Сьогодні хочу поділитися своїми міркуваннями:
(Матеріал буде використовуватися з філософії; фізичні класифікації та визначення матерії є іншими. Деякі ідеї є моїми власними і не претендують на точність. Узагалі, питання є спекулятивним саме по собі.Я не є спеціалістом у даній області і готовий до визнання помилок і сприйняття критики. Я не чарівник, я тільки навчаюсь)
Реальність - це Всесвіт з діючими в ньому взаємодіями законів природи. Це сукупність матерії у різних формах, які у філософії розподілені на рівні. Причому кожен «рівень» матерії перевищує попередній структурно, але залежить від нього, розкриває його приховані властивості створенням систем нового порядку, що не зводяться до сукупності характеристик складників, а ще інтегрально єдиним цілим(емерджентність систем).
(Нормальною мовою: атом не пояснює - повністю - молекулу, молекула - клітину, клітина - тканину, тканина - орган, мозок(наприклад) - переконання, переконання - особистість, особистість - групу, група - суспільство; підвищення складності організації системи призводить до появи якісної своєрідності)
(До речі, конкретні механізми утворення такого якісного переходу досі є загадкою - наприклад, перехід еволюції у історію - антропогенезу у соціогенез не пояснені)
Так ось. Серед дослідників природи існує думка(теоретична, не емпірична), що природа гармонійна, а її закони витончені і утворюють досконалість. Так?
На цьому побудовано діамат… Докінз пише це… Хокінг, Краусс згадують.. класики - такі, як Ньютон, Ломоносов, Ейнштейн і Дарвін - теж... і Вернадський розвиває таку думку… що Природа закономірно досконала. Деякі(як Лейбніц) навіть ствержують, що наш світ – найкращий з можливих. Хокінг вказує на те, що якби фізичні закони(фундаментальні константи Всесвіту) були б іншими, життя(а тим паче розумного життя) могло б і не бути. І що, можливо, у Мультивсесвіті(якщо він є) справи, часто, так і можуть обстояти. Бо(наскільки я розумію чужу область, звичайно) складність певного явища зворотно пропорційна вірогідності його реалізації(як активному існуванню).
А ідея "рівневої матерії" належить Енгельсу, Марксу та Конту. Хоча, у фізиці наразі є інша позиція щодо цього(вони виділяють субатомну, наприклад, форму матерії вже після хімічної; взагалі, щодо цієї концепції непогано було б поговорити з фізиками, бо тут мені не вистачає знань).
Отже, поясню більш детальніше ідею, яку я взяв у філософів і дещо доробив. Матерія розвивається від форми до форми. Попередня більш проста і універсальна, наступна - складна та специфічна(“ієрархія наук” Конта).
Є різні класифікації, але вони не є досконалими і мені не подобаються. Я розробив для себе більш зручну інтегральну систему на основі даних, що маю.
«Еволюція» природи е виглядає так: метафізика – фізика – хімія – астрономія - біологія – психологія – соціологія - культурологія– історія – філософія.
Конкретніше:
-«метафізика»(протоматерія, що існувала до появи Всесвіту, найпростіша її форма, з якої потім виникли фізичні закони + енергія у простій, концентрованій формі);
-«фізика»(загальні та універсальні закони та явища природи, на основі яких сформовано усе – простіші форми руху - світло, гравітація, електромагнетизм, тепло та холод тощо);
-«хімія»(складні сполуки, що утворюють різні речовини);
-«астрономія»(поява зірок, що відкриває можливість для появи зоряних систем - і життя в них);
-«біологія»(надзвичайно складні сполуки, що утворюють життя; життя різних рівнів та форм);
-«психологія»(високоорганізоване життя, що утворює можливість самоконтролю, усвідомлення та формування складної поведінки, інтелектуальної взаємодії з матерією та собі подібними. Діючий розум окремої людини та окремих груп людей, поєднаних спільною взаємодією);
-«соціологія»(масштабна взаємодія людей, поєднаних діяльністю у певний період часу та простору – варіації людської поведінки саме тут та зараз);
-«культурологія»(сукупність усіх взаємодій людей, незалежно від просторового місцезнаходження – маю на увазі, що рахуються усі варіації місцевих колоритів - , у конкретний період часу);
- «історія»(усі варіації людської поведінки та стосунків, що мали місце у природі, з урахуванням усіх варіацій поведінки, що залежать від простору(локальної культури) та часу(епохи);
-«філософія»(здатність видатного розуму до масштабних узагальнень у рамках даної системи. Мається на увазі будь-якої науки мислитель достатього масштабу, що підіймається над своєю епохою експоненційно. Людський надрозум, який усвідомлює Епоху. Геній – вершина культурної еволюції).
Як писав Гегель: “філософія – це епоха, осягнена розумом.”
(Так, Ейнштейн, з такої точки зору - є вершиною розвитку фізики, одиницею найвищого рівня піраміди, що усвідомила систему матриці. “Вищою” матерією, що відкрила свій фундамент)
Природзнавці не раз вказували за досконалість природи, натякаючи на недосконалість суспільних процесів(дійсно, людей важко назвати справді розумними істотами, лише відносно, якщо ми відштовхуємося від оптимального уявлення про розум - а чи варто, до речі?).
Суспільствознавці(такі, як Маркс) вказували, що суспільство підкорюється таким же законам(хоча, вважається, що там має місце м’яка детермінація, пов’язана з свободою волі та різницею у історичних епохах та локальних культурах).
Мене ця думка бентежить, тому що природний відбір та генетичні девіації – це явно недосконалі інструменти. Але. Я маю інше питання. Чи можемо ми, виходячи з такої філософської концепції, вказати, що суспільне життя, з усіма його девіаціями і проблемами, є частиною Гармонії Всесвіту? Адже існування того, що ми вважаємо злом, задано фундаментальними законами, фізично допускається у системі і є складовою частиною життя ? Чи має світ людей бути таким, яким він є? Чи його потрібно змінювати? Чи й те і інше – не протиріччя, а усе це різноманіття варіантів і є частиною «Досконалої Гармонії», усі варіації якої є системою передзаданими? Чи, принаймні, усе це є не досконалім, але оптимальним механізмом руху матерії у Всесвіті?
Як узагалі можна говорити про “гармонію”, коли ми маємо Дисонанс Мельк…неузгодженість природніх систем, боротьбу протилежних сил між собою? Люди не є винятком - ми продукт цієї системи. Якщо продукт системи має певні якості, це означає, що їх передумови закладені у системі з самого початку. До того ж, природа,очевидно, є конкуретним середовищем.
Особисто у мене, виходячи з цього, утворюється дисонанс: здається неадекватним сприймати дисгармонію гармонійною. Навіть якщо ми будемо виходити з того, що гармонія - це не прерогатива сприятливих факторів, а рівновага між ними та деструктивними. Говорячи поетично, мовою Толкіна, є рівновага між Морготом(Хаосом) та іншими Валар(Порядком). Таку взаємодію можна(у нетривіальному сенсі і з великою натяжкою) назвати “гарною”, але гармонійною? Хіба що у плані, що закони природи чудово узгоджені між собою - але усередині самих себе, а не з точки зору існування людини. Принаймні, легкого існування - але чи може легке існування бути осмисленним гарним?
Хах.) Хотів дати відповіді, а утворив для себе ще більше питань.) Треба вчитися більше і краще, одне слово.))
Дякую, що читаєте!))
Джерела: багато намішано у голові, назву за потребі.
