Історія створення гурту Flëur
Гурт Flëur виник на початку 2000-х років в Одесі, об’єднавши двох творчих дівчат – Ольгу Пулатову та Олену Войнаровську. Передісторія сягає 1999 року, коли Ольга в радіопрограмі «Атмосфера» оголосила про пошук гітариста для свого тодішнього гурту «Аероплан». На це оголошення відгукнулася Олена, хоча долучитися до «Аероплану» не встигла – наприкінці 1999-го цей гурт розпався. Усвідомивши спільність інтересів (Олена теж писала пісні), Ольга запропонувала їй започаткувати новий музичний проєкт. У лютому 2000 року вони почали разом репетирувати вдома, закладаючи основу нового колективу.
Офіційною датою народження Flëur вважається 8 березня 2000 року – того дня до дуету Пулатової та Войнаровської приєдналася третьою учасницею флейтистка Юлія Земляна. Назва гурту народилася невдовзі: музикантки перебирали різні варіанти (серед жартівливих пропозицій були «Piranyi golodny» чи «Мой розовый фашистик»), аж доки Юлія не запропонувала Flëur. Це слово має кілька змістів, які усім припали до душі. З французької fleur означає «квітка» (натяк і на бодлерівські «Квіти зла»), а в російській є значення «фльор» – серпанок, загадкова завіса. Такий образ таємничості і тендітної краси якнайкраще відповідав атмосфері новоствореного гурту.
17 березня 2000 року Flëur вперше виступили публічно – на творчому вечорі радіопрограми «Атмосфера» в Одеському Будинку актора. Цей дебютний концерт організував Дмитро Вєков, який став арт-директором гурту і залишався ним впродовж усього існування колективу. На першому виступі пролунало 6 пісень авторства Ольги Пулатової, що задало камерний, інтимний настрій музики Flëur. 17 червня 2000 року відбувся перший сольний концерт гурту, на який склад було розширено: долучилися віолончелістка Катерина Сербіна та перкусіоніст Владислав Міцовський. Того дня вперше прозвучали також пісні, написані Оленою Войнаровською, що відтоді закріпило поділ репертуару між двома авторками. Виступ 17 червня записали наживо і згодом видали обмеженим накладом на CD під назвою «Почти живой».
Уже 10 листопада 2000 року Flëur зіграли третій концерт, до якого приєднався ударник Олексій Ткачевський – згодом незмінний барабанщик гурту. Цей виступ теж було записано й видано як концертний альбом «Сердце» (також самвидавом і маленьким тиражем). Обидва ранні лайв-альбоми – «Почти живой» та «Сердце» – гурт розповсюджував на своїх перших концертах серед слухачів. Так сформувався кістяк колективу і перший репертуар, що вирізнявся щирою лірикою та незвичним для того часу поєднанням фортепіано, гітари, флейти, віолончелі й легкої перкусії. 20 січня 2001 року Flëur вперше виступили в Києві, представивши столичній публіці свої мрійливо-камерні композиції. Саме на київському концерті до них долучився контрабасист Віталій Дідик, розширивши глибину звучання басовими лініями.
На початку 2001 року гурт узявся за свій перший студійний альбом «Прикосновение» («Дотик»). У травні 2001-го матеріал почали записувати в одеській студії, а до гурту приєднався клавішник Олексій Довгальов. Справжнім успіхом стала не лише поява дебютного альбому, а й те, що його видання зацікавило закордонний лейбл. Один із друзів музикантів листувався з французьким інді-лейблом Prikosnovénie і надіслав їм демо-записи Flëur. Французи були зачаровані меланхолійною одеською музикою і запропонували випустити альбом – без жодних додаткових умов. Так у жовтні 2002 року дебютний диск «Прикосновение» вийшов у Франції на Prikosnovénie, а місяцем пізніше – й в Україні (у локальному виданні). Французька версія альбому отримала назву «Prikosnovenie» та іншу обкладинку; в буклеті назви пісень були перекладені англійською, проте самі композиції лишилися російськомовними, і за звучанням видання не відрізнялося від українського. Згідно з умовами контракту, французький диск розповсюджувався по всьому світу, окрім України, Росії та Білорусі.
Після цього несподіваного міжнародного релізу пісні Flëur вперше зазвучали в ефірі радіостанцій Західної Європи. Зокрема, амстердамське Radio 100 включило «Прикосновение» до десятки найяскравіших музичних відкриттів року. В Україні дистрибуцією альбому займався лейбл Lavina Music, і на початку 2003-го він очолював продажі в одеських музичних магазинах. Такий успіх надихнув колектив на продовження творчої співпраці з французами. 2002 року Flëur розпочали роботу над другим альбомом – «Волшебство» («Чарівність»). Склад гурту зазнав чергових змін: замість Катерини Сербіної до віолончелі стала Олександра Дідик (дружина Віталія Дідика), а місце клавішних після Олексія Довгальова зайняла Катерина Котельнікова. Також додалася ще одна скрипка – до гурту приєдналася скрипалька Анастасія Кузьміна. Надалі саме Котельнікова стала авторкою більшості аранжувань Flëur, що суттєво збагатило саунд новими барвами.
Восени 2003 року другий альбом «Волшебство» побачив світ в Україні, а навесні 2004-го вийшов і у Франції під назвою «Magic». На хвилі цього успіху гурт навіть отримав мистецького мецената – фонд Володимира Філіппова підтримав їхню діяльність. Деякі пісні Flëur почали екранізувати: так, на композицію «Ремонт» з альбому «Волшебство» було знято перший професійний кліп (режисери Олександр і Ігор Стеколенко). Сама музика гурту дедалі більше викристалізовувалась у впізнаваний стиль: витончений, сповнений ніжності й меланхолійної “магії”, з жіночими вокалами та сумовитими оркестровими інструментами у супроводі. На честь Flëur навіть був виданий триб’ют-альбом – уже 2004 року інші виконавці записали кавер-версії їхніх пісень, що свідчить про стрімко зростаючий культовий статус гурту.
Третій студійний альбом «Сияние» («Сяйво») став завершальною частиною так званої «французької трилогії» Flëur. Його запис відбувався на швидких обертах – фактично поспіхом – аби вкластися в графік. Попри це, матеріал вийшов цілісним і тематично довершеним, об’єднавши настрої перших альбомів. Презентація «Сияния» пройшла незвично: навесні 2004 року гурт виконав нові пісні на закритті театрального фестивалю «Київ Травневий», виходячи за рамки суто музичних заходів. У серпні 2004-го альбом «Сияние» надійшов у продаж в Україні, а у 2005-му – у Франції (під транслітерованою назвою «Siyanie»). Він став останньою платівкою Flëur, виданою на лейблі Prikosnovénie: співпрацю з французами припинили через певні непорозуміння і різницю бачень між гуртом та видавцем. Втім, ця співпраця була дуже корисною – хоч музика Flëur і не стала масовим хітом, гурт здобув чимало відданих слухачів у Європі та навіть обох Америках. Flëur отримували запрошення виступити в Нідерландах, Франції, Німеччині, Чилі та інших країнах. На жаль, через обмежені фінансові ресурси повноцінні закордонні гастролі тоді не відбулися, але ім’я гурту почало звучати у міжнародних колах андерґраундної сцени.
2004 рік ознаменував і зміни в складі: флейтистка-співзасновниця Юлія Земляна покинула гурт, її замінила Алла Лужецька. Відтоді протягом п’яти років склад Flëur залишався незмінним – сформувався міцний творчий колектив, що пройшов через перші серйозні випробування і тримав курс на нові музичні горизонти. Після виходу «Сияния» гурт нарешті зміг відіграти кілька концертів за межами України. В середині 2005 року Flëur уперше вирушили до Росії: вони стали учасниками фестивалю «Пустые Холмы» («Порожні пагорби»), де завоювали серця нової аудиторії своїм незвичним етереальним звучанням серед переважно рокової сцени. Також у червні 2005-го музиканти засвітилися на російському телебаченні – канал O2TV запросив їх до програми живого виконання «Брать живьём», що стало першою появою Flëur на телебаченні. Це був суттєвий крок у популяризації гурту на просторі СНД.
На хвилі зростаючої популярності Flëur взялися експериментувати зі своїм звучанням. 2006 року світ побачив їхній четвертий студійний альбом «Всё вышло из-под контроля» («Все вийшло з-під контролю»). Ця платівка задумувалася як експериментальна, що буде відмінна від ніжної неокласичної стилістики «трилогії». Робота над нею проходила у нових, досить жорстких умовах: запис здійснювали на іншій студії, довелося підлаштовуватися під часові та технічні обмеження, через що не всі творчі задуми вдалося втілити повністю. Звучання альбому стало помітно більш електронним і наближеним до комерційної поп-музики. Частково це пояснювалося тим, що фінальний мастеринг було проведено без участі музикантів. Результат виявився суперечливим: хоча пісні зберегли фірмову поетичність Flëur, їх обрамлення стало сучаснішим і «радійнішим». Пізніше Олена Войнаровська назвала окремі аранжування з цього альбому своєю особистою трагедією, а Ольга Пулатова відверто охарактеризувала «Всё вышло из-под контроля» як «зґвалтування попсою». Так гостро лідерки висловили своє невдоволення поступками комерційному звучанню.
