Місяць тому харківський блек-метал гурт Drudkh випустив свій тринадцятий студійний альбом «Гра тіней», і зовсім скоро ви зможете прочитати нашу рецензію. Представляти Drudkh вже немає потреби — це справжні легенди сцени, а їхні перші релізи давно здобули статус культової класики.
З нагоди виходу нового альбому Владислав Блізнюк вирішив згадати всю дискографію цієї загадкової формації, яка не дає інтерв’ю, не публікує фото й вкрай рідко виступає наживо. Спеціально для читачів The Rock Spectrum він упорядкував усі альбоми гурту — від найслабшого до найсильнішого.
Приємного читання!
Також, щоб вам легше послухати ці альбоми, не шукати їх самотужки, ми зібрали їх в один колекційний плейлист, який можете послухати на вашому улюбленому стримінгу.
Творчість гурту на Bandcamp
Мерч, альбоми і всєке інше: https://shopusa.season-of-mist.com/band/drudkh
Забуті Легенди (2003)
Коли Drudkh дебютували у 2003 році, їхнє звучання ще було далеким від ідеалу й не мало тієї впізнаваної манери, що згодом сформувала легендарний почерк Романа Саєнка та компанії. Але саме дебютний альбом існує для того, щоб нагадати — з чого все починалося, як змінювалася творчість Drudkh.
І досі багато хто вважає "Забуті Легенди" одним із ключових релізів ранньої епохи українського блек-металу. Так, це сирий, нещадний атмосферний блек, але для нашої редакції — це передусім перехідний етап у становленні гурту, альбом, без якого не з’явилися б культові й справді легендарні наступні роботи.
Пісні Скорботи і Самітності (2006)
П’ятий і, мабуть, найнеординарніший альбом Drudkh. Якщо в попередніх релізах можна було почути окремі фолкові інструменти, то тут усе зовсім інакше: альбом повністю відмовляється від блек-металу й складається виключно з інструментальних фолкових композицій.
Цей реліз занурює в атмосферу Карпатських гір, де далеко від цивілізації можна насолоджуватися красою природи: шумом вітру, прохолодою густих лісів, теплом сонця, шелестом трави на полонинах, дзюркотінням гірських річок. Як зазначено на самій платівці: «Сюжети взяті з українських легенд, дум та казок».
Різноманіття партій сопілок, гітар та інших струнних інструментів вражає. Більшість композицій мають спокійний і помірний настрій, що дозволяє розслабитися, зануритися в мелодії та віддатися роздумам. Водночас є й динамічніші треки, як-от «Захід сонця в Карпатах», де переливи сопілок та гітари створюють враження поривчастого вітру на верхівці гори.
Поряд із цим присутні й меланхолійні композиції, зокрема «Журавлі ніколи не повернуться сюди» та «Сивий степ» – їхні тужливі сопілкові партії та звуки вітру викликають глибокі емоції.
Пісні Скорботи і Самітності – це данина природі, культурі та спадщині, своєрідне музичне єднання з ними. Альбом передає дух старовинних українських легенд і дозволяє відчути зв’язок із глибинами народної пам’яті.
Борозна обірвалася (2015)
«Прокляті сини I» розпочинається потужними партіями та вокалом Романа Благих. Хоч пісня не має значних змін темпу, різноманітність рифів і ударних додає динаміки. Текст — уривок з «За Літописом Самовидця» Василя Стуса.
«Прокляті сини II» продовжує першу композицію з важким, грувовим рифом. Пісня змінює малюнки, з атмосферною вставкою та ліричним програшем, що переходить у інтенсивну партію. Лірика також запозичена з «За Літописом Самовидця». Стус став жертвою радянського репресивного режиму, загинувши під час другого ув’язнення.
«Епосі нескорених поетів» починається швидкими рифами та барабанами. Пісня монотонна порівняно з іншими, але має цікаві рифи. Текст — вірш «Доля» Святослава Гординського, українського письменника, що емігрував на захід.
«Тліючий попіл» починається ліричним програшом, що переходить у тремоло риф помірного темпу. З середини пісня стає темнішою, з атмосферними клавішами. Лірика запозичена з вірша Олега Ольжича «Брати», що часто зустрічається на релізах Drudkh.
«Безчестя I» має монотонний характер, з ліричним відступом у другій половині. Текст — уривок з вірша Миколи Вінграновського «Ніч Івана Богуна».
«Безчестя II» продовжує попередню пісню, розпочинається атмосферно і набирає інтенсивності до кінця. Микола Вінграновський — актор, режисер і письменник.
