Той, хто вбиває дракона

Більше матеріалів у телеграмі — NGO Media Bober

Wer mit Ungeheuern kämpft, mag zusehn, dass er nicht dabei zum Ungeheuer wird. Und wenn du lange in einen Abgrund blickst, blickt der Abgrund auch in dich hinein.

Кожен, хто бореться з монстрами, повинен пильнувати, щоб самому не стати монстром.  І якщо ти довго дивишся в безодню, то і безодня дивиться в тебе.

“По той бік добра і зла”, Ф. Ніцше 

Не стати тим, із ким боровся

Це архетипічний легендарний сюжет: той, хто перемагає дракона, сам перетворюється на нього. Стає тим, із чим клявся битися і що обіцяв знищити.  Ми починаємо боротьбу з чимось, що на наш погляд є несправедливим чи неправильним. Вочевидь, перемога є важливою і необхідною. Нас, зрештою, вчили боротися з тим, що ми називаємо неправильним.

Але наскільки далеко можна зайти в намаганнях знищити абстрактне чи конкретне зло? Чи можна послуговуватися його ж методами? А якщо так, то як втриматися від прийняття цих методів як нормальних для досягнення власних, безумовно, благородних цілей?

Ці питання спадали мені на думку неодноразово, але останнім часом особливо часто. Тож деякі мої роздуми будуть викладені тут, а під текстом я з нетерпінням чекатиму на когось, аби подискутувати. 

Трохи про політику

От не так давно пройшли американські вибори, світ оговтується від того, кого вони там наобирали, тож я теж почну з Трампа. Цей пан зі своїх перших перегонів у 2016 дивував усіх кількістю та абсурдністю своїх заяв, за рахунок чого отримав добряче так безкоштовного ефірного часу по ТБ. Його промови транслюватися, бо привертали багато уваги й переглядів. Мало хто вірив, що за цього дивного чувачка хтось проголосує. Аж потім виявилося, що люди справді готові це зробити. Тож із 2016 і аж донині демократи не напрацювали якихось засобів боротьби із постійним потоком брехні, лозунгів та звинувачень. 

Що там казати, якщо програмний документ республіканської партії перед виборами мав усього лише 16 сторінок, половина з яких була переповнена ЛОЗУНГАМИ, НАПИСАНИМИ КАПСОМ.  Заяви без підтверджень стали повсякденною банальністю. Джей Ді Венс, який у січні заступить на пост віцепрезидента, згадуючи іконічні “they're eating the dogs”, прямо зізнався, що історія видумана. 

“Якщо я повинен створювати історії, щоб американські ЗМІ дійсно звертали увагу на страждання американського народу, то це те, що я збираюся робити”.

Заради справедливости потім він обмовився, що мав на увазі саме привертання уваги до історії, а не її створення,  але ви ж розумієте масштаби. Дорослий дядько неприкрито бреше на мільйонну авдиторію, бо впевнений: для них так краще!

Брехнею на брехню?

І от уявіть себе на місці когось із центристських політиків. Із брехнею ви не згодні та хочете з нею боротися. Але що робити?  Спускатися до того ж рівня чи надавати перевагу фактам? Останнє потребує вдумливого аналізу, часу та наявности в авдиторії інтересу розібратися в темі. Тож поки ви опублікуєте спростування, брехню побачать мільйони, а ваші опоненти викинуть ще пару десятків фейків.

Подібну тактику опанувала й російська пропаганда. Коли в 2014 над Донеччиною було збито рейс MH17, ростелебачення переповнилося версіями.

Українці самі збили літак. Це трапилося само собою. З’явився супутниковий знімок, де видно український штурмовик. Американці скинули літак зі старими тілами. Іспанський диспетчер написав у твітері, що бачив на радарі пару винищувачів.

І звісно, все це аж ніяк не стосується правди, бо вже за декілька днів осінтери, /розслідувачі, що працюють із публічно доступними даними/, знайшли місце пуску ракети з російського комплексу “Бук”.

Цю тактику використовують далеко не лише росіяни. Інфопростір легко наповнити напівправдивими фактами та абсурдними версіями. Але набагато складніше знайти серед них те, що має хоча б якийсь зв'язок із реальністю.

Тож якщо ми розраховуємо перемогти брехню, то додавати ще більше теорій – це останнє, що ми мали би робити. Пропаганда може бути подоланою не просто кращою пропагандою, а розвитком суспільства критичного мислення. Люди, які вміють аналізувати, матимуть значно менші шанси переконатися в популістичних концепціях та ідеях.

До того ж ми зовсім оминаємо філософську сторону питання! Якщо за вами деонтологічно вивірена моральна позиція, відстоювати її буде завданням значно легшим і приємнішим. Крім того, є шанси, що публічно артикульована відданість принципам стане вашим козирем, коли справа дійде до підтримки авдиторії.

