Усі попередні розділи другої частини говорять про одне й те саме, але з різних боків. Податки можна знизити лише тоді, коли держава менше витрачає. Приватизація має сенс лише тоді, коли держава перестає вважати себе власником заводів. Пенсійна реформа, нова армія, зміни в освіті, науці, культурі та спорті вимагають спершу відповісти на питання, що державі справді потрібно робити. У цьому розділі я намагаюся дати відповідь і порахувати, що з цього випливає для бюджету.
Що державі справді потрібно робити
Я пропоную простий принцип, який можна назвати сходами відповідальності. Усе, що людина може зробити сама, вона робить сама. Те, що їй не під силу, вона робить разом із родиною. Те, що не під силу родині, вирішує громада, приватний сектор чи благодійна організація. Те, чого не може зробити громада, беруть на себе регіон чи об'єднання громад. І лише на самому верху залишається державне завдання, яке неможливо виконати нижче. Держава є останньою сходинкою, а не першою.
Що це за завдання. Їх небагато, і всі вони пов'язані з силою чи монополією, які нікому, окрім держави, довірити не можна. Це оборона країни та безпека кордонів. Це правосуддя, поліція і виконання судових рішень. Це захист власності та договорів, тобто реєстри, які підтверджують, що саме належить кому. Це зовнішня політика та представництво країни у світі. Це правила грошової системи, зокрема незалежний центральний банк, про який я писав раніше. Нарешті, це збір податків у тій простій формі, яку я описав в окремому розділі. Усе, що виходить за цей перелік, потрібно запитати, чому це робить саме держава.
Я розумію, що для багатьох читачів такий перелік здасться надто вузьким. Але саме у вузькому колі завдань держава здатна працювати добре. Коли вона бере на себе тисячу справ, вона не виконує жодної як слід. Коли ж у неї залишається десять, на кожну можна спрямувати найкращих людей і найбільше уваги, а результат можна перевірити.
Скільки держава забирає зараз
Щоб зрозуміти масштаб змін, потрібно подивитися на цифри. 2025 року видатки загального фонду державного бюджету склали 4,19 трильйона гривень. Доходи загального фонду становили 2,66 трильйона, тобто різниця у приблизно 1,5 трильйона гривень була покрита зовнішньою допомогою і позиками. Із цих 4,19 трильйона на оборону та безпеку пішло 2,67 трильйона, або близько 64 відсотків. Обслуговування боргу обійшлося у 361,6 мільярда гривень.
2026 року масштаби ще більші. У початковому бюджеті було закладено видатки у 4,82 трильйона гривень і доходи у 2,9 трильйона, а на оборону та безпеку 2,81 трильйона, що становить 27,2 відсотка валового внутрішнього продукту. Улітку 2026 року до бюджету внесли зміни, внаслідок яких видатки на оборону зросли ще на 1,56 трильйона і досягли 4,4 трильйона, а дефіцит склав 12,1 відсотка ВВП. Це стало можливим завдяки допомозі партнерів, зокрема позиці Європейського Союзу, за якою Україна очікує цього року 45 мільярдів євро. Іншими словами, ми живемо в бюджеті, де майже все визначає війна, і значну частину цього бюджету оплачують не наші податки.
Для розмови про реформу важливо розрізнити дві речі. Воєнний бюджет існує, поки триває війна, і його структуру визначають потреби фронту. Мирний бюджет з'явиться, коли війна завершиться, і саме для нього я пишу цю книгу. Якщо відняти від початкового бюджету 2026 року видатки на оборону, залишається близько двох трильйонів гривень, тобто, за моєю оцінкою, приблизно одна п'ята валового внутрішнього продукту. Це та частина, яку держава витрачає на все інше, від пенсій і освіти до дотацій, субвенцій і утримання апарату, і саме її потрібно переглядати.
Що переходить громадам
Частину завдань, які нині виконує центральний уряд, треба віддати громадам, як я пишу в розділі про децентралізацію. 2026 року в бюджеті закладено близько 284 мільярдів гривень трансфертів місцевим бюджетам, і це свідчить про те, що значна частина завдань уже перебуває на місцях, але гроші все одно надходять із центру разом з умовами, як їх витрачати. Я пропоную змінити логіку. Громада залишає собі ту частину податків, яка нею зібрана, і вирішує сама, що фінансувати. Школи та дитячі садки, місцеві дороги, комунальне господарство, пожежна охорона та інші місцеві послуги стають справою громади, яка відповідає за них перед мешканцями.
Що переходить до приватного й благодійного сектору
Те, що не належить до основних державних завдань і не є справою громади, переходить до приватного та благодійного сектору. Науку, культуру, спорт і охорону приватної спадщини я вже розглянув окремо, і для них держава залишається лише замовником і охоронцем. Допомога людям, яким вона справді потрібна, надходить від приватних фондів, благодійних організацій, громад, страхових компаній і церков, як я описав у розділі про соціальну державу. Державні підприємства продаються або закриваються, як у розділі про приватизацію. Є й проста логіка грошей. Те, що держава перерозподіляє через бюджет, вона спершу забирає в людей податками, а потім частково повертає у вигляді виплат, утримуючи при цьому апарат, який цим займається. Чим менше такого перерозподілу, тим нижчий податковий тягар, і саме тому згортання соціальної функції і зниження податків є для мене двома боками одного рішення. Усе це означає, що з державного бюджету зникає значна частина витрат, які нині існують лише тому, що колись хтось вирішив, що це справа держави.
