М'який, невагомий туман закутав міст через річку в Рудому лісі. Було напрочуд тихо. Зрідка доносилися незрозумілі звуки, перекручені туманом. Через міст йшли двоє. Стара конструкція ледь чутно скрипіла. До мітки Лісника було близько. Раптом Капот показав готовність. Пазур завмер. Напарник показав йому перед собою. В розривах туману колишній ренегат помітив псевдособаку, що шматувала якесь тіло.
Пазур прицілився і м'яко спустив курок. Глухий звук затвора був майже нечутний. А гарчання пса — громове. Тварина різко сіпнулась убік. На Капота налетіли фантоми. Сержант пробував ухилятися. Почало двоїтися в очах. Боліла голова. Десь із глибини тіла почав підніматися жах. Ще трохи — і мозок почне сприймати укуси фантомів за реальні.
Пазур короткими чергами наробив у тілі собаки дірок, але чортів пес не хотів здихати. Це був один із так званих чорнобильських старих індивідів. З неймовірною регенерацією тканин.
Нарешті майже тридцятикілограмова туша збила Капота з ніг. Сталеві щелепи схопили край броні біля шиї. На сталкера капала слина. Капот зумів підтягнути «Сайгу». Ствол карабіна вперся в живіт. З останніх сил вдавив гачок. Пса підкинуло. Шрот розірвав шкіру, м'язи й внутрішні органи. Наступним кроком став ніж, із силою вштрикнутий в око пса. Гарчання стихло. Капот відіпхнув тварину вбік і лежав, важко дихаючи. Голова гуділа. Сталкер майже нічого не бачив.
Капот добив пса чергою в голову і спробував допомогти Пазуру піднятися.
— Це що таке було? Це псина, як у Дока?
— Приблизно.
Капот не бачив, як атакують псевди.
— І всі так вміють?
Пазур похитав головою.
— Не зовсім. Це якась дуже стара собацюра була. Фантоми у молодших біля неї з'являються. А ця вміла їх у різних точках створювати. І рани на ній заживали дуже швидко. Я раніше таких не бачив.
— В мене мізки мало не закипіли. Фауна тут вміє здивувати. І налякати. До речі, — Капот показав на рештки вантажівки попереду, — тут сховок Лісника.
— Давай глянемо.
Під кузовом знайшовся старий ящик з-під автоматів. У ньому знайшлися бронебійні набої до автоматів, аптечки, антиради, псі-блокади і два чудернацькі шоломи. На дні скрині була записка:
«Ці шоломи збережуть розум від псіоніків. Не підходьте до Дуги. І не знімайте їх. Вдалого полювання, сталкери».
Капот і Пазур переглянулися. Лісник знову їх здивував. Це було востаннє...
Біля каркаса автобуса стояло двоє зомбованих. Старий дробовик у руках одного з них стволом стукався об раму. Туман майже розвіявся. Ці дві істоти колись були сталкерами, шукачами пригод. Доки не потрапили під вплив дуже сильного псіоніка. Контролер зупинив усі вищі мозкові процеси, залишивши тільки базові інстинкти. Тепер вони безцільно ходили по Лиманську.
Пострілів не почули. Дві кулі із затримкою в три секунди продірявили їм голови. Нарешті їхні душі спокійно відлетіли вдалину.
Капот віддав автомат Пазуру. Наявність глушника їм допомогла. Сталкери пробирались далі. Треба було уникати перестрілок.
У КПК з'явились мітки. Якийсь будинок. Напарники переглянулись. Вирішили йти. Капот йшов першим. Пазур звіряв маршрут із мапою. Сержант взяв на приціл зомбака в провулку, але Пазур схопив за ствол і потягнув автомат вниз.
— Не шуми. Якщо зомбак пальне — їх тут сотні будуть, — ледь чутно прошепотів ренегат.
Капот кивнув. Напарники, стараючись не шуміти, пішли далі. Обійшли здоровенну «газировку». Аномалія шипіла й булькала. Їдкий запах хімії різав очі. Ось і будинок. Сталкери зайшли всередину.
— Зброю покладіть, хлопці.
Мужик у броні «Долга» стояв спиною до них і дивився у вікно. Сталкери обережно поклали стволи на якийсь столик біля стіни.
— Що ви шукаєте? — спитав мужик.
— Гелікоптер військових. Лісник дав нам напрямок.
— Старий не помилився... Є він тут. Тільки там псіонік сильний. Знаєте?
Мужик нарешті повернувся до них. Сталкери добре його роздивились. Уже не молодий, але в хорошій формі.
— Він дав нам шоломи якісь.
— Шоломи — то добре. А тепер скажіть мені — ви остаточно вирішили туди йти? Маєте знати — ви не перші.