Коли можна стати драконом

Глобально кажучи, наведена проблема – це ще одна форма протистоянь деонтологічної моралі й принципу консеквенціоналізму. Перше визначає чіткі моральні закони, яких слід дотримуватися. Отже, усе, що вкладається в ці межі, є добрим. Усе, що за них виходить, – погане.

Принцип консеквенціоналізму каже, що добрим є те, що призводить до гарних наслідків. Відповідно вбивства й катування – перетворення на дракона – усе може бути виправданими, якщо має “краще” на меті й цього “кращого” ефективно досягає. У людському контексті ж ключовою проблемою є наша нездатність точно вгадати, які наслідки матимуть наші дії. Ми просто не знаємо, чи наші благородні наміри не прокладають дорогу до пекла.

Філософська думка пропонує доволі багато варіантів пошуку балансу між принципами та прагматикою. Мені найбільше подобається “порогова деонтологія”. Поки наслідки рішення не надто масштабні, необхідно дотримуватися чітких правил. Коли наслідки глобальні – намагатися їх розрахувати та досягти “кращого”.  Тоді питання лягає вже в площину того, де провести межу масштабности наслідків.

“Правила ведення війни”

Звучить як оксиморон. Війна не може бути правильною. А втім, росіяни ведуть проти нас війну вже майже 11 років і систематично порушують правила її ведення. Чи можна дотримуватися законів війни, коли їх відкидає супротивник? Після декількох років ударів по цивільних об’єктах, лікарнях, школах цілком закономірним буде поступове розмиття межі дозволеного. Наслідки стримування себе від ефективних дій можуть бути надто високими, коли йдеться про майбутнє країни й багатомільйонне населення.

Це один із тих прикладів, коли ставки достатньо високо, аби послуговуватися логікою консеквенціоналізму та ставати чимось подібним до своїх ворогів – перетворюватися на дракона. 

Принципово важливим тут є чітке усвідомлення фактів своїх дій, їх ціни та мети. Один із потенційно найбільш небезпечних наслідків використання методів своїх ворогів – це шанс вирішити, що їхні методи все ще валідні й у інших випадках. Наприклад,  коли на вагах щось набагато менше, ніж доля народу, але щось дуже важливе для вас особисто. Амбіції, гроші, влада. Якщо дракон перемагає – у вас уже будуть і досвід, і знання, щоб використати драконові методи в егоїстичних цілях.

Сюжет для людської культури не новий

Патерн перетворення на свого опонента після перемоги є класичним для людської культури. 

Кадм із давньогрецької міфології, певно, — один із перших подібних образів. За легендою він мав збудувати нове місто, Фіви, і для цього вступив у бій із людьми, що жили там до цього. Кадм переміг їх та дракона, що захищав місцеве святилище. Істота виявилася священною, тож героя почала переслідувати невдача. Його шлюб так само ,як його місто, не приносили Кадму радости, тож він зрікся престолу та просив богів перетворити його на дракона, якщо той був таким важливим.

Ймовірно, більш знайомими будуть сюжети «Володаря перснів» та «Зоряних війн». Перстень всевладдя має власний розум та нашіптує ідею скористатися ним для своїх власних цілей.  Саме тому до нього не доторкаються ані Гендальф, ані Галадріель. У своїх благородних бажаннях вони би знищили Саурона. Але обоє зізнаються: спокуса одноосібного володарювання над Середзем'ям  може їх перемогти. Тому здолати Темного лорда неможливо за допомогою його власного кільця. 

“Ти мав боротися зі злом, а не стати на його бік!” Енакін свого часу вбиває Графа Дуку, учня властителя-ситха, і поступово перебирає на себе його роль. Потім уже Люк стане перед тим самим вибором. 

А ще “Хобіт”, де Торін стає залежним від скарбів дракона. “Історія кам'яного століття” Герберта Уелса,  де Фу-Ломі перемагає Вождя Уя та стає на його місце . “Гаррі Поттер”, 11-та пригода з “Космічного щоденника Йона Тихого” і так далі. 

Певно, із усіх художніх прикладів найбільше мені подобається мультиплікаційна робота Роберта Саакянца “Урок”. Але цей витвір краще побачити на власні очі:)

Тож, якщо спитати особисто мене, я би намагався не застосовувати сумнівних методів. Якщо ж без них не обійтися, то врятує тільки жорстокий і безперервний самоаналіз. І добре, якщо поряд із вами буде хтось із друзів, здатний не погодитися і зупинити вас, поки ви не стали новим драконом.

/⁠ᐠ⁠｡⁠ꞈ⁠｡⁠ᐟ⁠\

Більше від Владіка:

Вибори зміняться назавжди — сучасні тенденції у виборчих кампаніях, зокрема у США.

Проблема бритви Оккама — коротка розповідь про те, як не стати конспірологами.

Як розмовляти з ворогами? — роздуми про функціонування нашого мозку