Скільки потрібно міністерств
Найпростіший спосіб побачити, що державі справді потрібно, це подивитися на міністерства. Кожне з них існує, бо має свою функцію, і коли функція зникає, зникає й підстава для відомства. Ще 2022 року уряд заявляв про намір скоротити кількість міністерств із двадцяти до чотирнадцяти, але й нині їх понад півтора десятка. Я пропоную інше. Залишити шість.
Це міністерство оборони, міністерство внутрішніх справ, міністерство юстиції, міністерство закордонних справ, міністерство здоров'я і міністерство економіки. Перші чотири відповідають тим завданням, які я назвав вище. Міністерство економіки відповідає за бюджет, податки й митницю та за те, що ще лишається в державній власності, доки воно не приватизоване. Міністерство здоров'я лишається, бо перехід до страхової медицини потребує регулятора і держави, яка допоможе оплатити страховку тим, хто не може зробити цього сам. Окремі міністерства освіти, культури, спорту, соціальної політики, енергетики, аграрної політики, інфраструктури, цифрової трансформації та подібні відомства не потрібні, бо їхні функції або зникають, або переходять громадам, приватному сектору й судам.
Скорочення функцій означає скорочення чиновників. Ті, хто лишається, оплачуються за ринковою ціною, як я пишу в розділі про публічну службу. Менше людей, але з вищою кваліфікацією та відповідальністю, коштує дешевше, ніж велика система з малими зарплатами і привілеями, які їх заміщують.
Заборони теж коштують грошей
Я вважаю, що дорослі люди самі вирішують, чим їм займатися, якщо вони не порушують чужих прав. Тому я виступаю за легалізацію азартних ігор, проституції, марихуани, порнографії та криптовалют. Це передусім питання свободи, і я розгляну його окремо. Але в нього є й бюджетний бік. Заборона потребує поліції, слідчих, судів і в'язниць, тобто видатків, а дохід від забороненої діяльності йде в тінь і не оподатковується. Легалізована діяльність потрапляє під ту саму просту систему податків, що й решта, а правоохоронці можуть зосередитися на насильстві та шахрайстві. Це дасть бюджету колосальні за гроші за те, що і так існує прямо зараз.
Правило, яке держава не зможе обійти
Усе, що я описав, можна зробити за один рік і скасувати за наступний, якщо немає запобіжника. Тому я пропоную закріпити бюджетну дисципліну в Конституції. Бюджет має бути збалансованим. Дефіцит допускається лише під час воєнного чи надзвичайного стану і лише за рішенням не менше ніж двох третин складу парламенту. Загальний обсяг видатків державного бюджету не може перевищувати певну частку валового внутрішнього продукту, і я пропоную як орієнтир 25 відсотків, з поступовим досягненням цього показника в перехідні роки. Борг не може зростати для покриття поточних видатків. Кожна гривня боргу є податком, який заплатять наші діти, і заплатять з відсотками. Лише 2025 року обслуговування боргу обійшлося у 361,6 мільярда гривень.
Подібні правила вже працюють. Швейцарія має конституційне правило, за яким видатки не можуть перевищувати доходи протягом економічного циклу, і воно діє з початку 2000-х років. Німеччина запровадила схоже правило 2009 року, хоча сьогодні вона його послаблює, і це урок про те, що без чітких виключень і без суспільної підтримки правило можна розмити. Тому в нашій Конституції правило має бути коротким, зрозумілим і мати єдиний виняток, війну, з високим порогом голосування.
Як це зробити
Я розрізняю три етапи. Поки триває війна, ми нічого не змінюємо в Конституції, адже стаття 157 цього не дозволяє, але можемо робити те, що дозволяють закони. Ми припиняємо створювати нові постійні зобов'язання, публікуємо всі витрати відкрито, скорочуємо дублюючі відомства, прискорюємо приватизацію і готуємо перехід до накопичувальних пенсій. Одразу після війни ми скорочуємо оборонні видатки до мирного рівня, переходимо до контрактної армії, передаємо функції громадам та приватному сектору, вводимо просту систему податків і запроваджуємо бюджетне правило в Конституції. Протягом кількох років після цього державні видатки поступово наближаються до межі в 25 відсотків ВВП.
Чи вистачить на це коштів. Відповідь залежить від того, чи сумісні дві частини картини. Податки, які я пропоную, значно нижчі за нинішні, тож і видатки мають бути нижчими. Якщо після розрахунку виявиться, що ставки не покривають видатків, правильною відповіддю буде не піднімати податки, а скорочувати функції, поки видатки не зрівняються з доходами. Це можна зробити, бо оборона після війни коштуватиме значно менше, пенсії для людей, які вже в старій системі, поступово зменшуватимуться, а нові покоління житимуть за накопичувальною системою. Конкретні розрахунки доцільно будувати вже після завершення війни, коли стане зрозуміло, який оборонний рівень потрібен.
Підсумок
Держава, яка забирає майже половину того, що виробляє країна, не є сильною, вона є важкою. Сильна держава та, яка виконує мало завдань і виконує їх добре. Вона захищає країну, здійснює правосуддя, охороняє власність і не втручається в те, що люди здатні робити самі. Бюджет такої держави простий, прозорий і зрозумілий кожному. Саме до нього я пропоную прийти.
Стаття 122. Бюджетна дисципліна
Державний бюджет України ухвалюється збалансованим. Дефіцит державного бюджету допускається лише під час воєнного чи надзвичайного стану за рішенням не менш як двох третин від конституційного складу Верховної Ради України.
Загальний обсяг видатків державного бюджету не може перевищувати двадцяти п'яти відсотків валового внутрішнього продукту. Порядок поступового досягнення цього показника визначають перехідні положення цієї Конституції. Державні запозичення не можуть використовуватися для покриття поточних видатків.
