Ліліт уперше не знала, що робити. Тобто не зовсім. Вона знала, як спокусити, як поводитися з клієнтом, як читати чоловіків, як контролювати ситуацію, як приховувати свої емоції.
Але що робить просто дівчина?
Зробивши кілька ковтків вина, вона підійшла до чоловіка зовсім близько. Поглянула йому в очі, вхопила за краватку й притягнула до себе. А тоді поцілувала.
Він відповів на поцілунок. Можливо, саме цього й потребував його мозок — перемкнутися.
Сильний, заможний чоловік, який міг дозволити собі виграти аукціон, раптом розгубився від присутності жінки.
Для нього це був не просто поцілунок. Це був порятунок від нестерпної напруги.
Він повільно опустив келих, і його тепла рука лягла їй на талію, притискаючи дівчину до себе.
— Може, сядемо? — сказав Макс після поцілунку.
Дівчина мовчки підкорилася.
Вони сіли в м'які крісла номера одне навпроти одного.
— Я Макс, — промовив чоловік, простягаючи їй руку.
Ліліт невпевнено простягнула свою у відповідь.
Увесь час, доки вони перебували в номері, вона не знала, що робити і як поводитися. Цей чоловік був дивним.
«От чорт...» — подумала вона. «Це найдивніший чоловік, якого я коли-небудь зустрічала».
Знову це дивне відчуття незрозумілості промайнуло в голові дівчини.
«Це що, якісь нові тортури? Чи це новий вид збочення?» — думала Ліліт.
Вона відчула гостру потребу піти. Не просто піти, а втекти з номера. Ці незнайомі, а може, давно забуті відчуття почали лякати її.
Дівчина тяжко видихнула, аби прогнати ці непотрібні думки.
Світ, у якому вона жила, був зрозумілим для неї. Але зараз вона почувалася чужою. Вперше за довгий час Ліліт не знала, що саме має контролювати.
Макс уважно спостерігав за дівчиною. Її обличчя майже нічого не виказувало, але очі... Очі говорили про багато що. У них читалася розгубленість. А може, навіть не розгубленість, а нерозуміння того, що відбувається.
Після цього висновку чоловік знову став собою.
Знову відчув ґрунт під ногами.
«Так ось як це діє...» — майнуло в його голові. «Вона не вміє жити звичайним життям. Вона не знає, як це — бути просто дівчиною».
Саме такого висновку дійшов Макс.
Він відчув полегшення. Нарешті йому вдалося дещо зрозуміти. Чоловік був задоволений собою.
Тиша тепер була вже не напруженою. Вона стала дивною.
— А яку каву ти любиш? — запитав Макс.
Ліліт мовчала. Просто дивилася десь перед собою.
— Я люблю чорну. Без цукру.
Дівчина не відповіла.
— Скажи, гори чи море? Я от люблю гори. Там думки стають тихішими.
Знову мовчання.
Ліліт не відповідала. Вона й сама не знала, що сказати. Ніколи не замислювалася, яку каву любить, що їй ближче — гори чи море. Та й ніхто ніколи не питав її про це.
— Знаєш, я сьогодні хвилювався після зустрічі з тобою. Наче юнак перед першим побаченням, — продовжив чоловік.
«Що, чорт забирай, відбувається?» — пульсувало в голові Ліліт. «Він що, вирішив вилити мені душу? Цього в сценарію немає. Та й терпіти не можу цих душевних розмов. Це наче якісь тортури».
Ліліт відчула, як усередині неї повільно підіймаються обурення і злість. Вона не відчувала цих емоцій уже дуже давно. І це почало вже дратувати.
Ще слово — і вона не витримає.
Ліліт не розуміла, навіщо платити шалені гроші за розмови.
Макс увімкнув музику на стереосистемі й приглушив світло. Напівтемрява ніби звузила простір номеру.
— Потанцюємо? — запитав чоловік, простягаючи Ліліт руку.
Приглушене світло й спокійна музика трохи знизили градус роздратування дівчини.
Вона підвелася й прийняла руку Макса.
