчакова і подальша трансформація окремих діячів змушують дивитися на цю тему значно ширше.
Чи було догхантерство від самого початку централізованим російським диверсійним проєктом, це твердження потребує окремої доказової бази.
Але те, що російське догхантерське середовище впливало на українське, а насильницька риторика й контакти між учасниками існували, є важливою частиною цієї історії.
І ще важливіше інше.
Деякі люди, які колись були відомі суспільству передусім через догхантерську тему, згодом перейшли до зовсім інших сфер, політики, інформаційних кампаній, «експертиз», боротьби з «сектами» та громадськими організаціями.
Чим сьогодні займаються Ірина Кременовська та Олексій Святогор і як змінилася їхня діяльність, про це у наступному матеріалі.
Більше матеріалів про історію догхантерського руху, архіви форумів та діяльність його представників залишу в коментарях.
