— ...Так чого їх допитувати нема сенсу? — питав Арт Бродягу дорогою до бази «Волі».
Вони йшли вночі, прислухаючись до майже нечутних звуків оточення. Було тихо. Тільки вдалині, за пагорбом, у селі кровососів чулося ревіння.
— В них неймовірна стійкість. Рядові бійці, як правило, не здаються. В полон взяти — рідкість. Та й толку? Сам бачив.
— Та щоб в аномалію самому стрибнути — це ж яку голову діряву треба мати?
— Це ще лайтова версія. Були персонажі, що самі собі вени перегризали. Або об стінку шию ламали. Це б взяти когось із командування...
— Вони не такі?
— Не такі. Не знаю, чому. Не пам'ятаю.
— Власне, — насторожився Арт, — чого не пам'ятаєш? Як ти взагалі туди потрапив?
— От найдивніше. Ніби прокинувся на «Юпітері». А все, що було перед цим — як у тумані. Нічого згадати не міг.
Арт намагався зрозуміти його слова. Все-таки Зона — тут уже такого надивився, що й не знаєш, чому дивуватися...
— ...Після походу в Прип'ять я пішов у рейд. Шукав відповіді.
— Знайшов?
Бродяга невесело засміявся.
— І так, і ні. Відповіді на Станції. Але до них не дістатися.
— Там же Стрілець був.
— Був. Але йому пощастило. Його прихід збігся зі штурмом військових на Станцію, тому йому вдалося прослизнути туди. Після цього Харон реорганізував оборону. Йти туди — смерть.
— Туди — це на північ?
— Від Радару і далі. Все під контролем «Моноліту». Після евакуації групи «Скат» Харон вибив усі групи з Прип'яті.
Артур не розумів. Все, що він чув раніше про «Моноліт» — фанатики. Але Бродяга розказав зовсім інше. Це величезна, чітко структурована організація. Але ж воювати з нею він не збирався. Мета в нього одна... Поринувши в думки, він не забував контролювати оточення. Але не допомогло.
Біля старого БТР, що стояв тут багато років, їх атакували. Причому безшумно. Бродяга був повалений і знерухомлений за секунду. Арт дістав сильний удар ногою в бік і, відлетівши, боляче вдарився об броню БТР. Він уже збирався прийняти бойову стійку, як побачив біля горла лезо, що відблиснуло в місячному світлі.
— Ну треба ж... — почувся веселий голос, — та це ж ніби сам Арт. Он що Лісник мав на увазі.
Арта і Бродягу прийняв сквад Ніндзі, який повернувся з Рудого лісу. Бійці «Волі» спрацювали як примари. Навіть Бродяга, будучи легендою Зони, їх не почув. Або знав, що так буде.
— Що робимо? — почувся голос одного з бійців.
— На базу. Це не вороги.
Він присвітив в обличчя Бродяги.
— Опана. Ну здоров, брате. Давно не бачив твою пику.
— Я теж тобі радий, Ніндзя.
Бродяга відповів таким самим тоном. Було помітно, що вони поважають один одного, але явно не друзі.
— Пустіть їх, самі підуть. Свої ж, — звернувся Ніндзя до своїх.
Червоне сонце сходило над Зоною. Вартові на вході до бази дивилися на групу, що повільно наближалася до воріт...
В бункері вчених Сахаров інструктував Пазура. На столі була розкладена схема комплексу.
— ...Після деяких подій псі-випромінювання у комплексі зникло. Я просив принести мені записи з цієї контори... — зморшкуватий палець професора показав на приміщення на півночі комплексу, — там має бути журнал перепусток.
— Яку частину боргу це закриє?
Пазур зрозумів, що треба торгуватися, бо це рабство буде вічним.
— Якщо принесете — домовимося. Плюсом я з охотою куплю у вас частини тіл мутантів, артефакти за хорошу ціну. Але цей журнал — найголовніше.
— А якщо його там не буде?
— Має бути. Для сталкерів він цікавості не представляє. Та й взагалі, про його існування стало відомо відносно недавно. Так що...
