Цей тиждень був цікавим, з великою кількістю риторики від американського президента Дональда Трампа. Її трактують дуже по-різному. Хтось каже, що Трамп став "українським слоном" і завтра ми разом підемо захоплювати Москву. Хтось навіть у цьому знайшов "зраду", вважаючи, що він повністю виходить з процесу і перекидає відповідальність на Європу. Насправді, жодна з цих позицій не є виправданою.
З одного боку, Трамп не став нашим другом і ніколи ним не стане. Він просто бачить рейтинги і розуміє, що його колишня проросійська політика — це шлях в нікуди. Він не може допустити, щоб Україна програла, бо це означатиме, що він гірший за Байдена, а це для нього немислимо. Також він, очевидно, хоче перекласти витрати на інші країни і вкрай розчарований в Путіні. Не через моральні причини, а тому, що Путін не враховує його, Трампа, інтереси.
З іншого боку, говорити про "зраду" і вихід з перемовин — смішно. По-перше, ніхто Трампа про посередництво не просив. По-друге, весь час, коли Трамп намагався показати Путіну готовність до діалогу, Путін сприймав це як слабкість, бо сам він домовлятися не хоче. Він хоче воювати. Для Путіна вихід з війни несе надто високі внутрішні ризики. Він піде на реальні перемовини тільки тоді, коли продовження війни стане для нього більшим ризиком, ніж її завершення. Власне, це підводить нас до головної теми.
Стратегічне роздоріжжя Путіна: інерція більше не працює
Враховуючи економічні новини, стан російської нафтової промисловості та шкоду, якої завдають українські атаки по логістиці (грошах і пальному), Путін змушений обирати. Збереження поточної інерційної лінії рано чи пізно доведе його режим до серйозної кризи.
Тому у нього є два можливих шляхи:
Різка деескалація. Піти на реальні перемовини і заморожування війни. Таке вікно можливостей може з'явитися взимку (умовно, 1 грудня чи 1 січня), коли наступ сповільниться через погоду, а економіка накопичить критичну масу проблем.
Різка ескалація. Спробувати максимально підняти ставки, щоб створити для України та Заходу настільки некомфортну ситуацію, що вони будуть змушені йти на поступки, даруючи йому ілюзію перемоги.
Те, що ми бачимо останніми тижнями — чутки про мобілізацію, провокації проти європейських країн — це інформаційне промацування реакції саме на сценарій ескалації.
Як може виглядати ескалація?
На українському фронті. Застосувати якусь нову зброю Путін вже не може — у нього немає нічого такого, що б він ще не використовував (погрози ядерною бомбою — це пусті слова). Єдиний варіант — спробувати залякати або фізично вкинути на лінію зіткнення одночасно кількасот тисяч людей, що серйозно ускладнить наше життя.
Проти європейських країн. Вдатися до гібридної агресії проти країн Балтії чи Скандинавії. Наприклад, із захопленням якихось невеликих територій чи провокативними повітряними атаками. Мета — продемонструвати недієздатність НАТО, посилити лояльних до Росії політиків і показати власному суспільству, що Росія "ще може".
Пастка хибних очікувань
Путін може зважитись на ескалацію протягом найближчих двох-трьох місяців, до настання зими. Але будь-який з цих варіантів є для нього надзвичайно ризикованим.
Ризики мобілізації. Російська економіка вже відчуває серйозний брак людей. Вимиття ще кількох сотень тисяч працездатних чоловіків, яких і так не вистачає, може остаточно зруйнувати цивільну економіку та вивести систему з рівноваги. Вимагати від економістів зростання і водночас забирати людей на війну — це звичайна диктаторська шизофренія.
Ризики ескалації проти Європи. Коли кажуть, що Європа не готова до війни, забувають кілька факторів:
90% російських ресурсів зайняті в Україні.
Європейці мають достатньо повітряної та морської потужності, щоб ефективно протидіяти Росії на Балтійському морі.
Суспільства, особливо в Польщі та Скандинавії, готові до спротиву не гірше за українське 2014 чи 2022 року. Тут нам теж не треба робити з себе якихось “особливих”.
Будь-яка відповідь Європи буде неспівставною з можливостями Росії. Завжди є опція дати ще грошей Україні на дрони і ракети і спостерігати, як вони знищують російський потенціал.
Цейтнот диктатору
Отже, у Росії дуже обмежений ресурс для подальшої ескалації. Але Путін може на неї піти, вірячи у свою "фартовість" та слабкість Заходу. Проте навіть якщо він це зробить, про що домовлятися? Про вихід країн Балтії з НАТО? Неможливо. Щоб Україна здала Донбас, поки Росія вв'язалася в ще одну війну і роззосереджує ресурси? Смішно.
Путін перебуває у стані цейтноту, коли будь-який крок під високим тиском може стати фатальною помилкою. Мобілізація — ризик економічного та соціального колапсу. Ескалація проти Європи — ризик нищівної відповіді. Різка деескалація — ризик для нього особисто та його режиму.
Тому головне, що має робити Україна, Європа і Америка — це посилювати тиск. Посилювати санкції, атакувати його територію, надавати Україні більше зброї. Це змусить його вдаватися до все більш різких і неадекватних рухів, які підмиватимуть його ресурсну базу.
Повертаючись до Трампа: його роздратування Путіним та розуміння політичних ризиків — це добре. Це вже впливає на Росію і підштовхує Путіна до більш ризикованих кроків, бо він все ще сприймає продовження війни як менший ризик, ніж її завершення.
Можливості Володимира Путіна для ескалації звужуються з кожним днем, але його бажання та потреба в ній — збільшуються. Конфлікт цих двох трендів — спадаючих спроможностей і зростаючих бажань — є тією точкою, де для Путіна може настати фатальна криза. Тому тримати Росію і особисто Путіна в стані максимальної напруги - і є наша задача.