Втім, парадоксально, саме цей “спірний” альбом приніс Flëur прорив до ширшої аудиторії. Вперше пісні гурту масово зазвучали за межами України. Композиція «Шелкопряд» («Шовкопряд») потрапила до престижного російського хіт-параду «Чартова дюжина» на Нашому Радіо, протрималася там кілька тижнів і сягнула 1-го місця. За підсумками року Flëur отримали на церемонії «Чартова дюжина» приз «Взлом чарта» як найкращий новий гурт 2007 року. Як переможці, вони виступили на великому концерті в московському спорткомплексі «Олімпійський», шоу транслював телеканал Ren-TV. Крім того, гурт номінували на низку інших премій: FUZZ-2008 (як найкращий новий гурт) та RAMP-2007 (у категоріях «Кліп року», «Відкриття року» та «Хіт року»). Таким чином, на 7-му році існування Flëur досягли визнання на загальнонаціональному рівні в Україні та Росії, зберігши при цьому незалежність і самобутність свого стилю.
За цей період Flëur активно розширювали і свою відеографію. На пісню «Искупление» («Спокута») з альбому 2006 року було відзнято атмосферний відеокліп, який потрапив в ротацію музичних телеканалів, зокрема українського М1. Режисером кліпу виступив Євген Тимохін, оператором – Юрій Король. Візуальний ряд підкреслив «езотеричну» ауру музики Flëur: у напівтонах і символічних образах передавалися теми очищення і надії, закладені в пісні. Для підтримки альбому «Всё вышло из-под контроля» гурт здійснив на той час наймасштабніший концертний тур містами України, Росії та Білорусі. Клубні майданчики в різних містах збирали повні зали слухачів, багато хто відкривав для себе Flëur саме через ці живі виступи – магічні та пронизливі.
Наприкінці 2007 року Flëur порадували прихильників новим релізом – вийшов EP «Два облака» («Дві хмари»), куди увійшла свіжонаписана пісня «Тёплые коты» («Теплі коти»). Цей дотепний трек про «затишних» котів одразу став хітом і підготував ґрунт для наступного альбому. Тоді ж для зручності нових слухачів перевидали три перші альбоми («трилогію») єдиним бокс-сетом, доповнивши його диском відео-артів та кліпів гурту. Flëur завжди дбали про естетику своїх видань, тому бокс-сет ілюстрував шлях гурту від перших кроків до зрілої майстерності.
2007-й рік ознаменувався ще однією важливою подією для фанатів: вийшла збірка найкращих пісень «Флёрография». Унікальність цього релізу в тому, що треклист формували самі слухачі – на спеціально створеному сайті провели голосування, які пісні увійдуть до альбому. Такий інтерактивний підхід показав тісний зв’язок гурту зі своєю аудиторією і підтвердив культовий статус Flëur на незалежній сцені.
На хвилі комерційного прориву Flëur вирішили повернутися до своїх творчих джерел і водночас вийти на новий рівень якості. У квітні 2008 року з’явився п’ятий студійний альбом «Эйфория» («Ейфорія»). Після суперечливого «попередника» музиканти свідомо прагнули відновити атмосферність перших записів, але зробити це більш професійно і глибоко. Звук «Эйфории» вийшов більш роковим, ніж у «трилогії», – значною мірою через появу в аранжуваннях електрогітари. Гурт вперше співпрацював зі звукорежисером Іллею Галушко, і зрештою учасники лишилися альбомом на 100% задоволені. «Эйфория» справді передає піднесений, десь навіть катарсичний настрій, виправдовуючи свою назву.
Новий альбом продовжив і примножив успіх Flëur. Одразу п’ять пісень із «Эйфории» потрапили до хіт-параду «Чартова дюжина» на Нашому Радіо. 2008 року дві композиції з нього – «Тёплые коты» і «Мы никогда не умрём» – разом із хітами попереднього альбому («Шелкопряд» і «Сегодня») включили до списку номінантів на найкращу пісню десятиліття за версією «Нашого радіо». Це визнання з боку однієї з найбільших рок-радіостанцій СНД вкотре засвідчило: Flëur стали вагомим явищем незалежної сцени, якому симпатизує і широка аудиторія.
Наприкінці 2008-го гурт зробив подарунок давнім фанатам, офіційно перевидавши раритетні концертні альбоми «Почти живой» і «Сердце». Лейбл ЯОК Music випустив їх одним комплектом, тож ранні живі записи 2000–2001 років стали доступні широкому загалу. Цей ретроспективний крок символічно підсумував перші вісім років діяльності Flëur – від домашніх концертів до міжнародного визнання.
На рубежі 2008–2009 років у гурті відбулися істотні кадрові зміни. 2009 року колектив покинули одразу три учасники: басист Віталій Дідик, віолончелістка Олександра Дідик та флейтистка Алла Лужецька. Причиною стали як особисті обставини, так і творча доцільність. На зміну їм прийшли двоє нових музикантів: бас-гітарист Євген Чеботаренко та бандурист Георгій Матвіїв. Відтепер у постійному складі не стало ні флейти, ні віолончелі – ці партії за необхідності виконували запрошені сесійні музиканти. Як пояснили лідерки гурту, гравці на акустичних інструментах зазвичай лише відтворювали партії, які для них писали Катерина, Ольга й Олена, але не привносили власних ідей, тому було вирішено відмовитися від постійних позицій цих інструментів. Це рішення дещо змінило звучання в бік більш «електричного», але ядро стилю Flëur – два жіночі вокали в оточенні меланхолійного ансамблю – лишилося незмінним.
На початку 2010 року гурт підійшов до свого десятиліття з великими творчими планами. У лютому 2010-го Flëur завершили запис шостого студійного альбому «Тысяча светлых ангелов» («Тисяча світлих ангелів»), який вийшов у світ 18 квітня 2010. Ця масштабна робота – подвійний альбом із 17 треків – стала особливою в багатьох сенсах. Вперше запис платівки відбувся у рідній Одесі (до того основні студійні роботи проходили у Києві чи інших містах). Більше того, альбом вийшов на власному лейблі гурту – Cardiowave, який учасники заснували, щоб мати повний творчий контроль. «Тысяча светлых ангелов» також став першим релізом, який Flëur паралельно розповсюдили в цифровому форматі: на платформі Kroogi його можна було легально скачати за моделлю «pay what you want» (кожен слухач міг сам визначити суму оплати). Таким чином гурт продемонстрував відкритість до нових методів поширення музики і шанобливе ставлення до своєї спільноти фанатів.
Альбом «Тысяча светлых ангелов» став своєрідним підсумком першого десятиліття творчості Flëur. У ньому відчувається зрілість і одночасно світла піднесеність: назва не випадкова, адже пісні пронизує мотив світлих сил, що допомагають у пітьмі (остаточна композиція так і зветься – «Непобедимая армия», тобто «Непереможна армія»). 2010 року гурту виповнилося 10 років, і музиканти вирушили у великий міжнародний тур, присвячений цій річниці. Восени 2010-го вони дали концерти в містах України, Росії та Білорусі, тішачи публіку як улюбленими хітами, так і свіжим матеріалом з нового альбому. Спеціально для ювілейних виступів до основного складу долучилися додаткові сесійні музиканти – віолончелістка Людмила Карецька, перкусіоніст Владислав Міцовський (цього разу як гість), гітаристи Андрій Басов та Павло Голубовський. Ці концерти стали яскравим святкуванням десятирічної історії Flëur, демонструючи, що гурт вийшов на пік своєї форми, зберігши “одеський романтичний” дух і набувши заслуженого статусу легенди української незалежної сцени.
Учасники гурту
Flëur від самого початку існував як музичний колектив з двома рівноправними лідерками. Це авторки пісень, вокалістки і мультиінструменталістки Ольга Пулатова (фортепіано, вокал) та Олена Войнаровська (гітара, вокал). Саме вони написали практично весь репертуар гурту – кожна свої пісні, які чергувалися на альбомах та концертах. Цікаво, що на кожному офіційному студійному альбомі Flëur кількість пісень від Ольги і від Олени рівна. Такий підхід підтримував творчий баланс: різні авторські почерки доповнювали один одного, створюючи багатогранний настрій альбомів. Ольга Пулатова (народилася 1975 року в Одесі). Її твори часто більш інтимні, фортепіанні, з глибокими ліричними образами. Натомість Олена Войнаровська (також одеситка, молодша на кілька років) прийшла з рокового середовища, грала на гітарі, тож її композиції додавали до звучання гурту м’якого гітарного драйву й філософських мотивів. Разом цей дует «тендітних музичних душ» і став серцем Flëur – двома голосами і двома світами, що поєдналися в гармонійному творчому союзі.
Окрім фронтвумен, до класичного складу Flëur входило ще кілька ключових музикантів, які зробили великий внесок у звучання гурту до 2010 року. Перш за все це Олексій Ткачевський – барабанщик і перкусіоніст, що приєднався у 2000-му і відтоді став незмінним ритмічним фундаментом гурту. Його делікатна манера гри (переважно на малому наборі ударних, кахоні, перкусії) забезпечувала композиціям легку пульсацію і динаміку, не перевантажуючи ніжну атмосферу. Іншим важливим учасником є Катерина Котельнікова – клавішниця, яка прийшла у 2003 році замість першого клавішника Олексія Довгальова. Катерина швидко стала провідним аранжувальником гурту, часто саме її партії синтезатора та фортепіано визначали багатошаровість і оркестровість звучання Flëur у записах. До струнної секції колективу належала Анастасія Кузьміна (скрипка), що долучилася ще у 2002 році і додала меланхолійних скрипкових мелодій у багато пісень. Її партії чудово перепліталися з вокалами, то підкреслюючи драматизм, то додаючи світлої романтики.
