Внутрішньополітична ситуація в Угорщині напередодні парламентських виборів 12 квітня 2026 р. характеризується глибоким розколом суспільства. За інформацією, отриманою на ІІ Белградському форумі з безпеки та розвідки (BSIF), угорське суспільство розділене приблизно порівну — 40% на 40%, при цьому до 20% виборців визначатимуться у своєму виборі в останній момент.
За інформацією від співрозмовника з військовим бекграундом, представники поліції та армії Угорщини побоюються повторення «українського сценарію» — масових протестів за зразком «Майдану», які можуть призвести до дестабілізації економічної та політичної ситуації в країні. Цей страх є частково обґрунтованим, враховуючи досвід сусідньої Словаччини, де десятки тисяч людей вийшли на вулиці, вимагаючи відставки прем'єр-міністра Роберта Фіцо через зближення з Росією.
Серед 40% угорців, що підтримують Орбана, побутує наратив, згідно з яким Україна протягом 2013-2022 рр. не змогла визначитися зі своєю геополітичною орієнтацією, і тому, на їхню думку, війна є «природним наслідком» захисту Росією власних сфер впливу. На виборах 2022 р. стратегія залякування виявилася надзвичайно ефективною для Орбана: після вторгнення Росії в Україну він позиціонував себе як кандидат «миру та безпеки», обіцяв зберегти «нейтралітет» Угорщини та звинувачував опозицію у намірі втягнути країну у війну.
Водночас, ця аудиторія «просто не бачить світла в кінці тунелю» – війна перейшла в режим стагнації, що породжує втому й бажання перешкоджати подальшому фінансуванню України.
Позиція угорського суспільства відзначається подвійною амбівалентністю: угорці не хочуть росіян (пам'ятаючи про придушення Угорської революції 1956 р.) і бояться їх, але водночас не особливо прагнуть глибшої інтеграції з європейськими структурами. Пам'ять про придушення 1956 р. жива, проте урядові еліти все ж сприймають Росію як регіональну державу, з якою необхідно мати справу.
Як неодноразово заявляв Орбан, будучи нацією, оточеною слов'янськими та германськими народами, Угорщина має «плекати зв'язки з такими державами як Туреччина, Німеччина та Росія, зберігаючи при цьому незалежність від наднаціональних утворень як ЄС та НАТО».
Проросійська орієнтація урядів Орбана з 2010 р. є результатом як ідеологічних, так і прагматичних економічних міркувань, і угорський уряд бачить Росію інтегральною частиною нової європейської системи безпеки, тоді як Україна, на думку Будапешта, має залишатися за її межами як буферна зона.
Варто зазначити, що усі гасла Орбана мають переважно популістичний характер, і прямий військовий напад на сусідню країну є практично неможливим. Проте провокації різного роду, зокрема щодо Закарпаття, є реальним ризиком. Протягом війни Орбан затримував західну військову допомогу Києву та зберігав теплі стосунки з Путіним, а також використовував «гострий націоналізм».
Питання українських біженців стає дедалі чутливішим інструментом внутрішньої політики. Серед частини угорців зростає запитання: чому біженцям надаються виплати, підтримка та робочі місця, коли пересічні громадяни цього позбавлені? Передвиборна кампанія Fidesz використовує білборди з повідомленням, що «Брюссель» платитиме за війну з грошей угорських платників податків, а уряд Орбана також експлуатує антиукраїнські настрої напередодні виборів. Угорський уряд заявляв про готовність підтримувати людей, які тікають з України, але наголошував, що потік біженців створює тиск на країну, яка вже потерпає від інфляції та зростання цін на енергоносії. Тенденція до поширення цих настроїв, за оцінками джерела, тільки посилюватиметься.
Ключовим аспектом є стратегічний розрахунок Орбана: усвідомлюючи, що затяжна війна в Україні може спонукати Росію до дій проти однієї з країн НАТО, Будапешт намагається «задобрити» Москву, щоб не стати наступною жертвою. У роки, що передували повномасштабному вторгненню, Орбан культивував помітно тісні стосунки з Путіним – лідери зустрічалися більше десяти разів, включно з зустріччю за кілька тижнів до початку війни, а Орбан публічно применшував ризики конфлікту й наголошував на цінності угорсько-російських зв'язків.
Стратегічна залежність Угорщини від російської енергетики – приблизно 65% імпорту нафти надходить з Росії через нафтопровід «Дружба» – відіграє ключову роль у формуванні обережної позиції щодо війни.
Аналогічну модель поведінки демонструє Словаччина під керівництвом Фіцо. Фіцо відвідав Москву 22 грудня 2024 р. для зустрічі з Путіним, ставши третім західним лідером, який зробив це з початку війни. Словаччина, як член ЄС, має право вето щодо ключових зовнішньополітичних рішень, і Фіцо неодноразово використовував цей важіль для отримання поступок або блокування санкцій проти Росії.
Угорщина є єдиною країною-членом ЄС, що відмовилася підписати висновки щодо подальшої підтримки України на самітах Європейської Ради у березні 2026 р. та дедалі активніше протидіє вступу України до ЄС. Хоча позиція Угорщини залишається ізольованою, вона загрожує паралізувати процес ухвалення рішень ЄС щодо України, оскільки вимога одноголосності у переговорах про вступ дозволяє Орбану блокувати прогрес на кожному етапі.
Як висновок, результат виборів 12 квітня 2026 р. матиме стратегічне значення для України. Якщо Орбан збереже владу, його проросійська та антиукраїнська зовнішня політика безумовно продовжиться, а Будапешт дедалі більше перетворюватиметься на «аутсайдера» європейської архітектури безпеки. Однак у разі перемоги опозиції, можна очікувати фундаментальних змін у зовнішній політиці Угорщини та початку перезавантаження відносин з Україною та ЄС. Петер Мадяр заявив, що його партія Tisza обмежить корупцію, розблокує мільярди євро заморожених фондів ЄС та міцно закріпить Угорщину в ЄС і НАТО.
