Коли ми досягаємо цілі — часто не відчуваємо щастя.
Це і доводить думку, що творець живе лиш поки є процес. Наявність кінцевої мети або навіть мрії — тимчасове явище. Вони приносять тимчасову радість або не приносять її взагалі. Ти вже нічого не зміниш, не доповниш книгу. Вона вже у тебе в руках, лежить легкою цеглинкою на долоні, і це просто факт — вона просто є. Ти жив і живеш лиш допоки існує процес: допоки пишеш, переписуєш чи записуєш нове. Все твоє життя — це лиш спроби написати щось не гірше або навіть краще попереднього.
Кажуть, життя — це рух. Але це не зовсім правда. Життя — процес. Якщо людина хоче щоб у неї були пролижні та гнійники (пр.: мова не про хворобу, а саме про щире бажання) — то це лиш її вибір. Натомість, якщо людина хоче весь час лежати в ліжку та спати, то вже перебуває в певному процесі.
Все життя — це лиш шлях від одного процесу до іншого. Між паузами та творчими кризами до наближення нового процесу: нової хвилі та/або емоційного сплеску, який спровокує писати ще краще.
Через це трохи страшно. Я усвідомлюю, що напишу ще багато робіт навіть кращих за вже написане, але перед цим може статися щось страшне. Страшне не тільки для мене.
Скоро 24-тий рік*
____
*Кінцевою фразою про 2024 рік, написаній на початку 2023, хотів підкреслити банальщину і страх про швидкоплиність часу. Власне, вже 2025. Час дійсно летить швидко.
Основа чернетки написана 29.01.2023.
