Бразилія славиться лише "самбою" чи це тільки прикриття для гіганта Південної Америки? Захист від Америки, а також як природні ресурси вирішують: "Хто головний у системі?"
Перше, що асоцієються з цією країною: карнавали, самба, статуя Христа-Спасителя, Ріо-де-Жанейро, яскраві кольори, але це лише культурна спадщина, за якою ховається дещо велике і потужне.
«У правильному місці в правильний час» чи стратегічне рішення для влади?
На перший погляд виглядає непогано: п'ята за площею країна світу (8,51 млн км²), що займає майже половину Південної Америки, її територія простягається на 4320 км з півночі на південь та 4328 км із заходу на схід. Але не все так просто як здається. Загрози виникають у різних площинах: тиск з боку Сполучених Штатів та організована злочинність.
Тиск США обмежує простір для прагматичної зовнішньої політики та призводить до нестабільності Венесуели, що є небезпечним для регіону.
Організована злочинність є окремою, не менш вагомою, загрозою.
Якщо брати до уваги National Defense Policy (NDP) and National Defense Strategy (NDS) Brazil , можна зрозуміти, що 3 стратегічні пріоритети, які пов'язані із зовнішньою протекцією країни вже давно незмінні.
Регіональні інтеграції.
Амазонка – основна національно-стратегічна вразливість країни.
Блакитна Амазонія або ж Південна Атлантика – найновіша територія бразильської юрисдикції (4,5 мільйона км²), що виникла в результаті успішного застосування країною положень Конвенції Організації Об'єднаних Націй з морського права.
Амазонка – ключовий економічний і політичний фактор. Концепція "Grandeza"
Амазонія – це північний регіон Бразилії, де річка протікає крізь територію декількох країн: Болівії, Колумбії, Перу, Еквадору та, власне, Бразилії. Амазонська низовина додає до цього списку ще Венесуелу, Гаяну та Суринам. Річка – золота картка для влади, з нею країна завжди залишатиметься економічним лідером як в регіоні, так і у світі.
Націоналізм, модернізація та розвиток впродовж 1970х-1980х рр. займали провідну роль та поєднували побудову для ідентичного населення. Тоді ж і з'явилася “grandeza”(з ісп. величність). Ця концепція розроблена в дусі геополітичного детермінізму та була запропонована генералом Ґолбері ду Куту і Сільвою. Головною ідеєю є приреченість на досягнення "величності" та застосування всіх ресурсів, отриманих за допомогою Амазонки. Концепт охоплює всі аспекти бразильської величі: регіональне лідерство, дипломатія та мир, автономія, глибоке історичне коріння.
Створена ще за поствоєнних часів, концепція «Grandeza» є не просто амбіцією, а основою довгострокової зовнішньої політики Бразилії, спрямованої на утвердження своєї значущості. Неодноразово реформувалися стратегії досягнення «ґрандези» відповідно до діячів при владі та зовнішньополітичного контексту, але вся увага завжди залишалася на регіоні Амазонії та перевагах, які отримує уряд через її контроль. Наразі економіка Бразилії процвітає з цією сировиною, так званим «ресурсним сховищем». Саме в Білій книзі (2013) описано стратегічну важливість Амазонії для національних інтересів Бразилії.
Амазонка гарантує контроль над майбутнім епіцентром торгівельних маршрутів та основних комунікаційних вузлів, чим вона наразі активно виступає. Проте не без проблем міжнародна спільнота неодноразово наголошувала на необхідності передати цю територію під міжнародний контроль під лозунгами «збереження навколишнього середовища» (вирубка тропічних лісів, часті пожежі, неефективне господарство на цій території). Для Бразилії — це загроза номер один.
Розвиток стратегічної культури та її проблеми
Щоб краще зрозуміти контекст концепції "Grandeza" маємо розуміти, які зміни пережила Бразилія та звідки в країни, на думку її ж правителів, стільки потенціалу для досягнення піку своєї могутності.
Попри те, що перші десятиліття після здобуття незалежності Бразилія розвивалася відносно мирно, фундамент її сучасної стратегічної культури було закладено через масштабні збройні конфлікти та політичні кризи. Ключовим етапом стала Парагвайська війна (1864–1870). Для Бразилії цей конфлікт став не просто воєнним випробуванням, а моментом істини, що перетворив армію на провідну політичну силу. У той час як більшість держав після воєн намагалися дистанціювати військових від управління, у Бразилії армія, навпаки, стала центром тяжіння для інтелектуальних та політичних еліт.
Саме синергія розвитку військової справи та республіканського руху призвела до краху монархії. Хоча «Золотий закон» принцеси Ізабелли 1888 року поклав край рабству, він не зміг врятувати трон Педро II. Вже за рік, у 1889-му, фельдмаршал Деодору де Фонсека проголосив республіку, що остаточно закріпило за армією роль «арбітра» національної долі.