«Поки не засиплють чужою землею очі» починається з інтенсивної похмурої партії, настрій залишається стабільним. Лірика — вірш Михайла Ситника, українського поета, який емігрував на захід.
На релізі вокал яскраво виражений, дозволяючи чітко сприймати тексти пісень. Інструментальні партії більш монотонні, але це додає унікальності альбому, виділяючи його серед інших. Це альбом, який має один з найкращих артворків у дискографії гурту, та, можливо, один з найкращих в українському блекметалі.
Вічний Оберт Колеса (2012)
Альбом розпочинається з короткої вступної композиції під назвою "Вічне Коло", де чути дуновіння вітру та цікавий програш акустичної гітари. Наступна композиція "Подих холодної чорної землі" відкривається інтенсивним рифом, бластбітовими барабанами та агресивним екстрім-вокалом Романа Благих. Далі риф змінюється на короткий програш, що звучить у більш позитивному ключі, а потім знову чергується з агресивною партією та вокалом. Пісня переходить у ліричний відрізок із зачаровуючим повільним темпом, що створює меланхолійні образи, а в кінці знову вибухає інтенсивними бласт-бітами, змінюючи її загальне сприйняття.
Наступна композиція "Коли боги залишають свої смарагдові чертоги" починається зі звуків розкатів грому, після чого вибухає швидкими партіями з бласт-бітами. Протягом треку темп і характер змінюються кілька разів, а ближче до кінця з'являється гітарний програш із чистим звуком (без дісторшну), що плавно переходить у нову інтенсивну секцію.
"Прощання зі скорботними птахами осені" відкривається відносно повільним і тягучим початком, який зберігається у першій частині пісні. Після ембієнтної вставки зі звуками вітру з'являються більш інтенсивні партії інструментів, що надають треку динаміки.
Фінальна композиція "Ніч, зіткана зі снігу, вітрів та сивих зірок" починається з пронизливого крику та грувового рифу, майстерно підкресленого приглушеними клавішними партіями. Риф кілька разів чергується зі спокійнішими моментами. Вокал у цій пісні здається виразнішим, ніж у решті треків, завдяки вищим нотам. Закінчується реліз звуками дуновіння вітру.
Цікаво, що тексти цього альбому українською мовою, немає посилань на вірші українських поетів. Можна припустити, що лірика була написана самими музикантами, що є нетиповим для пізніших робіт Drudkh. Зважаючи на зміст пісень, альбом можна інтерпретувати як присвяту змінам природи протягом року: від весни до зими. Проте колесо сезонів обертатиметься знову і знову, продовжуючи цей процес у вічності.
Пригорща Зірок (2010)
Поезія, обгорнута в туман гітарного перегрузу
Альбом відкривається треком «Холодні Краєвиди» — коротким інструменталом на піаніно, що одразу занурює слухача в атмосферу похмурого спокою. Цей вступ — наче завіса, яку от-от розірве музична буря.
І вона приходить з «Загибеллю Епохи». Композиція починається з мінімалістичного гітарного мотиву, але поступово розгортається в емоційно насичену прогресію. Чергування інтенсивних і спокійних фрагментів створює глибоку динаміку, а різноманіття акордів демонструє неабияку композиторську вправність. Текст побудований на вірші Олекси Стефановича "Недобре", і це лише перша з поетичних цитат, що формують ідейну основу альбому.
«До Світла» продовжує лінію попередньої композиції: багатошарові гітарні партії, поєднання спокою і тривоги, мелодійне соло наприкінці. Текст знову базується на вірші Стефановича — "Крізь смерть", написаному в еміграції під гнітом страху та ізоляції.
«Прийде День» — ще один приклад того, як Drudkh майстерно працює з динамікою. Від чистого гітарного вступу до розгорнутих акордових пейзажів, композиція випромінює драматизм і відчай. Вірш "З румовищ і вогню" Гординського лягає в основу тексту, а його слова звучать напрочуд органічно в рамках загальної концепції.
Альбом завершується «Слухаючи тишу» — акустичним аутро, де гітара та піаніно утворюють крихку, сумну гармонію. Це емоційна крапка, що резонує довго після завершення останнього акорду.
У порівнянні з попередніми релізами, вокал став виразнішим, а звучання — більш округлим і м’яким. Гітари менше тяжіють до дісторшну, натомість використовують теплий перевантажений тон, що зближує альбом із пізнішим «Вічним Обертом Колеса».