У різні роки склад гурту змінювався, тож серед колишніх учасників варто згадати кількох знакових виконавців. Першою флейтисткою була Юлія Земляна – саме вона придумала назву Flëur і з 2000 по 2004 рік відповідала за чарівні флейтові соло в ранніх композиціях. Її легкі мелодії надавали пісням казкового забарвлення. Після Юлії в гурті грала флейтистка Алла Лужецька (2004–2009), продовжуючи цю лінію звучання аж до кінця десятиліття. Партії віолончелі в різні періоди виконували Катерина Сербіна (2000–2002) та Олександра Дідик (2002–2009). Віолончель додавала глибини і драматизму – наприклад, у “Колыбельной для Солнца” чи “Над водопадом” саме пронизливі віолончельні нотки створюють зворушливий ефект. Конtrabасист Віталій Дідик (приєднався 2001-го) був відповідальний за теплі низькі частоти у звучанні до 2009 року. Його контрабас, а потім бас-гітара, м’яко тримали ритмічний малюнок і додавали вагомості у розмірених композиціях.
Наприкінці 2000-х на зміну вибулим учасникам прийшли нові обличчя. Євген Чеботаренко взяв на себе роль бас-гітариста з 2009 року, освіживши ритм-секцію більш роковим звучанням. А справжньою несподіванкою було запрошення 2009 року Георгія Матвіїва – професійного бандуриста, який приєднався до Flëur та грав на бандурі у 2009–2010 роках. Звучання традиційної української бандури в етереальному гурті додало колоритного експерименту: так у піснях з’явилися автентичні мотиви, що підкреслили українське коріння колективу. Наприклад, у концертах 2010 року бандура Матвіїва прекрасно гармоніювала з електрогітарою та скрипкою, доводячи, що Flëur не боїться сміливих синтезів стилів.
Також з Flëur на сесійній або тимчасовій основі співпрацювали гітаристи Андрій Басов та Павло Голубовський (вони приєднувалися для концертів, додаючи повнокровного живого саунду електрогітари), перкусіоніст Владислав Міцовський (до 2010 він вже не був офіційним учасником, але часто допомагав із перкусією на виступах) та інші музиканти. Загалом Flëur можна назвати колективом-зіркою одеської сцени: навколо ядра з двох вокалісток гуртувалися талановиті інструменталісти, кожен з яких привносив щось своє у неповторне звучання. У гурті сформувався стабільний ансамбль: Ольга Пулатова (вокал, клавішні), Олена Войнаровська (вокал, гітара), Олексій Ткачевський (ударні), Катерина Котельнікова (клавішні, синтезатори), Анастасія Кузьміна (скрипка), Євген Чеботаренко (бас-гітара) та Георгій Матвіїв (бандура). Разом вони створювали ту саму “хвилю, що йде від серця”, яка захоплювала слухачів і робила Flëur унікальним явищем на музичній мапі.
Повна дискографія
Flëur за перше десятиліття своєї діяльності випустили низку релізів, які відображають еволюцію їхнього звучання. Основна дискографія до серпня 2010 року включає шість студійних альбомів, кілька концертних записів, збірки та сингли:
2002 – «Прикосновение». Дебютний альбом, записаний 2001 року і виданий спершу у Франції («Prikosnovenie») на незалежному лейблі Prikosnovénie. Це ніжна, камерна робота, що познайомила світ із “кардіо-вейв” звучанням Flëur. Альбом містить пісні російською мовою, сповнені меланхолійної лірики та неокласичних мотивів – від проникливої «Сердце» до загадкової «Колыбельная для Солнца». «Прикосновение» задало тон творчості гурту: дует жіночих вокалів у супроводі фортепіано, гітари, віолончелі, флейти і легкої перкусії створює атмосферу світлого смутку і мрійливості. Французьке видання альбому мало англійські переклади назв пісень і відкрило музику Flëur для міжнародної аудиторії. В Україні диск вийшов з оригінальною обкладинкою, а його успіх (лідирування в продажах одеських музичних крамниць) показав, що гурт здобув значну популярність у себе на батьківщині.
2003 – «Волшебство». Другий альбом («Чарівність»), записаний розширеним складом (вперше звучать скрипка й оновлені клавішні) і випущений восени 2003 року. «Волшебство» виправдовує свою назву – це збірка справді чарівних, емоційно насичених пісень. Тут помітно, як гурт зріс у майстерності: аранжування стали багатшими (завдяки Катерині Котельніковій), вокальні партії – впевненішими. Серед яскравих композицій – драматична «Формалин» з похмурою романтикою, ніжна акустична балада «Когда ты грустишь», експресивна «Ремонт», на яку зняли перший професійний кліп. Також особливістю «Волшебства» є поява дещо динамічніших ритмів – ударні Владислава Міцовського додають пісням пульсу. Французьке видання альбому вийшло навесні 2004-го під назвою «Magic», закріпивши успіх Flëur у Європі. «Волшебство» продемонструвало зрілість гурту та стало улюбленим альбомом багатьох прихильників за поєднання світлої туги і життєствердної магії в музиці.
2004 – «Сияние». Третій студійний альбом («Сяйво»), завершення ранньої трилогії Flëur. Виданий в Україні у серпні 2004 року, «Сияние» увібрав найкращі риси попередніх робіт і став логічним підсумком співпраці з французьким лейблом. Альбом було записано швидко – подекуди “з душею, але з поспіхом” – проте це не завадило йому засяяти особливим шармом. У «Сиянии» чітко відчутне чергування пісень двох авторок: від загадкової, трохи моторошної композиції Олени «Кокон» до лірично-відчайдушної пісні Ольги «Небо хочет упасть». Титульний трек «Сияние» дивує піднесеним мотивом, ніби справді випромінює світло. Цей альбом позначений легким експериментом – у «Ты не можешь мне запретить» з’являються електронні звуки, а «Мост над туманным заливом» має майже пост-роковий розмах. «Сияние» вперше представили публіці в рамках театрального фестивалю, підкресливши художність музики Flëur. Пізніше, у 2005 році, альбом вийшов у Франції під назвою «Siyanie», але став останнім на Prikosnovénie – подальші платівки гурт вирішив випускати самостійніше. «Сияние» оцінять усі, хто любить Flëur за їхню здатність поєднувати сум і надію: ця робота – про внутрішнє світло, яке пробивається навіть крізь меланхолію.
2006 – «Всё вышло из-под контроля». Четвертий альбом («Все вийшло з-під контролю»), який став найбільш експериментальною працею гурту. Випущений навесні 2006 року, він помітно різниться від попередників: тут більше електроніки, помітніший поп-вплив і навіть танцювальні ритми. Створений у непростих умовах, альбом відображає певну творчу кризу – що, втім, вилалося у новаторський результат. Композиції на кшталт «Шелкопряд» та «Искупление» звучать динамічніше, насичені синтезаторами і драм-машинами. Пісня «Шелкопряд» стала великим хітом, потрапивши в радіоефіри та очоливши чарт. Деякі інші треки, як-то «Опьянённые нежностью» чи «Я всё ещё здесь», зберегли фірмову чуттєвість Flëur, але в сучаснішому саунд-дизайні. «Всё вышло…» став комерційно одним з найуспішніших релізів гурту, принісши їм визнання великої аудиторії. Водночас самі учасниці ставилися до нього критично, вважаючи що продюсерські правки дещо “загладили” щирість музики. Цей альбом – наче сміливий відступ вбік: він продемонстрував гнучкість Flëur і проклав шлях до нового етапу творчості.
2008 – «Эйфория». П’ятий студійний альбом («Ейфорія»), який багато хто розглядає як повернення гурту до себе справжніх. Вийшов у квітні 2008 року і одразу здобув схвальні відгуки, ставши “золотим стандартом” зрілого звучання Flëur. Після експериментів попередньої платівки «Эйфория» балансує між ранньою атмосферністю та новою енергією. Аранжування знову більш “живі” та органічні, до гурту долучається електрогітара, що надає кільком композиціям рокового розмаху. При цьому збережено камерну ніжність: пісня «Два облака» (яка вперше з’явилася на EP 2007 року) тут сяє оновленим звучанням, «Тёплые коты» заряджають позитивом та тонким гумором, а фінальна «Мы никогда не умрём» звучить як оптимістичний гімн життю. Самі музиканти відзначали, що вперше цілком задоволені результатом запису – звукорежисер Ілля Галушко допоміг їм реалізувати всі задуми. «Эйфория» закріпила міжнародний успіх гурту: одразу п’ять пісень із неї взяли участь у «Чартовій дюжині», а «Тёплые коты» та «Мы никогда не умрём» потрапили до номінації «Пісня десятиліття». Цей альбом – про світлі емоції, про душевне піднесення попри темряву, і він по праву вважається одним із найсильніших у доробку Flëur.
