Недавно почав виходити другий сезон магічної битви. Ну це зрозуміло, адже нам вже показують головні події у світі. Починаючи від тенгена який захищає школу від ворогів, і Тоджі мага без магії, і раз за разом інформації та екшену на одиницю часу стає все більше. І щей ці едіти та недавня музика All my fellas, що по контексту та прикольності підходить для магічки. І ще напевне добило то що люди почали фанатіти від Тоджі та його мускулистості, незламності, швидкості, що позволило роз’єднати фанатів на крило Годжьо та крило Тоджі. Плюс цей прикол коли два красивих, харизматичних перса зустрічаються і б’ються один з одним грає на глядачах великий уявний епос.
Та попри цей весь епік магчка стала насправді відкриватися. Нам почали більше пояснювати про магію, і які є великі королі та королеви в цьому світі. Яке між ними відношення, та чому вони існують. Хоть і базу нам пояснили й в першому сезоні в другому цією базою користуються, щоб виростити незвичайні ідеї.
Нагадаєм. В першому сезоні нам сказали таку річ. Проклята енергія — це негативні емоції збереженні в нашому тілі. В простих людей ця енергія йде на зовні, в магів ця енергія крутиться в ньому, і виходить тільки, як магічний прийом.
Люди через свою злість, яка викидається назовні створюють прокляття. І це прокляття залежно від негативу людей до цього прокляття має свою відповідну силу. Що до магів, то чим більше вони її накопичують, тим сильніші вони стають, наприклад Юта Оккоцу та його прокляття Ріка, через те що життя було не приємним Юта став магом. Другим по списку сили, зразу після Годжьо. Також можна собі навіювати негатив, як Фушігіро робив, згадуючи все погане в житті та направляючи на Сукуну.
Можна запихати негатив в об’єкт творіння. І по суті можна навіть продовжувати або створювати життя залежно від того, як ти це використовуєш. Наприклад є пальці Сукуни та у яких зберігається він сам, або є, наприклад Чосо і він є штучно створений Кенджакою прокляттям, але він є в формі людини. А є прості прокляті об’єкти, як зброя різного рівня прокляття. Але що є також цікавим це те що Сукуна сам себе запечатав в пальці.
По суті є різні типи бар’єрів в магічці. Є штори, є бар’єр, є простий домейн, є домейн, є занавіси із правилами. І так як ці бар’єри можна вставляти один в одне, на чому і базується битва та обмеженість гри, ці бар’єри можуть розділяти, збирати, множити, або ділити сили свої чи ворога. Це якщо ми беремо просто летальний домейн. А є не летальний, ті самі штори, чи круг сумо, або домейн судді. Тут сфера діяльності створюються та вона існує на правилах. Але так як в більшості маги використовують домейн аби вбити, ніж аби грати. Короч це перший шар нашого буття та розуміння що до існування правил в Магічній битві.
Але є такий момент коли відкривається новий рівень комбінацій та правил. Наприклад кожен сильний маг має свій унікальний домейн/простір, та техніку. Що дозволяє їм створити цікаву та різну комбінацію. Наприклад в простір безкінечності вклали абсолютне зло, що само по собі безкінечне. Або, наприклад Фушігіро має техніку заховання шікігамі в тінь, тобто може в себе заховати прокляття. А якщо, наприклад в його тіньову сумку заскочить інше прокляття, яке не належить Фушігіро. А що якщо техніку вуду використовують проти автора цієї техніки.
І вже із цього постає таке. Негатив можна перетворити в дію. Чим більший контроль над негативом, тим краща дія, чим більш чистіше і тваринне бажання, тим краще буде дія. Маги можуть створювати простір навколо себе де все керується за їхніми правилами. Слабкі маги просто існують через те, що вони не можуть стримати свій негатив вчасно та цілісно, і перенаправити його в потрібне русло, не маги не мають позитивних чи негативних емоцій, тай прив'язаності до інших. Макі та Тоджі дуже сильні через вміння бути непорушними. Сукуна є таким сильним так як він жив чесно та не брехливо, якщо хтось йому не подобався чи дуже подобався, він не скривав своїх емоцій. І через це він зазнав страждань. А страждання привели його до сили, і так він став спокійним руйнівником.
