Видатний український філософ Григорій Сковорода навчався в Києво-Могилянській академії, та до сьогодні є найвідомішим українцем як в історії України, так і світовій історії та філософії. Здебільшого він приділяв увагу етичній проблематиці, а саму філософію розумів як спосіб самоутвердження людини у світі.
У контексті етики, він виділяв важливий сенс життя, а саме в праці, як наприклад в байці “ Бджола та Шершень”, в якій він порушує питання праці, як метод досягнення цілей чи матеріальних благ, у свою чергу, засуджуючи прояви, такого собі інфантилізму, вважаючи, що справжнє щастя і суспільна гармонія можливі лише тоді, коли кожна людина займається тією справою, до якої має природну схильність і талант. Світогляд Сковороди, у тому числі спирався на релігію, та мав глибокий пантеїстичний характер. Проте варто зазначити, що самого Бога він вважав істиною, важливою силою, яка є вирішальною для матеріального світу людини. Філософ виділяв три світи: макрокосм (великий світ, тобто весь неосяжний Всесвіт), мікрокосм (малий світ, яким є сама людина) та світ символів (Біблія, яка виступає сполучною ланкою між першими двома і допомагає осягнути приховану істину через символічні образи).
Важливою та центральною темою є самопізнання людини у бутті. Сковорода вважав, що лише зазирнувши у власну душу, людина здатна віднайти Бога та зрозуміти своє істинне призначення, тобто розібратися у собі як суб’єкті та знайти свій сенс життя та “працю”. Сковорода був переконаний, що матеріальні блага, чини та зовнішня метушня є ілюзорними і не приносять справжнього задоволення, тоді як істинне щастя полягає в душевному спокої, якщо так можна сказати, що він був критиком матеріалізму як явище, адже у своїх працях він досить багато приділяє увагу на щасті та духовному житті людини, та те що думка(тобто мисль) - це головна точка, яку часто Сковорода називає своїм серцем, а також критикою тих людей, які вважають багатство та владу як найвищу точку людського щастя, проте Сковорода вважає, що більшість людей ідуть легким шляхом до щастя, у тому числі займаючи критичну позицію до погляду давньогрецького філософа Епікура. Тобто у певній мірі, його можна назвати ідеалістом, проте є певні відмінності від класичного ідеалізму, які сповідували німецькі філософи, адже на відміну від раціональних німецьких ідеалістів (як наприклад Гегель), які обожнювали чистий Розум, для Сковороди центром духовного життя людини(як було зазначено) є Серце. Пізнати невидиму природу світу можна лише через очищення власного серця(тобто такий собі кордоцентризм). Але повертаючись до центральної теми філософських поглядів Сковороди, який вважав звільнення від матеріальних кайданів заради духовного розвитку є ключем до справжнього самоусвідомлення особистості. З'ясувавши специфіку сковородинського бачення сенсу життя, варто зосередитися на тому, якою саме український філософ бачив людську природу.
Сковорода виділяв три ступені пізнання людини, а також очищення від матеріального буття а також наближення до духовного очищення та пошуку себе. А саме у першому ступені, людина усвідомлює себе як автономну та самодостатню особистість. На другому вона осягає свою роль як соціальної істоти у взаємодії із суспільством. Найвищим і найвідповідальнішим виміром за Сковородою є третій рівень: відкриття в собі божественного начала. Саме усвідомлення власної богоподібності дає людині змогу співвіднести свій внутрішній світ із цілісною гармонією Всесвіту.
Отже, філософсько-етична концепція Григорія Сковороди є цілісною системою, у якій метафізика, релігійний світогляд та етика підпорядковані єдиній меті — віднайденню людиною справжнього щастя та внутрішньої гармонії. Через учення про «три світи» та концепцію «сродної праці» мислитель доводить, що сенс життя полягає не у зовнішніх атрибутах статку, влади чи соціального статусу, а у глибокому самопізнанні та реалізації власного природного покликання.