«Пригорща Зірок» — це подорож через поетичний спадок і темну мелодику, що перетворюється на емоційну медитацію з гітарною підкладкою. Drudkh ще раз підтверджують: у чорному металі може звучати душа.
Гра Тіней (2025)
Найновіший альбом Drudkh має доволі інтригуючий вступ: звуки кроків поступово занурюються в атмосферу клавіш і акустичної гітари. Попри цікаву ідею, трек здається трохи розтягнутим — усе це можна було б викласти значно лаконічніше, скажімо, за 3–4 хвилини, замість семи.
Зате пісня, «Квітень», починається бадьорим, хоч і дещо монотонним рифом, який згодом трансформується в більш розмаїті програші — типовий почерк Drudkh. Атмосферні клавіші влучно акцентують на ключових моментах, а друга частина композиції звучить значно виразніше: тут і гармонійні мелодії, і вдалі композиційні рішення. Вона викликає образ прохолодного весняного ранку, коли сонце вже світить, але тепла ще бракує.
«Вигнання» — найбільш жвава композиція альбому. Як і зазвичай, гурт майстерно балансує між мелодійними та суворішими, майже медитативно-монотонними частинами. Мелодії тут гіпнотизують, поступово затягуючи слухача в глибини звучання.
Четверта пісня, «Опале цвітіння», вибухає інтенсивним бластбітом і важкими гітарними програшами. Вокал Романа Благіх звучить особливо зловісно — це найагресивніший і, безперечно, найенергетичніший трек платівки, що тримає в напрузі від початку й до кінця.
Наступна композиція — «Напередодні» — без перебільшення одна з найсильніших на альбомі. Вона відкривається атмосферними клавішами, які тонко вплітаються у загальне звучання. Пісня постійно трансформується, зберігаючи інтерес на кожному повороті. Мінімалістичне, але дуже точне фортепіанне звучання додає композиції глибини та душевності.
«Гра Тіней» — це Drudkh у своїй впізнаваній формі: гурт не змінює перевірену формулу, бо й навіщо, якщо вона працює? Особливо приємно тішать синт-інтерлюдії — вони додають композиціям глибини, чуттєвості та виразної емоційної палітри. Це той випадок, коли атмосферність і традиція зустрічаються в правильних пропорціях.
Всі належать Ночі (2022)
Альбом відкриває «Нічний» — потужний трек із брутальним рифом, різкими криками та феєричними ударними. У середині з’являється ліричний, спокійний відступ у впізнаваному дусі Drudkh, що перетікає в мінорну, тягучу секцію. Наприкінці несподівано з’являється чистий вокал — нетиповий для гурту. Лірика заснована на вірші Якова Савченка «Жертви Нічного». Поет був репресований у 1937 році й розстріляний після звинувачення в «антирадянській діяльності».
«Млини» починається чистим вокалом і шумом вітру, що різко обриваються, поступаючись місцем важкому гітарному рифу та скріму Романа Благіх. Композиція чергує енергійні й розмірені частини, а в другій половині змінює тремоло-риф із бластбітами на грувові секції. Лірика запозичена з вірша Степана Бена, який був розстріляний у той самий день, що й Савченко.
«Листопад» занурює у меланхолію переборами та мелодійною гітарною партією, що змінюються бурхливою секцією з різким вокалом. Структура побудована на цих контрастах. Попри тривалість у понад 8 хвилин, це найкоротша композиція на релізі. Текст базується на однойменному вірші Антіна Павлюка, учасника Української революції 1917–1921 років, який після двох арештів був засланий у табори, де й загинув.
Найдовша композиція «Поки не зникнем у Млі» (понад 15 хвилин) починається інтенсивним рифом і пронизливим вокалом, що чергується з мелодійними вставками. Ближче до п’ятої хвилини звучання стає меланхолійним, а кульмінація переходить у трагічну, пронизливу інструментальну секцію. Лірика взята з вірша Якова Савченка «Не дано».
Тексти альбому перегукуються з темою Розстріляного Відродження, як і попередній реліз «Їм часто сниться капіж» (2018). Репресії, арешти та розстріли тих часів знищували українську культуру та тих, хто її творив.
Їм часто сниться капіж (2018)
«Ті, чиї душі до дна випила вічна ніч – Українському розстріляному відродженню.»