2010 – «Тысяча светлых ангелов». Шостий альбом («Тисяча світлих ангелів»), випущений у квітні 2010 року, замикає перше десятиліття творчості Flëur. Це подвійний концептуальний альбом (17 треків), записаний власноруч у Одесі та виданий на новоствореному лейблі Cardiowave. «Тысяча светлых ангелов» вирізняється найбагатшою палітрою звуків: окрім стандартного набору інструментів, в аранжуваннях чутно бандуру, перкусії, різноманітні електронні ефекти. Альбом дуже цілісний за настроєм – у ньому багато світла, надії та духовних образів. Пісні ніби несуть слухача від темряви до світла, від зимового прощання до весняного оновлення. Недарма фінальний трек має назву «Непобедимая армия» – невидиме військо світлих ангелів, яке дарує сили в боротьбі з відчаєм. Цей альбом гурт уперше виклав онлайн за моделлю «плати скільки хочеш», зробивши його максимально доступним для прихильників. «Тысяча светлых ангелов» показує Flëur у розквіті: композиційно складний, але емоційно дуже щирий альбом підсумував теми, які гурт досліджував упродовж десяти років – крихкість і силу душі, боротьбу світла й темряви, надію, що завжди перемагає.
Концертні альбоми та демо: Окрім студійних платівок, важливою частиною дискографії Flëur є ранні концертні записи «Почти живой» (2000) та «Сердце» (2000) – живі альбоми з камерних одеських виступів. Спершу видані обмежено самвидавом, вони у 2008 році були перевидані офіційно, дозволивши шанувальникам оцінити автентичне звучання гурту на початку шляху. Також особливим релізом стала компіляція «Флёрография» (2007) – the best of з 2CD, сформована шляхом голосування фанатів. Ця збірка вмістила по 12 обраних композицій кожної авторки, підкресливши рівнозначний вклад Ольги та Олени у творчість гурту. Серед інших видань – трилогія (бокс-сет 2007) перших трьох альбомів із бонусним DVD відеоартів, сингл-EP «Два облака» (2007) з кількома новими піснями і лайв-записами, а також деякі демо-записи і промоматеріали, що розповсюджувалися в колі фанатів. На серпень 2010 року дискографія Flëur налічувала 6 основних студійних альбомів, 2 офіційно виданих концертних альбоми, 1 збірку кращих пісень, 1 максі-сингл та перевидання ранніх демо. Цей доробок відобразив шлях гурту від перших кроків до визнання – із кожним релізом Flëur відкривали нові грані свого dream-pop / neoclassical стилю, не зраджуючи своєму чуттєвому почерку.
Особливості стилю
Музика Flëur не вписується в рамки якогось одного жанру – гурт майстерно поєднав різні стилістичні впливи, створивши власне впізнаване звучання. Самі учасники, жартома уникаючи ярликів, визначили свій стиль як «кардіовейв» – тобто «хвиля, що йде від серця». Цей термін вдало передає сутність їхньої музики: вона народжується з глибоких серцевих переживань і хвилями накочується на слухача, проникаючи у найпотаємніші куточки душі. Ритми Flëur м’які й ненав’язливі, вони ніби синхронізуються з серцебиттям слухача, а мелодії навіюють особисті переживання і образи.
За більш звичними жанровими ознаками творчість Flëur часто відносять до dream pop (дрім-поп) та ethereal wave (етерічної хвилі). Це справді близькі характеристики: музика гурту мрійлива, атмосферна, з акцентом на ніжні жіночі вокали і гітарно-клавішні текстури, що створюють ефект ширяння в повітрі. У ранній період (2000–2004) в піснях Flёur було багато неокласичних елементів – партії струнних (віолончель, скрипка) і флейти надавали композиціям камерного барокового шарму. Саме тому перші релізи гурту звучали унікально: це була не просто авторська пісня, а скоріше “неокласика meets поп”, інтимний арт-поп із готично-романтичним присмаком. Лейбл Prikosnovénie, видаючи альбоми Flëur у Франції, порівнював їхню музику з такими виконавцями, як шотландці Cocteau Twins, британський гурт All About Eve та норвезький Bel Canto. Такі аналогії недаремні: Flёur, як і згадані формації, творили етеричний поп із жіночим вокалом, що балансує між казковістю і меланхолією. Втім, одесити мали і свою специфіку – східноєвропейський колорит, лірико-романсові інтонації, близькі нашій культурі, чого не було в західних колег.
У міру розвитку гурт ввів до свого звучання більше рок-елементів. Починаючи з 2005–2006 років з’являються ударні установки замість одних лише перкусій, активніше використовується бас-гітара, а від 2008 року – і електрогітара. Це надало музиці Flёur більшого динамізму та насиченості. Альбом «Эйфория» (2008) став переломним у цьому плані: критики відзначали його як таку собі “рок-ейфорію”, де ніжність поєднана з енергією. Проте гурт завжди тримав баланс – жодного разу Flëur не перетворилися на типову рок-групу, їх звучання залишалося витонченим і камерним навіть на великих сценах. Деякі пісні, особливо з експериментального альбому 2006 року, мали помітний електронний відтінок (семпли, біти, ефекти). Це зблизило їх з жанром trip-hop чи навіть darkwave в окремих треках. Такі композиції, як «Шелкопряд» або «Эволюция. Тщетность», будуються на спокійному електронному біті з готично-похмурими синтезаторними фонами. Не дивно, що частина аудиторії Flёur – це шанувальники готик-року і дарквейву, які відчули рідну атмосферу в музиці гурту. Однак самі учасниці дистанціювалися від чіткої прив’язки до готичної сцени, підкреслюючи, що їхня мета – передавати емоції поза жанровими обмеженнями.
Особливої згадки заслуговує акустична складова стилю Flëur. Навіть додаючи сучасні елементи, гурт зберіг любов до акустичних інструментів – фортепіано, класичної гітари, струнних, флейти, а згодом і бандури. Ці тембри надавали музиці природного, органічного звучання, ефекту живого камерного ансамблю. Критики часом називали Flёur “baroque-pop” чи “chamber-pop”, вказуючи на близькість до камерної музики. І справді, багато їхніх пісень можна уявити на театральній сцені або у виконанні невеликого оркестру – настільки майстерно виписані партії кожного інструмента. Музиканти гурту (особливо Катерина Котельнікова) приділяли увагу тонким деталям аранжування: наприклад, у «Теплые воды» чутні витончені піаніси струнних, а у «Музыка странного сна» флейтові переливи створюють справді сновий, сюрреалістичний настрій.
Темпоритм пісень Flëur здебільшого повільний або середній; у музиці багато пауз і простору. Це – характерна риса dream-pop естетики, що дозволяє слухачеві «дихати» разом із музикою. Барабанні партії рідко бувають агресивними: Олексій Ткачевський часто грав за допомогою щіточок чи перкусійних прийомів, надаючи ритму м’якої пульсації. Лише інколи, для контрасту, з’являється маршова чіткість або роковий драйв, як у «Рай на полчаса» чи «Люди, попавшие в шторм». У цілому саунд Flëur завжди був спрямований на створення атмосфери, а не на демонстрацію технічної віртуозності чи важкості. Це виділяло їх серед багатьох інших гуртів: Flёur могли зачарувати слухача шепотом, мелодією, нюансом, тоді як інші брали гучністю або складністю. Як влучно сказала Олена Войнаровська, «музика говорить мовою, зрозумілою всім… це найсильніший універсальний засіб передачі настрою, вираження почуттів». Саме таку універсальну мову винайшли Flёur – музичну мову серця, котра однаково близька і рокеру, і шанувальнику класики.
Ще одна унікальна риса стилю Flëur – двоголосий вокал двох фронтвумен, який по черзі веде оповідь. На відміну від дуетів, де вокалісти співають одночасно гармоніями, Ольга і Олена здебільшого виконують різні пісні (чередуючи їх), рідко перетинаючись у спільному співі. Це схоже на двох персонажів, які розповідають свої історії в рамках одного спектаклю. Така структура концертів і альбомів стала візитівкою гурту. При цьому голоси вокалісток мають різне забарвлення: Пулатова – трохи нижчий, м’який і меланхолійний, Войнаровська – вища, кришталево-прозора з відтінком суму. Слухачі відзначали “гіпнотичний вплив” цих голосів: коли співає Ольга, ніби поринаєш у глибоку задуму, а коли вступає Олена – відчуваєш легкість і просвітлення. Разом ці два полюси створюють динаміку настроїв, утримуючи увагу і даруючи емоційну різноманітність.
У підсумку, стиль Flëur можна описати як унікальний сплав dream-pop, неокласики, готичної романтики та інді-попу, скріплений авторською поезією та душевністю. Гурт, по суті, започаткував власний напрямок – «кардіовейв», де центральну роль відіграє не жанрова форма, а щирість почуттів і атмосфера. Саме тому музику Flёur важко сплутати з чиєюсь іншою: вона одразу впізнається за ніжними мелодіями, акустичним шармом і двома чарівними голосами, що несуть хвилю від серця до сердець слухачів.
Тексти й теми у творчості Flëur
Лірика Flëur – це окремий всесвіт, наповнений поезією, образами і філософськими роздумами. Текстам пісень гурт завжди надавав не меншого значення, ніж музиці: недарма обидві вокалістки є авторками не лише мелодій, а й своїх віршів-пісень. Тематика творчості Flёur має виразно інтимний, споглядальний характер. У центрі майже кожної пісні – внутрішній світ ліричної героїні (чи героя), тонкі переживання, емоції, які часто сховані від зовнішнього світу. Проте ці особисті історії завжди вписані в ширший контекст буття – природи, космосу, містичних символів.