Він обережно повів її в танці. Звичайному танці. Без пристрасті. Без спокуси. Без хіті. Просто в тихому людському танці.
У цьому простому русі для Макса було більше інтимності, ніж у будь-яких дотиках до цього. Без масок, без ролей і без сексуальної напруги. Просто двоє людей у напівтемряві готельного номера, де музика була не лише фоном, а й третім партнером їхнього танцю.
Ліліт почувалася зовсім незатишно. Так, наче її кинули в мурашник без одягу.
У голові пульсувала одна-єдина думка: «Я хочу втекти».
Вона почувалася так, наче її ґвалтують. Хоча насправді нічого подібного не було й близько.
Для більшості людей секс без емоцій був би насильством над собою. Для Ліліт насильством став цей танець. Наче остання крапля, що впала в переповнену чашу.
Усі ці розмови, танець і поведінка Макса остаточно вивели її із себе.
— Та досить уже! — голосно й зі злістю вигукнула дівчина. Вириваючись із обіймів чоловіка.
Вона більше не могла брати участь у цій виставі.
— досить ! — крикнула Ліліт, ніби скидаючи із себе весь тиск, що накопичився за цей вечір.
Макс зупинився й відпустив дівчину.
Вона важко вдихнула, притиснувши пальці до перенісся.
— Скажи, чого ти добиваєшся? Розмов? Спілкування? — сердито промовила вона. — Я не психолог. І не друг тобі!
Макс мовчав.
Він розумів, що цей вибух був неминучим. Надто вже довго вона стримувала себе. Рано чи пізно натягнута до межі струна мала урватися.
Ліліт, не чекаючи ні слів, ні реакції чоловіка, різко розвернулася й пішла до дверей. Ще більш роздратована, ніж була секунду тому.
Двері номеру гучно зачинилися, і дівчина зникла за ними.
Макс інстинктивно хотів її зупинити, але стримався.
Він повільно опустився в крісло. У напівтемному номері й далі лунала спокійна мелодія.
Чоловік зрозумів, що зазнав фіаско.
Усе, що він намагався зробити цього вечора, лише відштовхнуло Ліліт ще далі.
Макс опустив голову й провів долонями по обличчю. Він не розумів, у який момент усе пішло не так.
Ліліт тим часом спускалася ліфтом і відчувала, що злість нікуди не зникла. Навпаки — стала ще сильнішою.
Схвильована й роздратована дівчина одразу попрямувала до кабінету Онікса.
Нещодавно він сам запропонував їй узяти кілька днів відгулу.
Схоже, саме зараз настав той момент.
І вона мала намір скористатися цією можливістю. Негайно.
Онікс був дуже здивований, побачивши Ліліт у своєму кабінеті в такий час.
Здивований і стривожений. Невже знову щось сталося?
— Поверни гроші за сьогодні, — коротко кинула дівчина просто з порога. — І я беру кілька днів відгулу.
Вона сіла в крісло.
Онікс уважно оглянув її, але не помітив жодних ушкоджень.
— З тобою все гаразд? — про всяк випадок запитав він.
— Так. Це з клієнтом не гаразд, — сказала Ліліт, відкидаючись на спинку крісла. — Я не хочу про це говорити. На сьогодні досить розмов.- протираючи скроні сказала жінка.
Вона підвелася.
— Виклич мені водія.
Кинувши ці слова вже біля дверей, Ліліт вийшла з кабінету, залишивши Онікса наодинці з подивом.
Ліліт не шкодувала за втраченими грошима. Краще втратити їх і стерти цей вечір із пам'яті, ніж і далі витримувати щирість, яку показував Макс, думала дівчина, лежачи у своїй квартирі в розкішній ванні, з якої поволі сповзала піна.
Залишившись із купою запитань, Онікс вирішив поговорити з Максом. Клієнт виклав шалені гроші, але залишився сам у номері, а Лот №13 просто пішла. До того ж без жодних ушкоджень чи видимих слідів насильства.
Магістр здогадувався, що могло статися. Але мав намір почути все з перших вуст.
