Автор: Олександр Габуєв для Carnegie Politika
Ядерний щит допоміг росії уникнути долі іракського режиму після окупації Кувейту і страхує від масштабного залучення НАТО до війни, але нижче цього порогу Захід робить все більше і більше для підтримки своїх українських союзників. У підсумку перед Кремлем стоїть складне питання: як повернути ефективність російського стримування?
«Сучасна військово-політична обстановка динамічно змінюється, і ми зобов'язані це враховувати. Зокрема виникнення нових джерел військових загроз і ризиків для росії і наших союзників», - заявив Владімір Путін 25 вересня, відкриваючи засідання Совбєза рф щодо ядерного стримування. У публічній частині свого виступу, задуманого як послання місту і світу, президент рф анонсував прийдешні зміни в ядерній доктрині країни. Їхня суть - деклароване зниження порога застосування ядерної зброї порівняно з попередньою версією «Основ державної політики рф у сфері ядерного стримування», затвердженою Путіним у червні довоєнного 2020-го - всього чотири роки тому, але зовсім в іншу епоху.
Конкретні формулювання нової версії «Основ» стануть відомі тільки після публікації відповідного указу, але Путін у своєму короткому виступі перерахував основні нововведення. По-перше, агресію проти росії з боку будь-якої неядерної держави, але «за участю або за підтримки» ядерної пропонується розглядати як їхній спільний напад на рф. По-друге, конкретизовано умови можливого застосування ядерної зброї: Москва буде готова це зробити «при отриманні достовірної інформації про масований старт засобів повітряно-космічного нападу і перетинання ними державного кордону», зокрема літаків стратегічної і тактичної авіації, крилатих ракет, безпілотників, гіперзвукових літальних апаратів.
Нарешті, ядерна зброя може бути використана у відповідь на напад на росію і білорусь з використанням звичайної зброї, якщо вона створює «критичну загрозу суверенітету». У нинішній редакції «Основ» ядерною зброєю Москва готова відповідати на атаку звичайними озброєннями тільки проти рф і тільки у випадках, «коли під загрозу поставлено саме існування держави». Тобто, наприклад, окупація українськими військовими частини Курської області, що триває вже майже два місяці, під це визначення навряд чи підпадає.
Путін вирішив виступити з ядерного питання просто напередодні зустрічі Байдена і Зеленського, де вони мають вирішити, чи дозволяти Києву використовувати західні ракети для ударів углиб росії. Причому розмова ця - лише черговий епізод у вкрай тривожній для Кремля тенденції: розширюючи свою допомогу Україні, Захід звертає все менше уваги на російські червоні лінії. У відповідь керівництво росії хотіло б показати, що до його заяв треба ставитися серйозніше, і посилення ядерної доктрини - один із небагатьох доступних інструментів. Щоправда, не факт, що цей крок допоможе.
Варіння кремлівської жаби
Ще кілька років тому складно було уявити, що західні військові бомбитимуть штаб-квартиру Чорноморського флоту рф, а війна між росією і НАТО водночас все одно не почнеться. Тим часом саме це сталося рік тому, коли збройні сили України завдали удару британськими ракетами Storm Shadow по Севастополю. Польотні завдання для цих ракет, як заявив сам Путін, могли вводити тільки натівці. Те ж саме підтверджують і злиті в мережу переговори офіцерів німецьких ВПС, які обговорюють причини відмови Берліна поставляти Києву далекобійні ракети Taurus.
Але то були удари по Севастополю, а зараз російське керівництво своїми жорсткими заявами намагається утримати Захід від того, щоб дозволяти Україні бити натівськими ракетами по міжнародно визнаній території рф. За словами Путіна, такий дозвіл означатиме, що «країни НАТО, США, європейські країни воюють з росією». Тобто навіть він побічно визнає різницю між юридично оформленою територією рф і захопленими територіями України, включно з Кримом. Ця ситуація, яку в росії не можна навіть публічно озвучити без ризику отримати термін за дискредитацію армії, - одне з наочних підтверджень того, що в НАТО вдається стримувати росію, а ось у росії стримувати НАТО - не дуже.
Вийшло так тому, що від самого початку вторгнення в Україну Путін, який планував провести все за кілька днів, використовував вкрай жорсткі погрози на адресу Заходу. «Відповідь росії буде негайною і призведе вас до таких наслідків, з якими ви у своїй історії ще ніколи не стикалися», - заявив він у своєму зверненні 24 лютого 2022 року. І спочатку західні лідери дійсно поставилися до його слів з усією серйозністю, але незабаром стало зрозуміло, що своїх максимальних цілей в Україні Путін не доб'ється, а українці із західною допомогою можуть громити росію на полі бою і змушувати її відступати.
Тоді Вашингтон почав рухати червоні лінії, які спочатку проголошувала Москва. Росія продовжувала лякати Захід високою ціною за втручання у війну, але на практиці мало що могла зробити із західною допомогою Києву, яка за два з половиною роки війни зросла від скромних постачань стрілецької зброї та протитанкових комплексів Javelin до багатомільярдних пакетів, що включають артилерію, засоби ППО, танки і винищувачі F-16.
Захід намагається рухати російські червоні лінії максимально обережно: з довгими обговореннями, виступами в ЗМІ та комунікацією з Москвою каналами спецслужб. Такий підхід дратує Київ, але зате знижує ризик емоційної відповіді з боку Путіна. Зрештою, у Вашингтоні безпеку самих США ставлять на вершину піраміди американських інтересів, потім іде безпека формальних союзників, і лише потім - інтереси друзів і партнерів, яким зараз є Україна.
