Ми часто дивуємось: чому в соцмережах так добре “заходять” контраверсійні за змістом, різкі чи принизливі за формою або радикальні за позицією відео; чому складне пояснення губиться, а просте — збирає тисячі лайків. Думаю, відповідь не в “моральному занепаді людей” і не в “дурості аудиторії” як часто можна прочитати в коментарях тих самих соцмереж. Відповідь криється в економіці уваги.
У світі надлишку інформації, де ми всі нині живемо, дефіцитним ресурсом стала увага, яку платформи перехоплюють через алгоритми, забезпечуючи видимість тим чи іншим матеріалам. І саме за цю увагу конкурують креатори — люди, які створюють контент. Водночас, алгоритм не оцінює істину, глибину чи коректність, він оцінює вашу реакцію: зупинився — не зупинився, додивився — не додивився, обурився — прокоментував тощо.
Саме тому провокація — це не випадковість, а раціональна стратегія на цьому ринку.
Візьмемо для прикладу один з типів контенту — як-от відео на релігійні теми, де Люцифера подають як символ свободи, а Бога — як диктатора. У таких роликах сакральний для багатьох текст виривається з історичного чи теологічного контексту й подається як «доказ» тотального контролю, а далі глядачеві пропонують простий моральний вибір: або ти за свободу, або ти за диктатуру. У таких роликах важлива не коректність, а реакція: достатньо, щоб хтось обурився, прийшов “виправляти”, написав довгий коментар — і алгоритм підхопив цю суперечку. Тут не потрібно думати — достатньо обрати сторону.
Інший тип контенту спирається на науку. Складні соціальні й когнітивні явища зводяться до принизливого ярлика. Глядачеві знову пропонують вибір: або ти “розумний”, або “ідіот”. Наука в такому випадку працює не як метод, а як декорація для авторитету.
Матеріал різний — логіка однакова.
Провокація працює краще за пояснення, бо вона дешевша у виробництві, а значить ефективніша за показниками, одразу створює емоцію, формує ієрархію “ми – вони”, підживлює відчуття моральної або інтелектуальної переваги. Натомість пояснення вимагає часу, контексту, паузи і допускає невизначеність — а це погано масштабується в алгоритмічній стрічці.
У результаті виникає перекіс, типовий для економіки з викривленими стимулами. В класичній економіці стимули — це правила винагороди й покарання, які спрямовують поведінку людей. Якщо за певну дію платять більше, її роблять частіше. Якщо дія має витрати або санкції — її роблять рідше. В економіці уваги те, що швидко викликає реакцію, винагороджується і витісняє те, що повільно формує розуміння. Не тому, що люди цього не хочуть, а тому, що система винагороджує інше.
У такій економіці навіть Бог і наука починають конкурувати за увагу на основі однакових правил і зазвичай програє не “істина” як абстракція —втрачається здатність мислити без примусу до миттєвої реакції. Тому ключове питання сьогодні не в тому, хто правий у конкретному відео, а який тип мислення нам продають. Якщо після перегляду хочеться зневажати, таврувати або негайно ставати на чиюсь сторону — це не пояснення, а грамотно упакована провокація.
Проте варто памʼятати: економіка уваги не забороняє мислити, вона просто робить мислення дорожчим. Тому найбільша втрата не в тому, що ми інколи помиляємося, а в тому, що ми втрачаємо звичку до паузи, і разом з нею — здатність мислити без примусу до негайної позиції.
Чи можна мислення зробити дешевшим?
Так, якщо змінити стимули.
Виходити варто з того, що алгоритми оптимізують реакції, тоді як люди формують попит. Коли ми підтримуємо контент із контекстом, межами тверджень і чесними питаннями, ми робимо таке мислення більш “рентабельним” для авторів — і доступнішим для аудиторії. Фактично ми субсидуємо пояснення і зменшуємо перевагу провокації.
Тож підтримуйте не ті матеріали, які дають готовий висновок, а ті, які показують шлях до нього. Це і є практична відповідь на економіку уваги.
Далі буде …
але з паузами 😉
#простопроекономіку #економікауваги #соцмережі #провокація #критичнемислення
