На початку був налаштований до вражального, ефектного читання, яке не просто запам'ятається, а закарбується в пам'яті, очікував повістярство в тому ж стилі Манна, який бачив, точніше -- чув, у "Чарівній горі", коли слухав аудіокнигу. Так і сталося. Це той самий Манн з "Чарівної гори", зі статечним, деталізованим, атмосферним штилем, він то занурює тебе в описове довкілля, то садовить поруч з персонажами: просто послухати їх розмову, спонукає співчувати їм. Мені такий стиль подобається, якщо спробувати порівняти його, мабуть, перший автор що спадає на думку: Дж. Остін, але в неї більш декоративний, так би мовити, описовий, поверховий, зображувальний стиль, тоді як Манн часом вдається до відступів з заглибленнями у якісь смислові надра твору, де можна знайти
певні сутности персонажів, сюжету, авторської думки, його філософії, справжнього письменницького наміру.
Захоплення вповні дозволяє прочитати книгу (600 стр.) за найкоротший час. Перш за все треба сказати за передмову (книга совітського видання): це достоту сміховинний опус якогось прожованого комсомольця, який вивернув історію Будденброків на користь Партії))) я читав той пролог і не міг повірити, що це писано в адекваті, дійшовши до середини передмови я вже був певен, що це або іронія, або п'яний угар))
можебно комсомольські укладачі твору вивернули його в передмові таким чином, щоб цензорам сподобалося і вони дозволили друк))) адже сприймати серйозно усю ту маячню абсолютно неможливо)) наприклад, він (автор передмови) зображує Манна запеклим комуністом, який хитро зашифрував в своїх "Будденброках" -- "Капітал")) буцімто вся ця історія про сім'ю комерсантів, це своєрідна критика буржуазії, і, відповідно, прославляння соціялізму. Суцільна бридня, про соціялизм в книзі... жодного слова, Манн взагалі не протиставляє буржуазний, не знаю, міщанський спосіб життя з якимось утопічним, ідеалістичним, комуняцким гуртовим комунальним. Він розкриває, розгортає сценарій, події занепаду, звироднення, власне, "однієї сім'ї", себто Будденброків, от і все. Звісно, розповідь ця не суто механічна, автор багато роздумує над всілякими аспектами персонажної поведінки, загалових і окремих подій, певної історичности, чимало розмірковує на філософські і релігійні теми. Про політику, здається, згадується лишень раз: о соціал-демократах, які "чигають" на непідготовлених, ось і все)) але те що комуняки вбачили тут “Капітал”, не дивно, вони взагалі полюбляли бачити те, що хотіли, там, де цього нема.
Історія показує у вельми широкій перспективі династію Будденброків генеалогічно: одне покоління зміняє інше, професійно, коли фірма "Йоганн Будденброк" переходить до нового власника у спадок, він порається з її справами, дбає про її добробут, ідейно (філософські, релігійно), коли окремі персонажі вдаються до самоаналізу, самопізнання, пошуків якоїсь істини або Бога. Останньому аспекту приділено менше всього часу, здебільшого Будденброки помирають і народжуються, одружуються та розлучуються, тобто найбільше історія повернута до спадковости, біологічности людського буття, потім до спроб вижити у суспільстві, тобто сучасній Манну цивілізації, і потім вже роздуми про вічність.
Це перший роман автора і се впадає ув око, зокрема за манерою письма листів, яка здебільшого патетична, позаяк автор не відступає від художнього (свого, впізнаваного) стилю, і, наприклад, нагло описує нових персонажів: зовнішність, одяг, характер, так само, як він це робить заздалегідь на полотні роману. Також автор допускається оповідної, структурної, виставної помилки: знайомить читача з подіями через лист, в якому персонажі говорять о добре відомих їм подіях, цебто повторюючись: "Містер Річардсон (Треднідл-стріт), як ти знаєш, наш давній клієнт...", а також через надмірну деталізацію, надмірні подробиці: "Про дальшу подорож, твого брата через Остенде до Англії я ще не маю звісток,", які ні на віщо адресатові, але важливі читачеві.
Манну вдається влучно підмічати риси людських характерів, він гарно виводить тонкощі певних мотивів, порухів людської душі, тому його персонажі такі правдиві, опуклі. Йому хорошо вдається зобразити зовнішність персонажів, він майстерно (невимушено) наділяє їх властивими тільки їм особливостями поведінки, міміки, жестикуляції, вимови, здається, це зліпок реальної людини)
Власне, окрім епістолярії, докопатися нема більше до чого, та й то, листувалися в "Будденброках" недовго усередині книги.
Читав електронну версію. Переклад такий-сякий, окрім типових для перекладів стилістичних помилок (кивав головою, підіймався нагору, спускався вниз) помітний вплив російськости, або перекладач не зумів знайти кращих відповідників, або стояла задача до свідомого зросійщення тексту.
🌟9\10