Однією з ключових тем у текстах Flёur є протиставлення світла і темряви, життя і смерті, надії і відчаю. Взяти хоча б пісню «Шелкопряд»: у ній за метафорою шовкопряда, що плете свою тонку нитку, прихований глибокий сенс про життя людини, яке кожен тче зі своїх дій та думок. Наприкінці з’ясовується, що ця нитка – наш внесок у світ, і він не зникає дарма. Інший приклад – «Колыбельная для Солнца»: тут персоніфіковане Сонце, яке стомилося світити і хоче відпочити у хмарах, і лірична героїня ніжно умовляє його заснути, аби набратися сил. Ця зворушлива алегорія дає зрозуміти, що навіть найсильнішим потрібен перепочинок і турбота. Багато текстів Flёur сповнені подібної образної філософії – вони говорять про глибинні речі простими, але несподіваними метафорами.
Велике місце займає тема природи та її єдності з людською душею. У світі пісень Flёur дерева, квіти, тварини, небо і вода – не просто декорації, а повноправні дійові особи або відображення емоцій героїні. Наприклад, у пісні «Тёплые коты» йдеться про теплих котів, що “сплять на даху, обнявши місяць” – цей казковий образ передає відчуття затишку серед нічної прохолоди, натякаючи на потребу простого щастя. В «Над водопадом» лірична героїня ніби зависає між небом і потоком води, на межі між страхом і свободою. А композиція «Синие тени» описує сині тіні вечора, що крадуться за людиною – це тонка алегорія депресивного стану, меланхолії, яка слідує по п’ятах. Таким чином природні явища і пейзажі у Flёur – це віддзеркалення душевних станів: гроза може символізувати внутрішній шторм, осіннє листя – тугу, схід сонця – надію тощо.
Окремо варто підкреслити ролі двох авторок у ліриці. Хоча Ольга і Олена писали автономно свої тексти, разом вони витворили гармонійний дует тем і мотивів. Ольга Пулатова схильна до більш інтроспективної, сповідальної поезії. Її пісні часто від першої особи, вони як щоденникові записи або сни. У них багато особистих рефлексій: біль, самотність, пошук сенсу. Наприклад, «Почти реально» – це роздуми про примарність мрій і реальність втрат, «Я сделаю это» – про фатальне рішення і жертву в ім’я любові. Водночас Ольжин ліричний герой здатен і на іронію над собою («Мой рок-н-ролл», «Улыбки сфинксов»). Олена Войнаровська привносить у тексти більше романтики, фантазії та філософії. У її піснях чимало казкових мотивів, персонажів і символів. Вона може співати від імені дівчинки-феї («Маленькие феи»), а може – від імені Бога чи природи. Тексти Олени образні, часто про цикли оновлення (недарма багато весняних алюзій – квіти, розтавання снігу, світанки). Саме тому їх часто називають «поезією весни і переродження». В її піснях романтика і філософія йдуть пліч-о-пліч: рядки можуть бути ніжними, але за ними відчувається глибока думка про сенс життя. Наприклад, слова «Витримають небо легко мої плечі» з однієї з пісень Олени стали девізом для фанатів – вони надають надію в складних ситуаціях.
Загалом лірика Flёur вирізняється відсутністю банальності і кліше. В їхніх текстах не почуєш прямих любовних зізнань у дусі поп-шансону, натомість почуття передаються через яскраві картини і метафори. Любов у Flёur – це щось космічне, потойбічне, часто трагічне або недосяжне. Смерть теж присутня як тема, але не лякаюча, а швидше філософська – як трансформація або втеча. Багато пісень торкаються теми самотності і непорозуміння, але знаходять у них світло: героїня Flёur навіть наодинці з собою шукає красу в дрібницях (промінь сонця, осінній листок, тінь від хмари). І навпаки, радість у їхніх текстах завжди з присмаком смутку – як у «Эйфория», де ейфорія усвідомлюється скороминущою. Це надає ліриці глибини і зрілості.
Особливу увагу отримали містичні й езотеричні мотиви. Деякі слухачі називають тексти Flёur езотеричними, «такими, що містять приховані знання». Дійсно, гурт нерідко звертався до християнських, східних, язичницьких образів. Наприклад, пісня «Золотые воды Ганга» апелює до священної ріки Ганг в індійській культурі; «Сердце мира» – поняття з буддистської філософії; «Flowers of Eternity» (англ. версія «Зафиксировать вечность») – практично алхімічний образ зупинки часу. У текстах є згадки про ангелів (цілий альбом присвячено світлим ангелам), демонів, примар, перевтілення. Проте все це не прямолінійна містика, а скоріше психологічні метафори: ангели у Flёur – це наші добрі спогади чи мрії, демони – страхи і травми, які переслідують. В одному інтерв’ю Олена зауважила, що музика – універсальна мова емоцій, і тексти гурту – це якраз приклад, коли особисті почуття транслюються через універсальні символи, зрозумілі кожному культурному колу.
Також варто сказати про мову текстів. Flёur писали і співали переважно російською мовою, оскільки Одеса російськомовна, та й поетичні образи авторки вибудовували саме цією мовою. Втім, в українських перекладах чи анотаціях (а часом і в самих текстах) проскакують українські слова та дух. Назва гурту, хоч і французька, у вимові наближається до українського «фльор». Деякі україномовні видання (як-от стаття в Україні Молода) називали жанр Flёur словом «кардіовейв» вже по-українськи. Примітно, що фанати нерідко перекладали улюблені пісні українською у віршах, і вони гармонійно звучали – це свідчить, що зміст текстів Flёur універсальний і виходить за межі мов. Самі ж авторки до 2010 року не випускали окремих пісень українською, але їхній вплив на україномовну інді-сцену відчутний (про це – далі).
Підсумовуючи, теми і тексти Flёur – це поезія в музиці, справжні маленькі літературні твори. Вони охоплюють широкий спектр – від особистих одкровень до філософських притч, від казкової фантастики до буденних дрібниць, яким надається глибокого сенсу. Такі тексти в поєднанні з проникливою мелодикою і тендітним вокалом створюють неповторну ліричну атмосферу, за яку гурт і здобув славу «одеських романтиків». Не дивно, що рядки пісень Flёur пишуть крейдою на асфальті і навіть татуюють на тілі – для багатьох слухачів вони стали дійсно знаковими та цілющими. Словами і музикою Flёur лікують душу, надихають мріяти і вірити в диво навіть у найлютішу життєву зливу.
Концертна активність
На концертах Flëur панує камерна атмосфера: гурт виступає з класичними інструментами – на фото віолончель і флейта в дії (Одеса, січень 2008). Живі виступи підсилюють “магічний реалізм” музики Flëur, об’єднуючи рокову енергію з інтимністю фанклубного дійства.
За період до 2010 року гурт Flëur пройшов шлях від невеличких одеських квартирників до масштабних турів у кількох країнах. Концертна діяльність Flëur завжди була важливою складовою їхнього феномену: саме на сцені їхня музика розкривалася особливо глибоко, встановлюючи майже містичний зв’язок з публікою. Перші виступи гурту (2000–2001 роки) проходили в Одесі – спочатку в Будинку актора, згодом у малих залах, клубах. Це були дуже камерні концерти: невеличка сцена, сидячі слухачі, майже акустичне виконання. В тих умовах Flëur зарекомендували себе як гурт, що може зачарувати зал без гучності – тихими звуками і щирістю.
Поступово, із зростанням популярності, географія концертів розширювалася. 17 червня 2000-го п’ятеро учасників Flëur дали перший сольний концерт в Одесі, представивши повноцінну програму пісень Ольги та Олени. Це шоу стало матеріалом для лайв-альбому і фактично першою “презентацією” гурту перед шанувальниками. 20 січня 2001 року відбувся дебютний концерт Flëur у Києві – гурт виступив в одному з київських клубів, де їх тепло прийняла столична публіка. Вже тоді почало формуватися фанатське ядро у різних містах: люди, зачаровані записами гурту, спеціально приходили подивитися на живе виконання цих незвичайних мелодій.
Протягом 2002–2004 років концерти Flёur відбувалися здебільшого в Україні (Одеса, Київ, можливо, ще кілька міст) і були не дуже частими. Гурт багато часу проводив у студії над альбомами, а також взаємодіяв із французьким лейблом. Проте деякі виступи того періоду запам’яталися особливо. Наприклад, на закритті театрального фестивалю “Київ Травневий” у 2004 році Flëur представили альбом «Сияние», виступивши перед публікою, яка не звикла до таких музичних номерів. Це був сміливий крок – винести свій dream-pop на театральну сцену. Виступ пройшов успішно: чарівна атмосфера пісень гармонійно вплелася в фестивальний вечір, а гурт отримав позитивні відгуки від київської культурної спільноти.
