В п'ятницю 21.04.2023 на предмет “Вступ до історії” мав підготувати презентацію на тематику історії довкілля, відповідно, мав ознайомитися з цією галуззю історієписання.
Так от, ця дисципліна міжпредметна, вона зачіпає географію, соціологію, історію, антропологію і біс зна ще що, тут обмеженням є лише уявлення вченого. Тому є безліч інтерпретацій цьої термінології, та й саму дисципліну називають по різному: історія ландшафтів, історія географії, екологічна історія і так далі. Тож через мінливість визначення і термінологій всередині дисципліни багато вчених вважали себе основоположниками всієї галузі. Багато з яких американці, що хворіли на америкоцентризм, це дуже не дуже вплинуло на подальший розвиток галузі, знов американці наробили крінжі.
Тим не менш я не маю бажання розбиратися в спорах про термінологію і мені смішно, що для деяких науковців категоричним є не виходити за межі “історії” чи “географії”. Що ще візьмеш з цих кабінетних снобів?
Наведу пару імен науковців, що працювали в цій сфері: Франклін Бенджамін Гог, Ґ'ю Клеґорн, Джордж Перкінс, Джон Кромбі Браун, Александр фон Гумбольдт, Мюллер, Опай, Ґлакен. Якщо є потреба і ви про це напишете в коментарях то перерахую інших мені відомих та їх роботи.
Свого часу поштовхом для істориків-географів була їх роль в колоніальних імперіях. Наприклад, Британська Імперія направляла цілі “армії” науковці в Індію - антропологів, дипломатів, біологів, географів, істориків і інших. Все, щоб описати, зрозуміти і дати уявлення метрополії про діамант у британській короні. Звісно, через такий предмет дослідження фахівці не могли обмежуватися своєю спеціалізацією, в любому випадку їм доводилося досліджувати інші галузі ради розуміння своєї. Подібна ситуація була і в інших колоніальних імперіях, десь не до такої міри, але перед ними не стояло завдання утримати цілий субконтинент з мільйонами людей і з не меншим культурним і географічним різноманіттям.
Також є тенденція до того, що розвиток історії довкілля відбувається з розвитком еко-рухів. Логічно, що потреба в вигляді громадського інтересу отримує пропозицію від науковців і діячів, що відкривають себе, як самобутні дослідники. Також більша ймовірність побачити нові роботи в сторону вивчення довкілля з країв, що потерпають від зміни цього ж довкілля. Так сталося з Індією, ПАР, Австралією Бразилією, Сахелем та іншими хто перші в зоні ризику.
Наведу приклад локальної історії довкілля, моєї локальної історії:
У 1870 році народився Богданевич Семен (мій прапрапрапрадід ) в селі Полупанівка Скалатського повіту. У 1895 році він одружився з дівчиною зі Старого Скалата Гуменюк Юліаною. Батьки їм купили "пляц", кусок скали на околиці с. Полупанівка, 2 морги (десь 1 гектар).
Щоб на цій ділянці можна було жити і господарювати, потрібно було розробити скалу, розорати цілину, вибрати камінь, тоді можна було щось будувати. Семен подубував хату, хліви, споруду дельовану (з дошки й глини). В них народились 7-ро дітей. Мій прапрадід Іван залишився на цьому обійсті, побудував кузьню і став хорошим ковалем.
Можливо, я колись напишу про свій родовід і його аналіз, бо без контексту це не то, роботу над цим вже веду.
Тут ми бачимо наслідки земельного голоду другої половини 19го століття. На щастя мої предки були достатньо вмілими та впертими (і бідними), щоб створити те місце де я зараз живу.
З глобальною історією є свої приклади, деякі з яких ви відчували на собі:
Приклад Центральної Азії слугує нам нагадуванням про радянську добу коли на питання довкілля закривали очі. Через освоєння степової цілини, нерозумного використання водних ресурсів і інших дій, які спричинені частково і завдяки відсутності розуміння довкілля, регіон зараз потерпає від опустелення, зникнення Аральського моря, зниження рівня і якості водних ресурсів. Список проблем можна продовжувати дуже довго. Але найкраще ілюструють ці проблеми збройні сутички за водосховища на кордоні Киргизстану і Таджикистану. Але ці проблеми комплексні і включають в себе і специфічний адміністративний поділ, як насліддя совка (про це можна колись поговорити окремо), і теперішні олігархати при владі в державах регіону, що не зацікавлені в вирішенні екологічних проблем, і таке інше
Інший приклад - радянська програма меліорації. Совєти намагалися за рахунок осушення заболочених територій збільшити кількість придатних для господарювання полів і збільшення родючості вже існуючих. Але це привело лише до ерозії ґрунтів та зменшення рівня підземних вод. Це стало катастрофою для моєї рідної Тернопільщини, таке відбувалося по всьому Союзі.
На щастя, канали, рови поступово приходять в несправність і природньо засипаються. Нікому вони зараз не цікаві. І, знов ж таки на щастя, в сукупності з останніми вологими роками підземні води відновлюються, а з ними озера і заболочені долини.
Мій рідний лісостеп навколо Товтр знов набуває втраченого вигляду, що веде за собою і збільшення родючості ґрунтів.
На останок сказав би трохи про те що мене зачаровує і до біса цікавить - терраформуючі проекти. Бо це, як один з проявів глобального мислення, якого добиваються історики прихильники глобальної історії.
Мабуть, найбільш відомою є концепція Атлантропи. Перекриття дамбою Гібралтару і території між Тунісом і Сицилією. По ідеї це дало сотні тисяч квадратних кілометрів нових територій. Але тут більше питань і нових проблем ніж плюсів. Як бути з портовими містами? Як бути з Чорним морем? Що робити з Суецьким каналом та Босфором? Нові землі будуть засоленими і не придатними для ніякого господарства, а пісок і сіль підносив би вітер, що привело б до опустелення та піщаних бур.
Вже мовчу про наслідки для екології.
Розвиток цієї концепції припадає на середину 20го століття. Це ще один приклад відсутності розуміння довкілля і зневажливого ставлення до нього. Зараз так очевидні мінуси такого проєкту не були такі самоочевидні в ту епоху.
Сучасним прикладом масштабних проєктів по зміні довкілля є ціла програма Єгипту по будівництву нових міст, створення нових дельт Нілу і відновлення втрачених оаз. Армія, що зараз керує державою готова будувати такі ризиковані і масштабні проєкти. Про це є відео на каналі Caspian report:
Також є концепція перетворення пустелі в Східній Австралії на сільськогосподарські угіддя створивши кілька дамб в Великому Вододільному Хребті (в нього на гуглмапс оцінка 3.4 лол), щоб змінити напрямок кількох річок, чи частини їх води.
Який це матиме вплив на довкілля - питання дискусій, але ідея не мертва.
До речі, через свої географічні особливості і підвищену загрозу змін довкілля на цьому континенті-державі утворилася своя школа історії довкілля, що породила не одного видатного ученого. Для автралійців це не тільки питання добробуту, а й питання пошуку національної ідентичності.
В кінці скажу, що я зачепив каплю в морі цієї галузі. Навіть перелічувати довго буде скільки різноманітних прикладів мені приходять в голову. Не засуджуйте, а критикуйте і прошу дати фідбек)
Порекомендую книги, які я сам читав на дотичну тематику:
Праця, виснаження та успіх: промислові мономіста Донбасу - чудова книга, що зачіпає і питання довкілля та техногенних небезпек регіону.
Нехай буде вода - хороша книга про поганий і хороший досвід Ізраїлю з терраформування.
Дякую за увагу)