Ця фраза на обкладинці альбому задає його концепцію. Усі тексти пісень базуються на віршах поетів, які стали жертвами трагічних подій Розстріляного Відродження – покоління українських митців 1920–30-х років, знищеного в часи Великого терору. Література, філософія, живопис, музика, театр, кіно, освіта, наука – все це мало свій розквіт, але було зруйноване жорстокістю тоталітарного режиму.
За звучанням альбом досить жорсткий і ближчий до Борозна обірвалася, ніж до Пригоршня зірок чи Вічний оберт колеса. Вже з першого треку слухача зустрічають швидкі тремоло-рифи, цікаві ритм-партії, які в середині «Накрита бурим дахом...» змінюються на більш ліричний відтінок. Динаміка композиції постійно змінюється, створюючи ефект своєрідних музичних «гойдалок».
«У дахів іржавим колоссю...» починається жвавим рифом, що різко обривається, поступаючись місцем перегруженій гітарній партії, а потім знову повертається до жорстких гітар із вокалом, який далі переходить у швидкі тремоло. Взагалі, на всьому альбомі інструментальні партії дуже різноманітні – дві гітари виконують різні партії, але ідеально доповнюють одна одну, створюючи унікальний звуковий малюнок.
«Вечірній смерк окутує кімнати…» вражає довгими інструментальними програшами, які можна слухати сотні разів, не втомлюючись. Вокал тут заграв новими фарбами – став більш масивним і виразним, що свідчить про майстерний розвиток Романа Благіх.
У «За зорею, що стрілою сяє…» вокал вперше з’являється лише в середині композиції після довгого вступу з різнопланових гітарних рифів, які створюють похмуру, глибоку атмосферу. Цікаво, що на цьому релізі відсутні клавішні, але їхня відсутність зовсім не відчувається – складність інструментальної частини й без того вражає як у композиційному, так і в технічному плані.
Заключна композиція «Білявий день втомився і притих…» – найінтенсивніший трек на альбомі, що починається бадьорим рифом з бластбітами та постійно еволюціонує. Це потужне завершення релізу, яке залишає сильне враження.
Альбом Їм часто сниться капіж – це не лише музичне висловлення, а й історична пам’ять. Як вже зазначалося: присвячений трагічним подіям Розстріляного Відродження, величезній втраті для української інтелігенції та жорстокості радянської тоталітарної машини, яка безжально знищувала «незручних» людей.
Вiдчуженiсть (2007)
Цей альбом вирізняється унікальністю як у партіях інструментів, так і в їхньому звучанні. У порівнянні з іншими релізами Drudkh, тут значно краще і виразніше чутно майстерні партії бас-гітари. Також, на мій погляд, саме на цьому альбомі найцікавіші партії ударних, які вражають своєю різноманітністю та оригінальністю. Звісно, гітарні рифи, мелодії та соло, як завжди, на висоті. Завдяки високій майстерності музикантів і композиторським здібностям гурту кожен реліз Drudkh дивує чимось новим, і цей альбом не є винятком. Він насичений неперевершеними мелодійними програшами, соло-партіями, ритмічними рифами, які постійно змінюються.
Кожна пісня, окрім «Тільки вітер пам'ятає моє ім'я», має хронометраж понад 10 хвилин і сприймається як окрема історія, що разом складаються в цілісний, емоційний сюжет.
«Самітня нескінченна тропа» починається з цікавого гітарного рифу та феєричної партії ударних, насиченої різноманітними збивками. Далі пісня стає більш прямолінійною, і ми чуємо агресивний вокал Романа Благіх. Друга частина композиції переходить у більш похмуру, меланхолійну, але не менш прекрасну мелодію, що триває до самого кінця.
«Небо у наших ніг» починається не дуже інтенсивним рифом і вокальною партією. У середині пісні можна почути зворушливе соло, після якого змінюється темп і характер композиції – вона стає більш динамічною і бурхливою, а найінтенсивнішою є її кінцівка.
«Там, де закінчуються обрії» відкривається жвавими тремоло-рифами гітари та бластбітами ударних. Надалі пісня кілька разів змінює свій темп і настрій – від бурхливого до більш ліричного. Цей альбом дуже щедрий на гітарні соло, і дана композиція не є винятком.
Завершує реліз одна з найкращих інструментальних композицій Drudkh – «Тільки вітер пам'ятає моє ім'я». Вона відзначається неперевершеним, «смачним» рифом та яскравим, мелодійним соло.
На цьому альбомі для текстів взято за основу поезію Олега Ольжича – сина відомого українського поета Олександра Олеся. Ольжич був не лише поетом, а й політичним діячем і археологом. Він брав активну участь у діяльності ОУН, керував добровольцями до УПА, але в 1944 році був заарештований гестапо та ув’язнений у концтаборі Заксенгаузен, де загинув під час допиту в ніч проти 10 червня 1944 року.
