Розмова з Йогою була закінчена. Артур був радий, що вдалося домовитися. Правду казали. За дверима кабінету стояв Лом і троє бандюків. Один із них виглядав наляканим. Артур показав на нього і сказав Лому:
— Цього не беру. Втече. Є хтось із яйцями?
— Ти не керуй. Піде цей. Все.
Артур похитав головою. Справді, він був не у себе вдома. Йому не залишали вибору.
— Хай буде. Я їм нянькою не буду. Почнуть тікати — сам розумієш. Дай п'ять пачок шроту і дві жекану. Треба приготуватись.
— По дві пачки. Більше не дам.
Артур відімкнув шафу. «Сайга» і запасні магазини були заряджені. Пістолет, дві запасні обойми до нього, ножі, медицина. Артур був готовий. Він озирнувся на супутників. Очевидно, все буде складно. Звичайно, йому в помічники дали тих, кого не шкода. Озброєні обрізами і пістолетами. Жодної броні, шкіряні куртки, спортивки. Як на пікнік.
До фабрики дійшли швидко. Лом показав на вхід.
— Чекаю на вас тут дві години.
Артур повернувся до своїх:
— Слухайте мене. Заходимо по черзі, інтервал — три метри. Всередині цеху розосереджуємось таким чином, щоб кожен із нас бачив двох і не перекривав лінію вогню. Стріляти тільки на ураження. Коли один перезаряджається — другий його страхує. Ви бачили снорків?
— Ні. Це вперше буде.
Артур і сам не бачив. Але Вовк і Фанат досить детально розповіли. Головне — берегтися від їхніх стрибків. Заряду шроту в голову мало б вистачити. Артур розраховував на свою реакцію. Зайшли у фабрику. Напівтемрява грала проти них. Бандити, на диво, шустро розбіглися по цеху. Артур пильно оглядав приміщення. Тут було порожньо. Повернули. Прямо — сходи нагору, праворуч — кімната. Артур жестами показав праворуч. Приміщення було велике. В кінці — спуск. За сходами довгий коридор і масивні металеві двері в кінці. Артур придивився і побачив двох пластунів у залишках протигазів. Жестами показав двом вийти нагору і прикривати зі спини. Сам змінив шрот на жекан. Прицілився і вдавив спуск. Масивна куля калібру 12х70 рознесла голову снорка на шмаття. Другий відразу стрибнув на Артура, але вузький коридор і низька стеля зробили Артуру послугу. Снорк врізався головою в стелю і впав на кінцівки у двох метрах від Артура. Той, не роздумуючи, вгатив йому прямо в протигаз. Двоє готові.
Нагорі почулися два постріли. Артур і третій бандит кинулися туди. Стояло виття. Артур вискочив і побачив ще трьох снорків, які стрибали на братків. Братки, до речі, досить спритно ухилялися від них. Та ось один із них не встиг. Снорк своєю масою збив його з ніг і швидко навкарачки наближався. Браток встиг дістати пістолет і вистрілив кілька разів. Ще один затих. Артур моментально замінив жекан на шрот. Підгадавши момент, він всадив заряд у бік снорку, який саме збирався стрибнути. Мутант розпластався на підлозі. І тут же в Артура врізалося дві ноги. Останній снорк з короткої дистанції стрибнув збоку. Броня і груба тканина пом'якшили удар, але встояти Артур не зміг і перекинувся навзнак. Снорк застрибнув на нього, і Артур чітко побачив частину обличчя того, що колись було людиною. Видовище було страшне. Снорк замахнувся, але йому у скроню врізався мисливський тесак. Третій був готовий. Артур підвівся. Перевів дихання. Дихати було боляче. Аби не зламане ребро.
П'ятеро снорків були знищені. Казали, їх біля десятка. Точно скільки — ніхто не знав. Артур спитав майже пошепки:
— Всі цілі?
Цілі були не всі. Бандос, якого зачепив снорк, сильно шкутильгав. Артур підійшов до нього.
— Перелому нема?
— Нема. Йти можу. Тільки потроху.
— Добре. Перезаряджаємося і нагору.
Братки зарядили обрізи. Артур пішов попереду. Другий поверх був порожній. Тільки з десяток старих токарних станків. Артур помітив у кінці приміщення сходи нагору. Почав підніматися. Третій поверх був ніби порожній. Артур раптом почув звук дзвіночків, який переливався. Він спитав решту:
— Ви це чуєте?
— Ага. Це що за херня?
— Якби ж я знав. Йдемо далі.
В кінці кімнати Артур різко спинився.
— Що таке? — спитав браток, який йшов за ним.
Артур показав на ледве помітні розряди попереду.
— «Електра» тут. Далі не підемо. Снорк, якщо він там є, не пройде — загине. Повертаємось. Ви двоє, — звернувся Артур до бандосів, які не постраждали, — йдете попереду. Тільки не спішіть. Ми з «кривенькою качечкою» за вами.
Вийшли без пригод. Лом чекав їх біля вагончика. Побачивши, що вони вийшли, підійшов.
— Ну як? — запитав.
— П'ять мутантів. Раджу засипати тунель, бо ще полізуть. І ось цьому кривому лікар потрібен. Потріпало його.
— Засипемо. Лепіла на базі є, гляне його. Все, йдемо. Ніч скоро.
Дійшли до бази. Все було спокійно. З бази Артур написав повідомлення Землекопу і Заму:
«Нападів на Депо не буде. Йога має пропозицію. Раджу з ним переговорити. Деталі і місце визначите самі.»
Артур пішов до Йоги. Той був у себе, розмовляв із Султаном. Побачивши Артура, запитав:
— Ну що, Арт?
— Підчистили. П'ять мутантів.
— Всі живі?
