Heruvim – Mercator (LP, 2025). Рецензія

Слухати: https://album.link/b/4000203946

Перший повноформатний альбом одеського гурту Heruvim задає нову планку для дез-металу в Україні. Атмосферна, логічна, послідовна та стилістично цілісна робота приваблює «до болю» знайомим саундом, у якому відображено водночас і любов до олдскульного дезу, і професійний підхід до технічної частини.

Українські метал-медіа встигли охрестити альбом одним із найкращих релізів, що робить 2025 рік загалом вдалим для української важкої сцени. І дійсно — Mercator складає враження справжнього відкриття, живого прикладу того, що українська важка музика не в ізоляції. Вона намагається встигати за світовими трендами на переосмислення «старої школи», що ударними хвилями поширюється суміжними стилями — від трешерів Vektor та Cryptic Shift, що вже «відгриміли», до все ще популярних дезстерів Horrendous і Blood Incantation.

Та попри все, залишається нелогічним контекст цього альбому саме в історії українського дез-металу, адже він до нього ніяк не прив'язаний, і загалом гурт поки не сказав свого власного слова. З цього приводу у нашої редакції виникає інша, контраверсійна думка: Mercator — це найкращий альбом року, який водночас виявив творчу кризу в українській важкій музиці. Криза ця пов'язана як із пропрацюванням тяжких травм та незагоєних ран, так і, зрештою, із незакритими гештальтами.

Знову.

Mercator — це чергове «закриття гештальтів» для українського дез-металу. Він, як і відносно недавній реліз Lacrimorphosis, перекриває своїм існуванням відчуття відсутності подібної музики на нашій сцені й водночас задовольняє запит «встигнути за західними трендами». Наша редакція не до кінця впевнена у відсутності штучно згенерованого сліду в музиці Lacrimorphosis (чого точно не скажемо про Heruvim, який відігрує свій матеріал наживо), але у цих двох релізів неочікувано багато спільного. І річ не в референсах чи «старорежимному» підході обох, а в тому, що, по суті, вони не мають що сказати світу, не мають власного бачення чи обличчя.

Описуючи звучання Heruvim, ми ніби вирушаємо на машині часу в минуле, де й вимальовується контекст їхнього першого повноформатника. Кінець 80-х — початок 90-х: чергова технологічна революція, вибух сай-фай продукту, пік популярності наукової фантастики (причому не лише космічного чи футуристичного спрямування, а й езотеричного). І це все триматиметься аж до 2000-х і «Зоряної брами». Це знаходить відбиток на звучанні треш- та дез-метал гуртів, що стрімко набирали популярність.

Виходять революційні для жанру Covenant та Domination у Morbid Angel (якими напряму натхненний сабж). Символи епохи — альбоми Nocturnus, Pestilence, Death — так чи інакше звертаються до цієї тематики. Вони розкривають нові стилістичні грані, задають напрямки розвитку творчих ідей. Сам жанр завдяки їхньому впливу відходить від первинної максималістської ідеї «жорстокості заради жорстокості», брутальності, швидкості та агресії в їхніх екстремальних проявах; натомість він набуває певної філософії та глибини.

Звучання цих гуртів розкриває світу дез-метал як явище оригінальне, багатогранне і відкрите до елементів іншої музики — ба навіть клавішних синтезаторів, як у Nocturnus, що здатні створювати власну атмосферу. Тепер дез може бути загадковим, містичним, епічним, мелодійним... та будь-яким. Ці ідеї знаходять продовження і розвиток у різних куточках світу — Incubator, Adramelech, Alchemist... — та, на жаль, швидко гаснуть.

Здається, Mercator увібрав усе найкраще з епохи дез-металу в тому вигляді, у якому він був до «шведської домінації». Тут відчувається і тепла Флорида, і навіть продовження ідей тих же Morbid Angel з холодної Фінляндії — у натяках на хроматизм Demilich. Атмосфера альбому нагадує колись легендарний, давно забутий хіт гурту Adramelech — «The Book of the Worm». Вони, власне, також надихалися колегами-співвітчизниками Demilich, але з більшим ухилом в атмосферу та використанням містичних «муміфікованих» клін-гітар. Схожий вайб, як і чисті гітари, присутній тут також.

«Космічність» Mercator’a розкривається слухачу не як позаземний простір, а як упорядкованість буття загалом, яку споглядали ще древні цивілізації, зберігаючи таємні знання про це в загадкових пірамідах. Музично це підкреслено не лише технічною точністю, а й тонально. Здебільшого нейтральний, але з темним та суворим відтінком масштабності, величності й епічності — цей настрій є заслугою фрігійського ладу. Цей тренд, мабуть, із самого Єгипту привіз і задав ще сам Шульдінер, відголоски якого тут відчутні найбільше в наймелодійніших місцях та соло-секціях.

В усьому іншому альбом більше в дусі Morbid Angel: він потопає під важкістю та низькочастотністю своїх рифів, а місцями темп сповільнюється настільки, що музика нагадує ледь не ритуальні трансцендентні блукання Disembowelment.

І хоч рівних Heruvim в Україні на цей момент, здається, просто немає, у глобальніших масштабах Mercator — це лише вихід на серйозніше поле битви. Вихід цей доволі впевнений, але у своїй суті «віроломний», адже тренд на переосмислення олдскулу, здається, вже втрачає актуальність. А на даному етапі гурт позбавлений власних ідей і навіть ідентичності.

Ідентичність — це не завжди про українську лірику (хоча було б сміливо), а про якусь прив'язку до вже наявної спадщини важкої музики в Україні, хоча б. Це знову олдскул про «закриття гештальту». І це знову не українською. І це знову без натяку на хоч якусь традиційність у підході, наче воно взялося нізвідки, натхненне тим, що вже давно відійшло в минуле.

Окрім тегу міста Одеса на Bandcamp, ніщо вам не скаже, що цей альбом якось пов'язаний з українською важкою сценою. І це проблема, яка не вирішується в українському дез-металі десятиліттями. Можна перелічити всю Флориду, але не згадати жодного українського гурту — і це буде знову та сама історія. Свого часу ця проблема не дала постати «технарям донбаського цеху» як сцені, коли гурти на кшталт Slaughter Brute і Brilliant Coldness «поперли» вже одразу від Necrophagist, і кожен був сам по собі. Без надійного коріння, власних ідей, наслідування та обміну досвідом ці імена просто загубилися в історії. І це ж може бути причиною, чому Mercator також «кричить у безодню».

Та головне — щоб Heruvim «докричалися» до вітчизняного слухача, адже поціновувачів такої музики в нас усе ще вкрай мало, і це не менша проблема. З огляду на те що Heruvim досить швидко ростуть, знаходять розвиток і у звуці, і в тематиці, передбачаю, що вони ще скажуть своє слово. А щоб це слово мало вагу на світовій дез-метал-арені, такі гурти та їхнє середовище треба обов'язково підтримувати.