Як і більшість альбомів Drudkh, цей реліз є даниною українській культурі та трагічним історичним подіям, що спіткали наш народ майже сто років тому.
Мікрокосмос (2009)
Альбом розпочинається з дуже цікавої вступної композиції під назвою "Минулі Дні", яка є народною українською музикою. Особисто для мене цей вступ був доволі неочікуваним при першому прослуховуванні альбому. Хоч композиція триває трохи понад хвилину, цього достатньо, щоб приємно здивувати та занурити в казковий настрій. Далі композиція різко обривається, і нас зустрічають швидкі гітарні партії та бластбіти, які відкривають наступну композицію "Далекий Крик Журавлів". Згодом пісня змінюється на більш повільні й ліричні програші, а далі ми чуємо дуже гарне мелодійне та технічне гітарне соло.
У другій частині композиції можна почути уривок, у якому добре виразні басові партії – що доволі нетипово для пісень гурту. Вони чергуються з атмосферним програшем, які контрастують між собою, але водночас гармонійно переплітаються. Для лірики цієї пісні використано текст з вірша Івана Франка "Журавлі", у якому автор звертається до журавлів, що летять у теплі краї, і просить їх переказати, що коїться в північних краях, звідки вони прилетіли. У такий спосіб передається тяжке становище українського народу тих часів.
"Ars Poetica" починається бурхливим і доволі мажорним вступом, після якого майже одразу звучить левовий рик Романа Благіх. Після невеликого соло характер пісні змінюється: чути програш акустичної гітари, який кілька разів чергується з більш інтенсивними, але короткими електрогітарними партіями. Як завжди, десятихвилинна пісня ще неодноразово змінює настрій та ритміку – що є однією з особливих рис Drudkh і частиною їхньої унікальності. Текст композиції базується на вірші Богдана Рубчака "Ars Poetica".
Цей реліз багатий на цікаві соло, і пісня "Все, що не сказано раніше" не є винятком. На самому початку звучать два феєричних соло з жвавою ритм-секцією, потім пісня переходить у повільніший та ліричніший програш, щоб зрештою знову вибухнути бурхливою частиною, у якій з’являється й вокал. Текст базується на ліриці Олега Зуєвського.
Фінальною, як і перша, є інструментальна композиція "Вдовина Скорбота", яка також є народною українською музикою. Альбом зачаровує і навряд чи може залишити когось байдужим. Усі композиції з текстами на цьому релізі нагадують течію гірської річки: подекуди вона стрімка й бурхлива, а подекуди – повільна та спокійна.
Autumn Aurora (2004)
Другий альбом Drudkh заворожує своєю даниною осінній порі та єднанню з природою. Тому і відкриває реліз інструментал «Завмирання», який одразу задає основний настрій альбому. Чарівна акустична гітара гармонійно переплітається із записом співу птахів, створюючи атмосферу спокою.
Трек «Закликаючи дощ», різко контрастує зі вступом: слухача зустрічає фірмовий жорсткий риф з виразним мелодійним програшем. Вокал, як і на дебютному альбомі, доволі нерозбірливий, що, ймовірно, зроблено навмисно — головну роль тут відіграє атмосфера. Голос звучить радше як мантра, що доповнює інструментальну частину.
Плавний перехід веде до «Відблисків осені», які починаються з ніжного акустичного програшу, а потім вибудовуються у похмурий і сумний риф, підкреслений партіями клавішних та акустичної гітари.
«Вітер нічних лісів» — найбільш агресивний трек на альбомі, що починається з «галопного» рифу, а згодом змінюється сумними програшами, підтриманими клавішними. Як і у попередніх композиціях, тут зберігається загальна атмосфера релізу. Динаміка пісні змінюється: від агресивної до меланхолійної, що ще раз підкреслює композиторську майстерність Drudkh.
Альбом завершується безрадісною інструментальною композицією «Перший сніг», що символічно підсумовує осінню подорож і нагадує про наближення зими.
Autumn Aurora прекрасно передає дух осені — періоду, коли природа сповільнюється, завмирає, готуючись до зими, щоб навесні знову відродитися. Вокал тут не грає ключової ролі, а радше підкреслює інструментальну частину. Альбом став культовим у колах шанувальників важкої музики й культурним надбанням українського блекметалу. Вінілові платівки й досі активно продаються, а для багатьох — це символ осені. Головний емоційний компонент передається саме через музику: чарівний сум пронизує альбом від першої до останньої ноти, занурюючи слухача в атмосферу осіннього лісу.