— Так. Одному трохи дісталося.
Про свою травму вирішив не казати. Натомість запитав:
— Я в підвалі бачив там бронедвері. Що за ними?
— Там лабораторія Х-18. Вона замкнута на електронний замок. Потрібна карта доступу.
— В тебе є ця карта?
— Нема. Та й не треба. Ми туди лізти не збираємося.
— А в кого може бути ця карта?
— Чесно, в душі не їбу.
— Зрозумів. Завтра я вас залишу. Землекоп повідомлення від мене отримав. Зустріч організовуйте самі.
— Куди ти підеш?
— На ферму і на Кордон.
— Добре. Лом тобі покаже, де можеш кістки примостити.
Артур пішов за Ломом. Той привів його до кімнати без вікон. Там було два ліжка.
— Ночуй. Сюди ніхто не зайде.
Вранці Артур зібрав свої речі і вийшов із бази. Він вирішив дослідити заправку, де бачив повно аномалій. І не дарма — знайшов «Медузу» і «Кров каменю». «Медуза» пішла в пояс, «Кров каменю» — в контейнер. В конторі біля виходу знайшов аптечку. Потім пішов на фабрику. Снорки лежали на тих самих місцях. Артур уважно оглянув замок до лабораторії. Потім пішов нагору. Переривши всі інструментальні ящики, він знайшов два драчевих напилки, плоскогубці і набір головок із ручкою. Це був скарб. Шуруп за це непогано заплатить.
Артур підійшов до «Електри». Звуку дзвіночка вже не було. Хотів подивитися, що за нею. Болт, стрибок — і він за аномалією. Там виявилася невеличка кімната. На вході Артур помітив і знешкодив розтяжку. Видно, що хтось використовував її як схованку. Тут було ліжко, стіл, кілька свічок, у шафі — кілька банок із консервами, бинти. Під ліжком стояла скриня, в якій виявилися боєприпаси, в основному до автомата. На столі лежала записка:
«Якщо ти вже сюди зайшов — поводься як гість. Візьми собі, якщо щось треба. Якщо можеш — щось поклади. Вдалого полювання, сталкере. С.»
Артур вийшов. Не взяв нічого. Поставив розтяжку на місце. Кімната була не для всіх.
Артур вийшов із фабрики і пішов до Ферми. Йшов обережно, аномалій було багато. Здалеку бачив зграю сліпих псів. За Фермою біля пагорба було дивне утворення. Ніби чиясь здоровенна лапа пробилася з-під землі. Довкола кігтів літала вогняна комета. Повітря довкола тремтіло, спалахували іскри. Артур зрозумів, що побачив архіаномалію, одну з тих, про які розповідав Фанат. Детектор вказав на два артефакти, але дістати їх звідти було нереально. У двох метрах від кігтів було неможливо стояти. Температура була біля сімдесяти градусів. Артефакт, схожий на витягнуту краплю лави, підстрибував у двох метрах від Артура, а дістати було ніяк. Раптом Артуру прийшла до голови скажена думка. Він вихопив пістолет і вистрілив прямо в артефакт. Утворення вилетіло з аномалії і зникло. Артур підбіг до того місця, і детектор знов висвітив артефакт. Артур забрав до контейнера. Це був артефакт «Око». Утворення другої категорії. Ціна біля десяти тисяч.
Артур взявся рвати квіти. Він збирався на Кордон, а жовті квіти просила Глорія. Нарвавши добрячий жмут жовтих квітів, які смерділи так, що не передати словами, Артур звірився з картою і пішов на Кордон.
Перехід через тунель був неважким. Артур підстрелив пару тушканів, на виході з тунелю застрелив здоровенного кота. Перед ним був Кордон. Знайома залізниця, тепловоз під насипом, повністю обліплений аномаліями. Артур пішов у сторону табору. Минув АТП, вийшов на дорогу. Раптом почув знайомий гул. Гул із минулого життя. Від блокпоста в бік Смітника швидко наближавався ударний гелікоптер МІ-24. Артур стрибнув з дороги і заліг у траву. Малоймовірно було, що його атакують, але він вирішив не ризикувати. Встати було важко. Ребра після снорків боліли нестерпно.
Артур дійшов до табору. Двоє новачків на вході взяли його на приціл.
— Стояти. Хто такий?
— Арт.
Вартові перезирнулися. Вони вже про нього чули. Вони опустили стволи.
— Заходь. Не впізнали.
— Звісно, ви ж ніколи мене не бачили. Вовк у таборі?
— Так, біля вогню сидить.
— З чаєм? — усміхнувся Артур.
— Звісно. Йому та чашка замість жінки.
— А Глорія?
— У себе.
— Шуруп?
— Теж.
Артур зайшов до Глорії.
— Привіт.
— Ого, які люди. Привіт, Арт. Як твоє нічого? — спитала Глорія.
— Та так собі. Ось букет тобі приніс. — Артур віддав їй квіти.
— Диви, не забув. Вдячна тобі.
КПК показав повідомлення про зарахування двох тисяч купонів.
— Ще щось?
— Подивись ребро. Болить, паскуда.
Артур повільно зняв броню й футболку. З правого боку на ребрах був здоровенний синець. Глорія помацала, гмикнула. Дістала якусь баночку, намазала синець жирнючим засобом і туго замотала.
— Перелому нема. Максимум тріщина, але без рентгена не скажу. За день-два мине.
— Скільки я тобі винен?
— Йди звідси, — усміхнулася Глорія.
Посмішка була чарівною. Але Артур пам'ятав про її характер.
Шуруп, не торгуючись, вивалив п'ять тисяч за інструменти, що приніс йому Артур. Артур підійшов до вогню. Треба було серйозно поговорити з Вовком....