Після 2005 року Flёur почали активніше гастролювати. Поворотним моментом став їхній перший візит до Росії: влітку 2005-го гурт зіграв на великому open-air фестивалі “Пустые Холмы” під Калугoю. Там зібралася альтернативна молодь з різних міст, і виступ Flёur став однією з родзинок: серед гучних рок-номерів їхня м’яка, споглядальна програма виділялася, створивши на галявині майже казковий настрій пізнього вечора. З цього фестивалю фактично стартувала російська фан-база гурту. Того ж року Flёur запросили на московський телеканал O2TV – у програму “Брать живьём” (аналог “живого” концерту в студії). В ефірі вони виконали кілька пісень наживо, завдяки чому про гурт дізналися молоді глядачі в усій Росії.
Успіх альбому 2006 року вивів концертну активність Flёur на новий рівень. У 2007–2008 роках гурт провів свої перші масштабні тури. На хвилі популярності “Шелкопряда” їх почали часто запрошувати виступати до Москви та Санкт-Петербурга, а також у обласні центри Росії. Наприклад, лише за 2007 рік Flёur дали, за підрахунками фанів, близько 12 концертів у Москві і щонайменше стільки ж по інших містах. Восени 2007 року відбувся великий концерт у московському клубі “Апельсин” з відеоартом, який широко анонсувався в музичній пресі. Тоді ж, 20 грудня 2007, Flёur виступили в Театрі Естради – на цій знаковій столичній сцені аншлаговий концерт став підсумком їхнього “проривного” року. На церемонії “Чартова Дюжина” у лютому 2008-го гурт не лише отримав нагороду, а й зіграв перед кількатисячною аудиторією в СК “Олімпійський” (на одній сцені з топ-зірками російського року). Цей виступ транслювався на телебаченні, розширивши аудиторію ще більше.
В Україні Flёur паралельно продовжували концертувати, хоча їхні виступи тут були дещо рідшими. В Одесі вони традиційно давали великий сольний концерт щороку, збираючи місцевий “клуб шанувальників”. У Києві після 2004-го був певний перерв, але у 2008-му гурт повернувся – відбувся клубний виступ у рамках туру «Эйфория». Цікаво, що деякий час Flёur вважали рідкісними гостями на київській сцені. Преса писала, що кілька років вони не грали в столичних клубах, а в травні 2011-го (дещо пізніше нашого хронологічного зрізу) запланували довгоочікуваний концерт в клубі Sullivan Room, інтер’єр якого «ніби створений для магічних Flёur, що поєднують камерність і драйв». З цього видно, що до 2010-го київські фанати були голодні за частими виступами гурту. Втім, у 2009–2010 роках ситуація змінилася: після успіху в Росії Flёur включили Київ до своїх турів частіше, також почалися поїздки до Мінська (Білорусь) та інші міста України (Харків, Львів тощо).
Окремим напрямом були фестивальні виступи. Flёur не належать до фестивальних “гуртів-гвоздів програми”, але в їхньому активі кілька цікавих фестивалів. Окрім згаданих “Пустых Холмов” (РФ), вони виступали на фестивалі «Воздух» у Карелії, «Діти Ночі: Чорна Рада» (готичний фестиваль у Києві) та деяких локальних альтернативах. 2009 року гурт вперше був запрошений на великий білоруський фестиваль «Слов’янський базар» у Вітебську, де виступив на альтернативній сцені, отримавши теплий прийом місцевої публіки. А 2010 року Flёur організували власний міні-фестиваль: 28 серпня 2010 в Одесі під егідою їхнього лейблу Cardiowave відбувся фест “Інтерференція”, що об’єднав різні одеські гурти і закрив літній сезон. На “Інтерференції” Flёur виступили як хедлайнери, відзначивши свій 10-літній ювілей у рідному місті у колі однодумців. Це було символічне повернення додому після років гастролей.
Концерти Flёur славилися особливою атмосферою, майже сакральною. На живо музика гурту звучить ще більш зворушливо: багато мелодій розгортаються ширше, вокали звучать емоційніше. Слухачі нерідко стояли зі сльозами на очах під час виконання чутливих пісень – скажімо, “Теплые коты” чи “Шелкопряд” могли довести до глибокого катарсису. На концертах панує інтимність, навіть якщо зал великий. Flёur завжди намагалися вибирати відповідні майданчики – зали театрального типу, клуби із сидячими місцями або хоча б зі спокійною атмосферою. Тому їхній виступ в 2011 у клубі Sullivan Room (що нагадує театр-кабаре з занавісом і балконом) був не випадковим. Вже до 2010-го склався свого роду етикет серед фанатів: на концертах Flёur не кричали, не слемили – публіка слухала уважно, занурено, часто із заплющеними очима.
Цікавим елементом концертів було використання відео-інсталяцій та декорацій. На деяких великих виступах (наприклад, Москва 2007, Одеса 2008) гурт проєктував на екран за сценою абстрактні відеоряди – плавні переливи кольорів, кадри природи, старовинні фото. Це доповнювало музику візуальними образами, підсилюючи її емоційний вплив. Часом сцена оформлювалася квітами, свічками, напівпрозорими тканинами – всім, що створювало відчуття затишку і чарівності. Можна сказати, що Flёur перетворювали концерт на своєрідний сеанс арт-терапії, де кожна деталь – від звуку до світла – працювала на занурення слухача у їхній казковий світ.
Взаємодія з публікою під час виступів була досить стриманою, але щирою. Ольга та Олена між піснями небагатослівні, вони лише дякували тихо або ділилися короткими емоціями. Натомість аудиторія часто дарувала їм квіти, м’які іграшки, робила сюрпризи. Приміром, в одному з концертів фанати підняли таблички з написами рядків з їхніх пісень, коли гурт виконував фінальний приспів – це дуже зворушило виконавиць. В Росії слухачі традиційно засипали сцену квітами – на фото з кінця концерту можна побачити Ольгу і Олену з оберемками троянд і лілій. Такі моменти показували, наскільки сильний емоційний зв’язок виник між Flёur та їхньою аудиторією через живу музику.
Отже, на 2010 рік Flёur мали значний концертний досвід: сотні виступів по різних містах, від камерних залів до стадіонів. Кожен їхній концерт ставав подією для шанувальників, про яку потім довго згадували. Клубні тури гурту збирали повні зали і демонстрували, що незалежна музика з душею може конкурувати за увагу публіки нарівні з мейнстрімом. Flёur завершили своє перше десятиліття серією тріумфальних концертів, утвердившись як одна з найхаризматичніших і найулюбленіших лайв-груп української інді-сцени.
Вплив на українську незалежну сцену та реакція ЗМІ
Гурт Flёur, зародившись в одеському андерґраунді, згодом став явищем, що мало відчутний вплив на незалежну музичну сцену України. На початку 2000-х їхній стиль не мав прямих аналогів у вітчизняній музиці. Українська рок- і поп-сцена тоді переважно орієнтувалася на гітарний рок, поп-рок або танцювальну поп-музику, і поява камерного дівочого гурту з російськомовною лірикою та неокласичним звучанням була радше винятком. Однак поступово Flёur зібрали навколо себе коло однодумців і проклали шлях для інших нестандартних проєктів.
Передусім, Flёur внесли вклад у популяризацію жанрів dream-pop, gothic/ethereal в Україні. До них подібну музику виконували хіба що окремі ентузіасти (скажімо, київський гурт Polynove Pole поєднував рок з клавішною романтикою, але це був більше gothic-metal напрям). Flёur же показали, що атмосферна, мелодійна, негучна музика може знайти свого слухача і стати впливовою. Їхній успіх, особливо після 2006 року, надихнув появу низки нових колективів та сольних виконавиць, що орієнтувалися на схожу естетику. Зокрема, оглядачі відзначали вплив Flёur на формування так званої “дівочої альтернативної сцени” в Україні. Після них заявили про себе проєкти з жіночим вокалом, які не боялися експериментувати з жанрами: наприклад, Vivienne Mort (піано-рок з елементами романтизму), Kukurudza (dream-folk гурт), пізніше з’явилися етереальні проєкти Мавка чи Елегія тощо. Хоча ці виконавці не копіювали Flёur, але приклад одеського гурту продемонстрував, що є запит на щиру, поетичну музику поза форматами.
В Одесі навколо Flёur сформувалася справжня альтернативна спільнота. 2010 року вони започаткували власний лейбл Cardiowave, який став платформою для випуску не лише їхньої музики, а й проектів інших учасників (наприклад, сольні доробки Пулатової та Войнаровської, або гурти друзів). Cardiowave також організовував фестивалі на підтримку незалежних виконавців (як уже згаданий фестиваль “Інтерференція” 2011 року). Умовно можна сказати, що Flёur були локомотивом “одеської хвилі” незалежної музики: завдяки ним про музичне життя Одеси знову заговорили – не лише в контексті класики чи гуморин, а як про осередок якісного інді.
Реакція українських ЗМІ на Flёur зазнала трансформацій: від майже повного ігнорування спершу – до визнання і похвал у другій половині 2000-х. Перші альбоми гурту виходили за кордоном і були більше на слуху у тематичних колах (готична преса, інтернет-форуми меломанів). Мас-медіа в Україні мало звертали увагу на них до 2006 року. Проте успіх на російській радіостанції Наше Радіо в 2007-му став інформаційним приводом: українські видання почали писати про Flёur як про “сенсацію року”. З’явилися статті із захопленими епітетами на зразок “одеська група Flёur можна сміливо назвати головною сенсацією цього року”. Журналісти цікавилися, якому жанру належить гурт, інтерв’ювали Ольгу та Олену про суть їхньої творчості.