Лебединий Шлях (2005)
Більшість пісень цього альбому заснована на поемі Тараса Шевченка «Гайдамаки», яка описує події Коліївщини – козацько-селянського національно-визвольного повстання проти гніту Речі Посполитої, що відбулося на Правобережній Україні у 1768-1769 роках.
Весь альбом пронизаний духом бунтарства та визвольної боротьби. Тексти поеми Шевченка яскраво й емоційно передають події повстання, а музика гурту доповнює їх своєю інтенсивністю, бурхливістю та експресією. Більшість композицій мають значний хронометраж, що дозволяє відчути зміну настроїв у межах однієї пісні — від ліричних вступів до жорстких рифів і мелодійних, а інколи й хаотичних гітарних соло.
Навіть перевидана версія 2010 року зберегла доволі сире блекметалеве звучання, що лише підсилює атмосферу альбому, додаючи йому брутальності. У порівнянні з попередніми релізами, вокал Романа Благіх тут виразніший, звучить чіткіше й переконливіше. Це не дивно, адже «Лебединий Шлях» — перший альбом Drudkh, виконаний українською мовою, де лірика побудована на творах класичного українського письменника.
Вокал на альбомі не надто варіативний і здебільшого тримається в середньому діапазоні, що в поєднанні з сирими інструментальними партіями створює особливий колорит — баланс між агресією та продуманими композиційними рішеннями. Акустичні вступи та відступи додають ліричності й меланхолії, а довгі інструментальні програші, такі як у «Ціні Волі», занурюють у роздуми про події тих часів, навіюючи образи гайдамаків, які боролися не лише за свободу, а й проти релігійного гніту, що супроводжувався насильницьким примусом до зміни конфесії.
У підсумку, «Лебединий Шлях» став фундаментальною роботою Drudkh і відправною точкою в їхньому зверненні до класичної української літератури, що нині є однією з фірмових рис гурту. Важко уявити, яким був би їхній творчий шлях без цього релізу, адже саме він заклав вектор розвитку, пов’язаний з національною писемністю, який триває й досі.
Кров у Наших Криницях (2006)
П’ятий і, ймовірно, найпопулярніший альбом Drudkh серед слухачів. Він починається з інструментального інтро «Навь», яке різко переходить у «Борозни Богів» — пісню на вірш Ліни Костенко. Композиція побудована на жорстких гітарних рифах у середньому темпі, з ліричними відступами та виразним, мелодійним гітарним соло, що демонструє високий рівень володіння інструментом.
Наступна композиція, «Коли пломінь перетворюється на попіл», написана на вірш Олександра Олеся. Вона починається ритмічним і виразним рифом, переходячи у мелодійне гітарне соло. Друга половина пісні наповнена довгим інструментальним програшем, що додає їй емоційної глибини.
Четверта композиція, «Самітність», заснована на творі Тараса Шевченка, що ще раз підкреслює важливе місце українського поета у творчості Drudkh. Це вже не перше звернення гурту до його лірики.
Цей реліз Drudkh вирізняється особливою атмосферністю, на якій, вочевидь, було зроблено основний акцент. Середній хронометраж композицій збільшився: три з шести пісень тривають понад 10 хвилин, що засвідчує композиторську майстерність Романа Саєнка. Альбом наповнений ліричними відступами, довгими інструментальними програшами й меланхолійними мелодіями, які дозволяють повністю зануритися в його настрій.
Звучання залишилося таким же сирим, як і в попередніх релізах, проте тут набагато більше уваги приділено атмосфері, мелодійності та загальному відчуттю журби. Якщо вам близькі пісні, що передають глибокий смуток і страждання, цей альбом точно не залишить вас байдужими.
«Кров у наших криницях» став першим альбомом Drudkh, який потрапив до списку найкрутіших журналів світу і відтоді тримає планку недосяжної якості. Досі відбуваються суперечки про те, який альбом найкращий в кар’єрі гурту, але вже понад 20 років альбом не злазить з топів найкращих блекметал альбомів світу. Це свідчить про міжнародне визнання та значний вплив альбому на розвиток жанру атмосферного блек-металу. Багато критиків і шанувальників вважають його одним із найкращих творів гурту, поряд з такими альбомами, як «Forgotten Legends» та «Autumn Aurora».
