Мотоцикл влетів у різкий поворот в темряві так швидко, що обидва поліцейські в машині, яка гналася за ним, вигукнули: «Ого!». Сержант Фішер натиснув величезною ногою на гальма, впевнений, що хлопця із заднього сидіння жбурнуло йому під колеса. Однак мотоцикл вписався в поворот, не загубивши жодного пасажира, блимнув червоним заднім ліхтарем і розчинився у вузькій сусідній вуличці.
— Попалися! — схвильовано вигукнув сержант Андерсон. — Там тупик!
Налягаючи на кермо та пересмикуючи передачі, Фішер зішкрябав добру половину фарби з автівки, поки гнав її провулком.
У світлі фар сиділа їхня здобич, яка нарешті зупинилася після чверті години переслідування. Двоє гонщиків опинилися в пастці між цегляною стіною, що здіймалася над ними, та поліцейським автомобілем, який мчав, наче хижак із палаючими очима.
Між дверцятами автівки та стінами провулка було так мало місця, що Фішер і Андерсон заледве вилізли з машини. Їхню гідність зачепило й те, що довелося повзти до розбійників боком, мов краби. Фішер тягнув добряче пузо по стіні, відриваючи на ходу ґудзики із сорочки, і задом доламував бокове дзеркало.
— Злізти з мотоцикла! — гаркнув він задоволеним юнакам, які затишно вмостилися у мерехтливому блакитному світлі, наче насолоджуючись ним.
Вони зробили, як було сказано. Нарешті звільнившись від зламаного бокового дзеркала, Фішер грізно вдивлявся в них. Здавалося, їм було під двадцять. Той, що був за кермом, мав довге чорне волосся. Його зухвала симпатична зовнішність неприємно нагадала Фішеру хлопця доньки, який грав на гітарі й був ледарем. Другий хлопець теж мав чорне волосся, але воно було коротке й стирчало на всі боки. Він був в окулярах і широко посміхався. Обидва були у футболках, прикрашених великим золотим птахом. Це, без сумніву, був логотип якогось гучного, немелодійного рок-гурту.
— Без шоломів! — кричав Фішер, тицяючи то на одну незахищену голову, то на іншу. — Перевищення швидкості на... на досить багато! (Насправді Фішер і не уявляв, що мотоцикл може рухатися з такою швидкістю, як було зареєстровано.) — Відмова зупинитися на вимогу поліції!
— Ми б із радістю зупинилися побалакати, — почав хлопець в окулярах, — але ми намагалися...
— Не умнічай — ви двоє влипли! — гаркнув Андерсон. — Імена!
— Імена? — повторив довговолосий гонщик. — Е, ну, дивіться. Є Вілберфорс... Батшеба... Елвендорк...
— А чим класне останнє, воно підходить як для хлопчика, так і для дівчинки, — підкинув хлопець в окулярах.
— А, ви мали на увазі НАШІ імена? — перепитав перший, коли Андерсон почав закипати від люті. — Треба було так і сказати! Це ось Джеймс Поттер, а я Сіріус Блек.
— Справи у тебе зараз будуть сіріус бед, ти, малий нахабний...
Проте ні Джеймс, ні Сіріус уже не слухали. Вони раптово стали пильними, як мисливські собаки, й вдивлялися повз Фішера з Андерсоном у темну порожнечу провулка над дахом поліцейського авто. А потім водночас плавно полізли до задніх кишень.
В уяві поліцейських на мить промайнули пістолети. Але вже через секунду вони побачили, що мотоциклісти дістали всього-на-всього...
— Барабанні палички? — поглузував Андерсон. — Ну ви прям приколісти, да? Ладно, вас заарештовано за звинуваченням у...
Однак Андерсону так і не вдалося назвати звинувачення. Джеймс і Сіріус вигукнули щось нерозбірливе, і світло фар метнулося вбік.
Поліцейські обернулися й похитнулися назад. Троє чоловіків летіли, саме ЛЕТІЛИ, по провулку на мітлах, і тієї ж миті поліцейська машина стала дибки на задні колеса.
Коліна Фішера підкосилися, і він важко гепнувся. Андерсон спіткнувся об ноги Фішера й упав на нього. Аж раптом вони почули СТУК, УДАР і ТРІСК — люди на мітлах врізалися в перевернуту автівку й непритомно впали на землю, а навколо них посипалися уламки мітел.
Мотоцикл знову заревів. Фішер сидів із відкритим ротом і ледь зібрався з духом, щоб обернутися до двох підлітків.
— Дуже вам дякую! — вигукнув Сіріус крізь тарахкотіння двигуна. — Ми ваші боржники!
— Так, було приємно познайомитися, — сказав Джеймс. — І не забудьте — Елвендорк! Унісекс!
Пролунав сильний гуркіт, і Фішер з Андерсоном перелякано обійнялися. Це їхня машина щойно впала назад на землю. Тепер уже мотоцикл став на диби.
На приголомшених очах поліцейських він злетів у повітря. Джеймс і Сіріус віддалялися в нічне небо, а їхній задній ліхтар мерехтів, немов рубін, розчиняючись у темряві.
З передісторії, над якою я не працюю. Але це було весело!
Дж. К. Ролінґ
2008 рік.