Поступово і мейнстрімні медіа звернули увагу на Flёur. Музичні телеканали (M1, Enter) крутили кліпи “Искупление” та деякі концертні записи. У програмах про культуру на радіо з’являлися їхні пісні. Особливо після 2007 року ім’я гурту стало впізнаваним навіть серед тих, хто не був затятим шанувальником інді. Фраза «жанр “кардіовейв” – не чули? А, то це Flёur…» стала своєрідним мемом серед музичних журналістів. Іншими словами, гурт ввів у обіг новий музичний термін і цим підігрів інтерес преси.
Реакція українських мас-медіа врешті-решт оформилaся у пошану і гордість. Flёur почали називати “легендарним гуртом”. Державні ЗМІ хоч і нечасто, але теж згадували про гурт у контексті успіхів української музики за кордоном. У підсумку Flёur зробили вагомий вклад у те, щоб українська незалежна сцена стала більш різноманітною, інтегрованою в світовий контекст і поважаною всередині країни. Вони відкрили слухачам нові жанри і емоції, а іншим музикантам – нові горизонти творчої свободи.
Візуальний стиль, оформлення альбомів, сценічна естетика
Flëur вирізнялися не лише на слух, а й візуально: їхній візуальний стиль підкреслював атмосферність музики і додавав цілісності художньому образу гурту. Почнемо з оформлення альбомів. Кожна платівка Flëur мала продуману обкладинку, яка відображала назву і настрій альбому. Наприклад, дебютний диск «Прикосновение» (2002) в українському виданні прикрашала світла, м’яка графіка – ніби розпливчастий серпанок, що навіває дотик (у французькому виданні «Prikosnovenie» обкладинка була зовсім інакша, але теж символічна: зображено руку, яка торкається води – ідея дотику). Альбом «Волшебство» (2003) мав обкладинку з казковими елементами – приглушені теплі кольори, фрагменти старовинних гравюр, що натякали на алхімію та магію. «Сияние» (2004) – навпаки, оформлений у холодних блакитно-срібних тонах з абстрактними блискітками, що передавало ідею світіння у темряві. На диску «Всё вышло из-под контроля» (2006) дизайн помітно відрізнявся: обкладинка яскравіша, динамічна – там зображено наче хаотичні лінії і спалахи, що символізують вихід процесу з-під контролю. «Эйфория» (2008) була оформлена дуже ніжно – силует дівчини з піднятими руками на тлі неба, облитого сонячним світлом; це одразу налаштовувало на піднесений лад музики. Нарешті, «Тысяча светлых ангелов» (2010) – подвійний альбом – мав концептуальне оформлення: на головній обкладинці зображено крилату жіночу фігуру у променях світла (ангельський мотив), а другий диск мав доповнюючий арт із елементами неба, хмар. Таким чином, кожна обкладинка Flëur – це візуальна поема, що резонує з піснями. Гурт співпрацював із різними дизайнерами, але завжди затверджував концепт особисто – щоб він відповідав змісту.
Важливою частиною візуального стилю є логотип гурту. Flëur пишеться специфічно – з дієрезисом над “ё” (дві крапки). На офіційних матеріалах гурту використовувався оригінальний логотип: слово Flëur у химерному шрифті, де букви переплітаються з виткими рослинними елементами (ніби лози або квіти). Цей логотип можна побачити на зворотах дисків, афішах – він одразу асоціюється з витонченістю і природністю. У деяких випадках гурт використовував скорочений символ: стилізовану літеру “F” з пелюстками. Ці візуальні маркери сприяли впізнаваності – Flëur мали свій “фірмовий знак”, як у великих західних гуртів. На українській Вікіпедії навіть є розділ про логотип, адже він за роки змінювався і має свої версії для різних періодів.
Сценічна естетика Flëur – продовження їхньої музичної естетики. На концертах учасниці завжди виглядали скромно, але зі смаком, підкреслюючи образ “тендітних музічних фей”. Ольга і Олена часто виходили на сцену у сукнях або спідницях пастельних тонів, іноді в чорному чи білому – без яскравих кричущих костюмів. Їхній стиль одягу можна описати як богемно-романтичний: довгі спідниці, мереживо, атласні стрічки, іноді етнічні прикраси (намисто, кулони). На фотографіях 2000-х років видно, що Ольга Пулатова полюбляла чорні сукні з мереживом (на контрасті зі своїм світлим волоссям), а Олена Войнаровська – навпаки, часто носила світлі, летючі сукні, часом прикрашала волосся квітами або вінком【43†】. Ця контрастність – темна і світла “фея” – навіть у костюмах додавала символізму образам двох вокалісток. На концертних виступах після 2008 року Олена деколи виходила в більш стриманих сучасних вбраннях (джинси, футболка з принтом), що не псувало, втім, загальної картини – інші учасники теж вдягалися небросько і зі смаком.
Інструменти на сцені розташовували таким чином, щоб створити атмосферу затишного ансамблю: фортепіано (або клавішні) збоку, біля нього Ольга; поруч – стілець зі своїми гітарами для Олени; з іншого краю – секція струнних (віолончель, скрипка) з нотними пюпітрами, як у камерному оркестрі; позаду – установка барабанів та перкусії, іноді накрита тканиною або декорована; і нарешті флейтистка могла стояти в центрі чи поруч зі струнними, щоб під час виконання виходити на передній план. На багатьох концертах гурт прикрашав сцену: запалювали свічки навколо музикантів, ставили вази з живими квітами (особливо трояндами, ліліями – що також відсилало до назви “Flёur” – квітка), розвішували легкі напівпрозорі тканини на заднику. Таке оформлення перетворювало сценічний простір на щось схоже до театру тіней або чарівного лісу. Світло виставлялося м’яке, розсіяне – часто синьо-фіолетові прожектори на фон, теплі жовті промені на виконавців. Жодних стробоскопів чи агресивного мерехтіння – світлотінь підкреслювала меланхолію музики.
На великих майданчиках (на кшталт театру чи концерт-холу) Flёur теж зберігали камерність. Наприклад, у Театрі Естради в Москві 2007 року сцену задекорували екраном, на якому транслювалися спеціально підготовлені відеоряди: під пісню “Шелкопряд” показували кадри з нічними метеликами, під “Тёплые коты” – мультяшні зображення котів у місячному сяйві і т.д. Усе це створювало ефект занурення в “потусторонние звуки, запахи и ощущения” – як влучно зазначено в одній статті. Справді, на концерті Flёur задіяні мало не всі органи відчуттів: слух (музика), зір (світло, відеоарт), нюх (флер свічок чи квітів). Це дуже сучасний, мультидисциплінарний підхід, хоча реалізований у них інтуїтивно, без залучення дорогих продакшн-студій.
Образ учасниць на сцені – скромний, майже сором’язливий. Ольга за роялем часто злегка схиляла голову, ніби заглиблена в себе, лише зрідка дивлячись в зал; Олена з гітарою могла більшість часу провести із заплющеними очима, особливо в проникливих моментах пісень. Флейтистка і скрипалька також поводилися стримано, їх рухи плавні. Ніхто не робив різких жестів чи “шоу” – все підпорядковано музиці. Така мінімалістична поведінка, утім, не означала відстороненості: навпаки, публіка відчувала щирість і концентрацію емоції. Коли пісня доходила кульмінації, вокалістки вкладали всю пристрасть, іноді можна було побачити сльози на очах або тремтіння в голосі – і це справжнє, не зрежисоване.
У фотосесіях та на обкладинках дисків учасниці гурту теж мали витриманий імідж. Є фото, де Ольга і Олена стоять серед старого парку, обвитого плющем (ця світлина використовувалася для реклам та постерів у 2006–2007 роках). Там Олена в білому вінтажному платті, з квітковим вінком, Ольга – в темній сукні, прикрашеній намистом, вони виглядають як дві чарівні істоти з казки【43†】. Це перегукується з їх музичними образами – світла і темна муза. Такі промо-фото дуже полюбилися фанам, деякі навіть використовували їх у творчості: малювали портрети учасниць у фантазійному стилі, робили арт-колажі.
Flёur не були гуртом, який часто змінює сценічні костюми чи робить концептуальні шоу. Їхня сила – у стилістичній цілісності: музика, тексти, зовнішній вигляд і подача – все працює на одну ідею романтичної загадковості. Ця цілісність підкуповувала. Музичні журналісти відзначали, що Flёur виглядають на сцені “як з іншого виміру – крихкі, але сповнені невидимої сили”. Контрасти “крихкість vs. сила”, “магия vs. драйв” справді визначають їхню візуальну естетику.
На завершення треба згадати ще одну деталь: фанатська творчість і її вплив на візуальний стиль гурту. Прихильники Flёur створювали багато графічних робіт, і гурт охоче їх використовував. Наприклад, обкладинка збірки “Флёрография” була складена з безлічі маленьких картинок – фотографій і малюнків, надісланих фанами, де зашифровані назви пісень і мотиви з текстів. Це стало своєрідним колективним артом, що відобразив зв’язок гурту і слухачів. Фани також малювали комікси за мотивами пісень, робили відеоролики – все це гурт заохочував, викладаючи найкраще на своєму сайті. Така взаємодія посилювала естетичний міф Flёur: вони були більше ніж музиканти – скоріше, натхненниці цілої спільноти романтиків.