У XX столітті цей вплив лише поглибився, особливо в епоху Жетуліу Варгаса (період «нової держави»). В умовах глобального протистояння комунізму та фашизму Варгас зумів зберегти внутрішню стабільність, уникаючи радикальних ідеологічних перекосів. Важливу роль у цьому відіграла дипломатія: за підтримки Озвалду Араньї Бразилія вигідно приєдналася до Антигітлерівської коаліції у 1944 році. Участь 25-тисячного корпусу в боях у Європі стала для країни інструментом великої гри — це дозволило виторгувати у США економічні преференції, технічну допомогу та, що найважливіше, визнання виключних інтересів Бразилії в Амазонії.
Епоха «холодної війни» принесла нові виклики. Орієнтація на США та страх перед поширенням кубинського революційного досвіду призвели до загострення внутрішніх конфліктів. Коли у 1960-х роках країна опинилася на межі хаосу та комуністичного повстання, військові знову втрутилися в політику. Встановлений у 1964 році режим проіснував 21 рік. Ця диктатура суттєво відрізнялася від типових латиноамериканських хунт: вона мала виражений бюрократичний характер і була спрямована на модернізацію держави через жорсткий авторитарний контроль, що на довгі десятиліття визначило вектор розвитку бразильської безпекової культури.
Хід конем – заснуванння подушки безпеки.
Для того, щоб не втратити свої позиції, 26 березня 1991 р. в столиці Парагваю – м. Асунсьйоні, президентами Аргентини, Бразилії, Парагваю і Уругваю було створено МЕРКОСУР – спільний ринок країн Південного конуса/ Південноамериканський спільний ринок (з ісп. El Mercado Comun del Sur – MERCOSUR).
Оскільки, згідно з Асунсьйонським договором, регіональний блок МЕРКОСУР є відкритим для приєднання інших держав-учасниць Латиноамериканської асоціації інтеграції (ЛАІ, Latin American Integration Association – LAIA, ісп. Latinoamericana de Integracion – ALADI). Першою країною, яка скористалася цим правом, стала Венесуела, приєднавшись до установчого договору у 2006 році. Після тривалого шестирічного процесу ратифікації вона набула статусу повноправного члена у 2012 році, проте з 2016 року її участь у діяльності блоку була призупинена. Другою державою на шляху до повноправного членства стала Болівія. Хоча протокол про її приєднання був підписаний усіма сторонами ще у 2015 році, лише в липні 2024 року країна передала ратифікаційну грамоту, отримавши перехідний період терміном до чотирьох років для повної інкорпорації нормативної бази об’єднання. Крім основних учасників, до блоку на правах асоційованих членів входять Чилі, Колумбія, Еквадор, Гаяна, Панама, Перу та Суринам.
Внутрішня структура МЕРКОСУР характеризується значною нерівномірністю країн-учасниць за їхніми розмірами, ресурсним потенціалом та економічною вагою. Провідну роль у регіоні та самому угрупованні відіграє Бразилія, яка славиться найпотужнішою економікою союзу. Масштаби її впливу підтверджуються показниками 2023 року, коли ВВП Бразилії більше ніж у 3,3 рази перевищив ВВП Аргентини, яка займає другу позицію в ієрархії об'єднання. Така перевага закріплює за Бразилією статус головного двигуна економічного розвитку та ключового гравця інтеграційних процесів у Південній Америці.
Окрім влади в економічному аспекті, саме завдяки високому статусу в МЕРКОСУР, Бразилія захищається від загроз, які вона зазнає від «pressure country» та має змогу боротися зі злочинністю. Саме останній фактор має згубний ефект для економіки. Хоч самі жителі і заперечують надвисокий рівень злочинності в країні та її вплив на політичний статус Бразилії, ні для кого не секрет, що держава досі має один із найвищих рівнів злочинності у світі. Але активне протистояння влади за допомогою впровадження спеціальних програм стримування наркоторгівлі та роботи поліцейських загонів сприяє збільшенню політичної ваги країни та швидшому досягненню вище згаданої «ґрандези».
На мою думку, негативний імідж Бразилії явно перебільшений. Так, присутня злочинність, а деяких частин країни варто уникати задля власної безпеки. Але це твердження справедливе щодо великої кількості країн світу. Насильство, на жаль, зазвичай зосереджене в бідних районах, а інвестиціями і програмами для розвитку регіону зазвичай наділяють саме Амазонію, адже бачать у ній насамперед «порятунок бразильської величі».
Не варто створювати стереотипне бачення про всю країну на основі клікбейтних відео та необґрунтованих журналістських статей, бо за карнавальним і кольоровим, а часом навпаки темним і небепечним виглядом Бразилії криються цікаві політичні стратегії і співпраці.
Висновок
Бразилія — це держава, стратегічна культура якої базується на оптимізмі, дипломатичному суверенітеті та м’якій силі. Бразильська стратегія та її підхід полягає не в ізоляції, а у створенні такої мережі альянсів та союзів, яка б дозволяла країні не залежати від жодного «гегемона». Це унікальна в своєму роді держава, яка не хоче воювати за світовий порядок, але хоче мати право голосу при його написанні.