Також у Вашингтоні вважають, що поки Кремль не стоїть на межі військової поразки в Україні, ризик застосування ядерної зброї залишається низьким. Але все одно намагаються уникати небезпечних ситуацій. Незважаючи на українські атаки дронами по Кремлю або російським РЛС, які є елементами ядерного щита, Білий дім не має наміру змінювати свій обережний підхід.
Один зламав, інший загубив
У результаті виходить, що ядерний щит допоміг росії уникнути долі іракського режиму після окупації Кувейту і страхує від масштабного залучення НАТО до війни, але нижче цього порогу Захід робить все більше і більше для підтримки своїх українських союзників.
Війна показала, що росія не володіє достатнім арсеналом високоточних засобів у звичайному оснащенні, щоб купірувати багато загроз для себе. Західні військові поставки для України тривають уже третій рік. Київ зміг відкрити коридор для судноплавства в Чорному морі, замкнувши Чорноморський флот рф біля узбережжя. Російські ракети виявилися не настільки вже високоточними, і їх явно недостатньо, щоб зломити опір такої великої країни, як Україна. У підсумку перед Кремлем стоїть складне питання: як повернути ефективність російського стримування?
Виступ Путіна і прийдешні зміни в ядерній доктрині покликані стати частиною відповіді. Зрозумівши, що абстрактні страхітливі заяви вже нікого в НАТО не лякають достатньою мірою, Кремль вирішив піти на посилення нормативних документів у сфері ядерної політики, підкріпивши їх словесними інтервенціями Путіна і чиновників рангом нижче.
Однак зміни в «Основах», анонсовані президентом 25 вересня, нехай вербально і знижують поріг ядерного застосування, залишають Кремлю великий простір для маневру та інтерпретацій. У висловлюваннях Путіна і в попередніх версіях «Основ» ніде немає автоматизму: ніхто чітко не прописує, в яких саме випадках росія застосує ядерну зброю. «Будемо розглядати таку можливість» зовсім не означає «обов'язково застосуємо».
Не менше розпливчастості і в інших нових формулюваннях. Якщо ядерна держава допомагатиме воювати з росією неядерній державі, як США, Велика Британія і Франція допомагають Україні, Москва відповідатиме їм усім? І як саме кваліфікується подібна «допомога»? Адже діапазон простягається від ударів Storm Shadow по Криму до використання українськими зброярами західних компонентів у дронах або навігації за Гугл-мапами.
Москва конкретизувала, що розглядатиме застосування ядерної зброї для удару у відповідь-зустрічного удару в разі масованої атаки безпілотниками або ракетами, але саме визначення «масованості» також залишиться на розсуд Кремля. Нещодавні атаки ЗСУ з використанням майже сотні безпілотників поріг «масованості» не переступили.
Нарешті, зниження порога застосування від «загрози існування державі» до «критичної загрози суверенітету» теж потребує конкретизації. Окупацію російської території під Курськом такою загрозою в Кремлі явно не вважають.
Вербально знижуючи поріг можливого застосування ядерної зброї, Кремль навряд чи зможе більш ефективно утримувати НАТО від війни з росією - це завдання цілком вирішувала і поточна версія ядерної політики, і сама наявність ядерного щита. У Москви залишається достатньо сходинок ескалаційних сходів, щоб утримувати НАТО від кроків із далекосяжними наслідками на кшталт відправки контингентів в Україну, як пропонував навесні президент Франції Еммануель Макрон.
Для реагування на дедалі більшу допомогу НАТО Києву в Кремля залишається все той самий конвенційний і гібридний арсенал: удари по інфраструктурі та великих містах України ракетами і бомбами, диверсії на території країн НАТО, а також можливість передати сучасну російську зброю ворогам США, на кшталт поставок антикорабельних ракет єменським хуситам.
При цьому самі країни НАТО активно працюють над тим, щоб купірувати ці загрози: нарощують постачання засобів ППО Україні, борються з російською агентурною мережею на Заході, а також готують свої ВМС до появи в хуситів російських ракет і працюють із Саудівською Аравією та Китаєм для дипломатичного тиску на Кремль.
Використання ядерної зброї проти України для примусу її до капітуляції, як і раніше, можливе, але і тут нова доктрина мало що змінює. Обмежувачі у Кремля залишаються все ті ж: для ефекту залякування буде недостатньо використовувати «спеціальні» тактичні боєприпаси, а доведеться застосовувати ядерну зброю проти великих промислових і населених центрів. Це викличе непередбачувану реакцію партнерів росії, зокрема Індії та Китаю, але не факт, що призведе до негайної капітуляції українців.
У підсумку найімовірніший варіант розвитку подій - дедалі масштабніші атаки росії та України одна проти одної дронами і ракетами. Останні будуть дедалі більшою проблемою для рф: Київ за допомогою західних країн активно розвиває свою ракетну програму, і вже 2025 року українська балістика може стати значно серйознішою загрозою.
Сумний підсумок усього цього зводиться до того, що ті загрози з боку України, якими Путін наприкінці 2021 року обґрунтовував майбутнє вторгнення, на той момент були гіпотетичними та майже неймовірними. Однак за роки війни багато з них стали реальністю, як самоздійснювані пророцтва. Напавши на Україну, Путін сам створив проблему, якої до того не було. І ця проблема в різних варіантах супроводжуватиме Кремль ще багато років.