— Зі спорядженням як?
— Зверніться до Арбалета. Боєприпасами в розумних межах він допоможе. Протистояти мутантам, я думаю, ви вмієте.
Пазур вийшов. Світало. Не найгірший час для виходу. Він вирішив одягти броню Капота — в ній було більше шансів вижити. Ременями підігнав під розмір. Автомат на плече. І карабін Капота взяв.
Арбалет саме вийшов зі свого вагончика і потягнувся. Потім різко зробив кілька вправ, розганяючи кров по організму. До нього наближався один із вчорашніх.
— Слухаю тебе, — без прелюдій почав Арбалет.
— Потрібен жекан і шрот. По два комплекти на ствол. Магазин ББ на калаш. І глушник на нього ж. Професор казав — допоможете.
— Ну раз проф казав... Боєць, до мене! — гаркнув Арбалет на якогось солдата.
Той одразу прибіг. Начальник охорони передав розпорядження. За кілька хвилин боєзапас був на місці. Пазур важко зітхнув і пішов вперед.
Дорога була складна. Останній викид наплодив просто неймовірну кількість аномалій. «Жарки» випарили воду з болота. «Воронки» перемішувалися з «хімією». Пазур йшов зі швидкістю контуженої черепахи. Сонце піднялося в зеніт, аж поки показалися ворота комплексу. Сталкер дістав пайку. Реторт-пакет спорожнів за хвилину. Пазур взяв автомат на готовність. Пригадав схему. Треба було пройти вздовж довгої будівлі.
Пазуру стало дуже страшно. Колишній ренегат, який на Кордоні почувався мало не ветераном, раптом усвідомив себе зеленим одиночкою, який нічого ще не бачив. Новачком, який лізе в пекло. Неприємне передчуття стиснуло подих. Але він себе переборов. Автоматний ствол, подовжений глушником, хижо дивився вперед. Пазур плюнув вбік і пішов далі.
Четверо зомбованих, стогнучи, ходили біля головного корпусу. Сталкер, уважно дивлячись під ноги, обережно крався до конторки. Йому вдалося. Серед купи розсипаного паперу він знайшов товстий журнал у твердій обкладинці. Сховавши здобич, ставкер таким самим чином пішов назад. Самотній снорк, зловивши кулю в напівзгнилу голову, розпластався на плитах.
Пазур вийшов із заводу. Біля решток автобуса він рукавом витер холодний піт. Сьогодні був хороший день. Він кинув погляд на мапу в КПК і вирішив піти довшою стежкою, щоб не лізти через аномалії. Сталкер перевірив зброю і вирушив у дорогу.
Йому не пощастило. Дорога пагорбами була без аномалій. Він уже бачив бункер. Але... Громовий рик змусив його впасти. Над головою пролетіла здоровенна туша і важко впала за кілька метрів. Пазур через плече роздивився дві голови, здоровенні лапи і оцінив розмір звіра. Тварюка розміром з корову. Він таких раніше не бачив. Пазур ясно усвідомив, що проти такої бестії йому допоможе тільки карабін, і то впритул. Вся надія на ноги.
Сталкер побіг. Величезна туша впала перед ним. Пазур інстинктивно всадив у неї заряд шроту і різко звернув. Ревіння тварини закладало вуха і холодило кров у жилах. Сталкер біг до бункера. Майже встиг... Химера останнім стрибком його майже зачепила. Пазур відлетів на кілька метрів і впав в очерети, боляче порізавшись височенною осокою. Кулеметні стволи з веж бункера свинцевими батогами продірявили товсту шкуру звіра і змусили його за кілька стрибків зникнути з поля зору.
Пазур виліз із куширів. На його нещастя, там була дуже сильна радіаційна пляма. Його дозиметр тріщав як навіжений. Обличчя в глибоких порізах від трави. Сталкер повз, стікаючи кров'ю та втрачаючи свідомість. Останнє, що він побачив — тактичний шолом якогось бійця і шприц, що той тримав у руках...