У сталкерів знову з'явилося відчуття сумніву та страху. Але вибір був зроблений. І точка неповернення пройдена. Капот махнув головою, ніби виганяючи сумніви.
— Підемо. Не для того пройшли такий шлях, щоб здатися.
Видра — помічений Зоною — уважно на них подивився і сказав:
— Перед госпіталем площа. Там повно кадаврів. Тому підете ось цією вуличкою. Може, вам вдасться пройти. Але ні в якому разі не заходьте ось у цей будинок, — Видра вказав на карті, — зайдете — то більш не вийдете. Удачі, сталкери.
Парочка пішла. А Видра, почекавши пару хвилин, взяв снайперську гвинтівку, автомат із підствольником і пішов слідом...
Тихо пройти їм не вдалося. Сховавшись за стосом бетонних плит, сталкери одиночними пострілами відстрілювали зомбі. А вони не закінчувались...
— Треба тікати, — розряджаючи автомат, крикнув Пазур.
— Куди? Під кулі?
Капот був правий. Довкола них свистіло і тріщало. Кулі різних калібрів висікали крихти з плит.
Прийшло повідомлення:
«Після вибуху — біжіть!»...
Видра в оптику спостерігав за боєм. Сталкери вміло стримували натиск, але було ясно — не протримаються. Не вистачить боєзапасу. Вихід був один... Видра зміряв відстань від своєї позиції до будинку, в який казав не заходити...
Глухо плюнув підствольник. Граната, влетівши у вікно другого поверху, вибухом освітила всі тріщини в стінах. І за кілька секунд назовні разом із шматком стіни вилетів синій згусток енергії. Полтергейст миттєво зафіксував загрозу з боку зомбованих.
Пазур і Капот бігли в бік госпіталя. А за їхніми спинами один із найстрашніших мутантів Зони займався геноцидом зомбаків, піднімаючи їх по четверо-п'ятеро за раз і розмазуючи по землі та стінах будинків. У їхній бік летіли тонни цегли, дерева й бетону...
Коли глухі крики й стогони разом із пострілами стихли, сталкери спинились.
— Що це, в біса, було? — важко дихаючи, спитав Капот.
— Хотів би я знати, — так само хекаючи, відповів Пазур. — Повернемось спитати?
— Та йди ти! А куди з госпіталя можна вийти?
— На ЧАЕС, — розглядаючи мапу, відповів Пазур.
— Коротше, припливли ми, друже.
— Здається, так.
Пазур і Капот чітко зрозуміли, що Лісник казав буквально про дорогу в один бік. Надто буквально...
За годину вони з жахом дивилися на крісло, що їздило по колу. Голосів не чули. Шоломи вберегли їх.
А в сотні метрів від них Навуходоносор, відчувши їхню присутність, намагався взяти їх під контроль. Але йому це не вдалося. Мутант сів на коліна і заплющив очі...
Сталкери підходили до гелікоптера. Згорілий Мі-8 лежав на животі, спертий на напіврозвалену стіну госпіталя. Ближче, ближче...
Загримів автомат. Капот отримав три влучання в корпус. Бронекостюм четвертого класу витримав. Сержант миттю визначив сектор обстрілу і заліг. Пазур гепнувся поруч і відкотився вбік, мало не в «жарку».
— Відповзаємо!
Пазур не змусив себе довго вмовляти і обережно повз назад. Капот прикривав його вогнем.
— Прикрий!
Пазур зайняв позицію і короткими чергами лупив навмання. Він не зумів визначити напрямок обстрілу. І заплатив за це.
За двісті метрів від нього контролер очима Шакала дивився в оптичний приціл Barrett. Одиночний постріл хльоснув, як удар батогом. Важка куля калібру 12,7 мм врізалася в плече Пазура біля ключиці, занурившись у тіло сантиметрів на сорок, намотуючи на себе м'які тканини. Автомат Пазура замовк і випав із рук. Перед тим, як назавжди закрити очі, ренегат бачив Капота, який, відстрілюючись, йшов до нього...
Капот схилився над сталкером і, тримаючи автомат однією рукою, перевірив пульс. Пальці відчули кілька слабких поштовхів — і все... Напарник був мертвий. Капот перекотився вбік. Піднявся на коліно і приготувався відкрити вогонь. Але не встиг. Така сама куля вдарила його під око... Голова вибухнула, і сержант Капітонов покинув цей світ, ненадовго переживши свого напарника...
До тіла Капота підійшов Навуходоносор. Дістав КПК загиблого сталкера і набрав повідомлення. Контролер випростався і сконцентрував погляд в одну точку.
А за сто з лишнім метрів у голові Видри ясно прозвучав голос:
«Я не можу тебе підкорити, помічений Зоною. Але можу вбити. Йди звідси. Ти мене не переможеш».
Видра розумів, що вибору йому не дають. І прислухався до голосу в голові....
