Залишається тиждень до завершення ультиматуму, який Дональд Трамп висунув Росії (і її партнерам). Давайте трохи систематизуємо, що насправді стоїть за цими гучними заявами, якими можуть бути їхні реальні наслідки, і як усе це впливає на Росію, а точніше - на Володимира Путіна та його найближче оточення.
Путін сам створив собі ворога
Ще не так давно ми чули від Трампа риторику в стилі «Владімір — мой друг» і бачили готовність до великої угоди. Я переконаний, що головна причина кардинального розвороту - це неадекватність самого Путіна. Він буквально плюнув у руку, яку йому простягнув Трамп - руку, в якій була не тільки Україна, а й економічні можливості та частково Європа.
Путін, вочевидь, у якийсь момент вирішив, що має над Трампом якісь чарівні інструменти контролю. І повірив у свою рішучу перемогу. Він не просто проігнорував пропозиції, а й проявив зневагу до особистості Трампа. Для людини з таким его, як у Трампа, це стало вирішальним фактором.
Зміна позиціонування Росії
Ключова зміна, яку ми спостерігаємо, - це перетворення Росії з суб'єкта перемовин на її об'єкт. У Трампа та його оточення з'явилася можливість говорити не з Росією, а про Росію - з Китаєм, Індією та іншими впливовими країнами.
Сучасна Росія, попри всю загрозу для нас та Європи, не є глобальною державою рівня СРСР. Є гравці значно могутніші, яких дуже цікавить доля російських ресурсів та керованість цієї території. Це, в першу чергу, Китай, а також Індія і Туреччина. Остання, будучи третім покупцем російської нафти, паралельно витісняє Росію з Кавказу, де Москва стрімко втрачає вплив.
Таким чином, головна мета політики США зараз - примусити Путіна до серйозних поступок. Ніхто на Заході не бажає повного хаосу в Росії, але контрольованість і передбачуваність стали наочної необхідністю.
Справжні адресати ультиматуму
Заяви адміністрації США спрямовані в першу чергу на Китай та Індію. Дедлайн ультиматуму до Росії - 8 серпня. А вже 12 серпня завершується термін торговельного перемир'я між США та Китаєм. Білий дом використовує російське питання як важіль тиску в глобальних торговельних переговорах.
З Індією все відносно зрозуміло. Яку б браваду про субʼєктніст не продукувати окремі індійські політики, зближення з ЄС і США в контексті боротьби за статус “фабрики світу”, а також широкий альянс проти Китаю - питання виживання Індії. Вона вже законтрактувала перші партії американської та еміратської нафти, щоб підстрахуватися на випадок блокування торгівлі з Росією. Для неї це стратегічний вибір.
Китай - значно складніший випадок. Пекін публічно ніколи не поступиться тиску США, адже для Сі Цзіньпіна це було б приниженням. Тому я не очікую різких заяв. Найімовірніше, саме Китай стане першою жертвою вторинних санкцій, які будуть анонсовані в період 8-15 серпня. Так, чекати, що все буквально запрацює 8 серпня - не дуже коректні очіквання.
Тиск посилюватиметься?
Після закінчення терміну ультиматуму я очікую на поетапне посилення тиску, бо консультації зараз комплексні. США залучають європейські країни і Японію. Спочатку - санкції і удар по тіньовому флоту, потім - тарифи, а - у разі подальшої конфронтації - і до загроз торгівельної блокади Росії може дійти. Але це справа місяців, звісно.
Володимир Путін мав можливість навесні 2025 року вийти з війни, якщо не переможцем, то з незаслуженими бонусами. Тепер він отримав реальну перспективу отримати нові санкції і суттєві обмеження для власної економіки, а також посилення коаліції навколо України.
Усе це наближає момент, коли його режим не зможе вести війну подібного масштабу. Реальні мирні переговори стануть можливими лише тоді, коли Путін відчує цю екзистенційну для себе загрозу. Якщо встигне.
І це, безперечно, наближає завершення війни та деокупацію наших земель. Наше ж головне завдання — цими можливостями грамотно скористатися.