Але ми точно не знаємо що до сукуни, але знаємо що до Годжьо. Він дитина якій пофортунило дістати з лотереї дві прокляті найкращі техніки. Шість очей та нескінчений простір, що позволяє йому залишати вічно молодим, або просто в бою ніколи не змучуватися. Але через це йому не так сильно конче збирати свій негатив аби виплеснути. І по факту він безсилий якщо в нього є можливість відкривати безкінечний домейн, і просто блокувати атаки ворогів, і атакувати їх без великої шкоди. Тому він і був таким гравцем скоріш, і видав він найсильніше, бо хотів грати, і мав іграшки. І в цьому Сукуна та Годжьо дуже схожі, адже ніхто крім них не сприймає це все як гру, вони обоє скажені в тому щоб бути сильними. І обоє мають інструменти аби користуватися цією силою. Але що рухає їхніми діями, негативні емоції? Чи дія керується негативними емоціями?
От в мене сьогодні було такий тейк в голові. Що спокійніше постійне світло чи постійна темрява? Що руйнує спокій, рухаючий промінь який прагне відбитися від предмета, чи предмет який стоїть перед променем, який мав свій постійний шлях?
Бо маги по суті користуються цим не спокоєм аби створити новий спокій. Годжьо хоче новий та кращий світ де магія буде відкрита людям. Гето хотів аби на землі були тільки маги. Ну і ці всі речі якби нормальні та цікаві, адже дійсно прикольно б було якщо у світі всі стали магами. Чи вам в дитинстві не хотілося стати Аангом, і літати на Аппі? Ну ріл, або просто почати робити таке, що саме по собі відкриває велику можливість людям. Але і Гето і Годжьо і Сукуна, вони свого роду революціонери. Сукуна хоче, щоб влада будувалася на силі та тактиці, Годжьо аби влада рухалася і не боялася, Гето аби залишитися тільки сильні. І ніби то вони всі праві. Всі вони стали щасливі коли починають діяти як їхня ідея велить.
Так само Кенджаку коли його бажання побачити щось велике і нове, незвичне, призводить до того що останнє що він бачить в житті це комедійна вистава. Останнє що бачить Годжьо це спокійне життя. Гето найсильнішого мага сучасності. Тільки із цих всіх революціонерів залишився Сукуна, саме він є найсильнішим, і найстаршим магом, ми поки що не знаємо що він може зробити. Але на цей момент він спонукає всіх магів з’єднатися та стати сильнішими, розумнішими, кращими. І от питання якщо команда Анти-Сукуни знищить сукуну, то хто тоді буде спонукати магів залишатися сильними. Хто тоді буде їм давати приклад якими не можна бути, а якими можна бути? Хто тоді винищуватиме прокляття. Коли й в який момент можна буде сказати що все закінчено, якщо прокляття все ще на волі. Тобто навіть попри те що в МБ проста основа, і доволі реалістична, вона створює кульмінаційні питання і вводить нас в нову еру роздумів, разом із такими як Берсерк, Бензопила, Бродяга, Сага про Вінланд. Звісно ми маємо захищати свою країну, себе і надавати приклад як бути кращим, самому собі та іншим. Але Сукуна не є єдиним джерелом зла. Самі люди є. Тому треба навчити кожного користуватися проклятою енергією, навчити кожного розуміти себе, навчити кожного рухатися, і прокидатися із не свідомості свого життя.
Але це все дуже просто не може Магічка закінчитися на тому, що Сукуну вб'ють і тіма розійдеться вчити інших. Це все якась казка. Хоть і Магічка простими кроками ходить, але підняття негативних емоцій та розвиток їх як джерело дії та руху. Робить Сукуну причиною магічки, а не ворогом. І піднімає межі дозволенного і не дозволеного, показуючи що кожен із найсильніших правий, і впевнюючи що це так. Ми віримо, що це так. А потім в них історія закінчується настільки впевнено і водночас в не очікуване та не пряме русло, що твір створює більше питань ніж відповідей. І водночас стирає всі філософські концепції залишаючи лише правила, по яких діє світ.
І тяжко сказати чи це вже метамодерн, де осучаснення проходить в нас голові, чи це постметамодерн, де вже з нас автор сміється і говорить про просте і свідоме життя як про якийсь прикол. Чи він вже вихваляється що це не прикол. І всі їхні смерті не були марними. НУ одне ми точно можемо казати впевнено. Магічна Битва дійсно хороший твір. Він дійсно насичений різними емоціями, та правилами які посилаються на наш світ.Але було б ще цікаво дізнатися, як магічка висміює бога та диявола, як сміється над людьми, і над сміхом над людьми. І водночас приймає його. Все ж це дійсно культурний стрибок… буде якщо кінець не злиють… Та навіть вже твір це робить своє чудо.