Отже, візуальний образ Flёur – це ніжність, загадковість і увага до деталей. Від оформлення альбомів до свічки на сцені – все працювало на занурення слухача у особливий світ “одеської романтики”. Без кричущого епатажу гурт зумів створити міцний візуальний бренд, який підсилював емоційне враження від музики. Їхній сценічний мінімалізм і стильна стриманість стали своєрідною візитівкою, що вигідно виділяла Flёur на тлі як глянцевої попси, так і агресивного року.
Прийом публіки, фандом, феномен “одеської романтики”
Однією з найцікавіших граней феномену Flёur є особливий зв’язок гурту зі своєю публікою. За роки у Flёur сформувався відданий фандом, а їхню творчість оточив певний ореол, який називають “феномен одеської романтики”. Спробуємо розібратися, що це означає і як гурт сприймався слухачами.
Перші прихильники Flёur з’явилися в Одесі – це були друзі, знайомі музикантів, місцева творча молодь, яка відвідувала квартирники та клубні виступи гурту. Вже на початку 2000-х фани почали себе організовувати: так, існують спогади, як на концерт 17 червня 2000 року прийшли близько півсотні людей, більшість з яких потім стали ядром одеського фан-клубу. Вони не лише слухали, а й допомагали гурту – розповсюджували диски “Почти живой” і “Сердце”, робили саморобні значки, наліпки з назвою Flёur. В Одесі бренд Flёur швидко обріс романтичним фльором: про них говорили як про “містичних фей з нашого міста”, пишалися, що такий незвичний гурт народився саме тут.
Коли Flёur стали відомі на всю країну і за кордоном (після 2006 р.), їхній фандом розрісся міжнародно. З’явилися фан-клуби (часто стихійні) в містах Росії, Білорусі, Польщі. Найактивніше життя вирувало на інтернет-форумах. До прикладу, існував офіційний форум на сайті гурту fleurmusic, а також незалежний форум “На волне сердца” (назва від пісні «На волне»). Там учасники ділилися віршами, фотографіями, враженнями від концертів. Багато хто знаходив на цих ресурсах друзів по духу, а дехто – і свою любов. Відомий випадок, коли пара познайомилася на фан-форумі Flёur, а потім прийшла на концерт у Києві вже як наречені, попросивши гурт виконати “їхню” пісню – що Flёur залюбки зробили. Це і є приклад того, що пишуть: “під її пісні споріднені душі знаходять одне одного і вирішують ніколи не розставатися”. Цей рядок з афіші про концерт Олени Войнаровської точно описує ефект музики Flёur на людей.
Прийом публіки на концертах був дуже теплим, майже сімейним. Фанати приносили букети квітів, м’які іграшки (особливо котів – як відсилання до “Тёплые коты”), листи з подяками. Після виступів гурт часто виходив до слухачів для неформального спілкування: дати автограф, перекинутися кількома словами. Ольга та Олена спілкувалися скромно, але щиро, і це ще більше підживлювало любов фанів – вони бачили, що їхні кумири прості й відкриті люди.
Фандом Flёur мав свої ритуали і сленг. Приміром, шанувальники називали гурт ніжно “фльорики” або “наш Flёur”. Листи фанів часто починалися з “Дорогі феї Flёur…”. На концертах, коли звучала якась особливо улюблена пісня, зал міг тихо підспівувати або запалювати свічки / ліхтарики (аналог сучасних телефонів). На виконанні “Шелкопряд” у Москві фанати махали паперовими крильцями, ніби метеликами – такий флешмоб вони самі організували через форум. У Києві на одному з концертів при виході гурту на біс фан-зона почала скандувати не “ще!” чи назву гурту, а хором промовляти рядки вірша “Витримають небо плечі” українською – це був цитований вище рядок із пісні, який став для фанів своєрідним девізом. Музиканти були дуже розчулені таким жестом.
“Феномен одеської романтики”, як називають явище Flёur, полягає в тому, що гурт викликав у слухачів асоціації з особливим романтичним образом Одеси. Одеса – місто зі своєю міфологією: старі дворики, морський берег, літні зоряні ночі, привиди старих будинків… У піснях Flёur прямо не згадується Одеса (немає конкретних топонімів), але їхній дух – це ніби душа Одеси в ліричному, містичному відображенні. Недарма альбом “Эйфория” записували саме в Одесі вперше – і музиканти казали, що їм це дозволило повніше виразити свій настрій. Фани з інших міст, приїжджаючи в Одесу, робили собі своєрідні “фльор-мандрівки”: гуляли Тираспольською вулицею, де знаходиться Будинок актора (місце першого концерту); йшли до моря слухати шум хвиль, який надихав на згадку пісні “Река времён” чи “Непобедимая армия”; відвідували Лунный парк (існує легенда, що він згаданий у пісні “Легион” метафорично). Таким чином гурт посприяв романтизації свого міста очима молодого покоління. Якщо до того Одесу асоціювали переважно з гумором, кримінальними романами або “шансонними” мотивами, то Flёur показали іншу Одесу – містичну, ніжну, наповнену творчими флюїдами.
Відгуки слухачів про Flёur часто носять захоплений, навіть трохи піднесено-релігійний характер. Люди пишуть, що їхні пісні “врятували мене від депресії”, “дали надію жити далі”, “допомогли пережити розставання/втрату”. Не дарма рядки Flёur татуюють на тілі – це свідчення глибокого особистого значення, яке мають ці тексти для окремих людей. Є історії, коли люди, почувши пісню Flёur випадково по радіо, кардинально змінювали свій музичний смак і долучалися до фан-спільноти. У 2000-х такий ефект мала “Шелкопряд” на Нашому Радіо: маса слухачів вперше відкрили для себе гурт через цю пісню і загорілися знайти інші записи.
Flёur завжди взаємодіяли зі своїми шанувальниками з повагою. Вони розуміли, що без підтримки слухачів їхній проєкт не став би успішним. Тому робили подарунки фанам: наприклад, при випуску “Флёрографії” дали можливість самим обрати трек-лист. Також на своє десятиріччя (2010) гурт задумав тур Flёurescent, де виконували раритетні, раніше не видані пісні спеціально на прохання давніх прихильників. Це було щось на кшталт “фан-сервісу” – музиканти виконували композиції, які існували лише в демо або концертних версіях багато років, реалізовуючи мрії слухачів почути їх наживо. Такий крок ще більше зміцнив лояльність аудиторії.
Цікавий прояв любові публіки – триб’ют-альбом Flёur, випущений уже 2004 року. Тобто інші виконавці (переважно маловідомі інді-гурти) переспівали їхні пісні, і цей збірник вийшов офіційно. Це досить нечувано для гурту, який лише кілька років на сцені – зазвичай триб’юти роблять метрам. Але тут підкреслюється культовий статус – навіть колеги-музиканти віддавали шану, переспівуючи “Печальный клоун” чи “Синие тени” на свій лад.
Варто зауважити, що за популярністю Flёur були значно популярніші в російськомовних країнах, ніж на Західній сцені. Хоча їх слухали і в Європі, але справжній палкий фандом був в Україні, Росії, Білорусі. В деяких містах Росії вони збирали більші аудиторії, ніж будь-який український гурт до того – у Москві та Петербурзі концерти Flёur в 2007–2010 збирали по 1000-1500 людей, що для інді-гурту є дуже гарним показником. Це говорить про те, що східноєвропейська душевність їхньої музики особливо відгукувалася людям спільного культурного простору. Вони співали російською – і тому проникали прямо в серце слухача без перекладу. Водночас вони не були “російським гуртом” за духом – і цим теж захоплювали, несучи щось свіже.
Підбиваючи підсумок, феномен Flёur – це не лише про музику, а й про спільноту та емоції. “Одесская романтика”, яку уособлює гурт, означає романтику щирих почуттів, тонкої меланхолії, вірності своїм мріям. Слухачі Flёur часто називали себе “людьми серця” (від «на волне сердца»), маючи на увазі, що їх об’єднала ця музика, яка говорить серцю. Гурт став для багатьох більше ніж улюбленою бандою – радше саундтреком життя, психологічною підтримкою, “маяком у найтемнішій штормовій ночі”, як гарно описано в афіші концерту Олени. Flёur подарували своїм шанувальникам відчуття, що вони не самотні у своїх переживаннях – є цілий світ ніжності і співчуття, втілений у піснях. І цей дар – мабуть, найцінніше, що може лишити по собі музичний гурт.
Таким чином, до серпня 2010 року Flёur пройшли шлях від маленького одеського дива до культурного феномену міжнародного масштабу. Їхня історія – про силу натхнення і відданості мистецтву. Вони зуміли створити свій неповторний музичний жанр, зачарувати тисячі слухачів і стати символом “одеської романтики” в сучасній музиці – серпанкового, загадкового, глибоко щирого світу, де хвилі, що йдуть від серця, знаходять відгук у серцях інших людей. Феномен Flёur продовжує жити в серцях їхніх фанів, підтверджуючи, що справжня душевна музика не старіє і не знає кордонів. Саме тому спадщина Flёur залишається важливою главою в історії української незалежної сцени і джерелом натхнення для наступних поколінь романтиків.
