Глава 1 — На межі.

Колеса ледь не плавилися на розпеченій трасі. Чорний байк швидко мчав порожньою дорогою в бік лісу, зникаючи між деревами, ховаючись від палючого сонця. 

Останній літній місяць став одним із  найспекотніших за ці п'ятдесят років. Люди знемагали від спеки.

Але вона була не єдиною проблемою. Земля вже кілька місяців здригалася під ногами: маленькі тріщини по всьому місту, невеликі провали, раптові зсуви. Серед літа випав сніг. Один район залишився без електрики на тиждень — і ніхто не міг пояснити, чому.  

Уряд списував усе на геологічні аномалії. Люди вірили. Але щось було не так, і всі це відчували. Проте вони заплющували на це очі, ігноруючи проблеми.  

Поступово сонце сіло, разом із ним зникли й люди з вулиць, прагнучи хоч трохи перепочити.

Лише в порту, за кілька кілометрів від околиць міста, життя вирувало. Тепле світло прожекторів розрізало густу темряву, освітлюючи корабель і відкидаючи довгі, зловісні тіні. Розмови людей змішувалися з гудінням техніки, і здавалося, що цей куточок міста існує окремо від решти світу. Тихі перемовини між працівниками. Вони обмінювалися чутками про зниклих колег та інші дивні події, що траплялися дедалі частіше.  

На іншому боці порту, у темряві, що огортала околиці, між деревами на мить промайнула тінь. Фігура в чорному нечутно перебігла дорогу, легко перестрибнула через огорожу. На мить у темряві спалахнули хижі бурштинові очі, перш ніж він причаївся в тіні одного з ангарів. Кожен рух — виважений, кожен крок — обережний. Він опустив капюшон нижче, ховаючи біле волосся й небезпечний блиск зіниць. Саме так Мортіс звик діяти під час завдання.

Озирнувшись, він рушив уперед, пересуваючись від однієї будівлі до іншої, уникаючи охорони й прямуючи до освітленої частини порту, де вирувала робота. Відірвавшись від тіні одного з ангарів, він швидко перебіг на інший бік і причаївся між вантажівками, спостерігаючи за пересуванням людей. Пальці ковзнули по руків’ю ножа, перевірили кобуру — якщо його викриють, він мав бути готовий діяти тихо. Декілька охоронців із раціями й автоматами патрулювали територію, не помічаючи чужинця. Біля входу у відкритий склад стояла охорона, час від часу перемовляючись.  

Через кілька хвилин один із них рушив у бік контейнерів, другий же пішов у протилежний бік — до вантажівок, де причаївся хлопець. Оглянувши їх, охоронець пішов далі, не помітивши тіні під одним з авто. Коли він відійшов достатньо далеко, Мортіс скористався моментом і прослизнув до ангара. 

Усередині було жарко й задушливо. Повітря, нагріте вдень, ніби замкнули між металевими стінами. Мортіс зупинився на мить, щоб подолати запаморочення. Знову озирнувшись, він сховався у тіні між контейнерами, прислухаючись до звуків.  

Величезний ангар був наполовину заповнений контейнерами, ящиками та вантажною технікою. Робітники метушилися, переносили ящики й про щось перемовлялися. Лампи під стелею освітлювали територію нерівномірно, залишаючи довгі тіні, у яких легко було сховатися. 

Хлопець обережно просувався між контейнерами. Іноді зупинявся, щоб приспустити шарф-маску та витерти обличчя від поту. Дихати було майже неможливо: повітря важке та гаряче.  

Мортіс не витримав і на мить спинився, припавшись спиною до контейнера. З легень вирвався втомлений видих, але часу на відпочинок не було.

Озирнувшись, він помітив двох чоловіків у костюмах, які різко вирізнялися на тлі робочого хаосу ангара, і рушив до них.

Двоє стояли біля столу й жваво про щось сперечалися. Приміщенням розносилося глухе ехо їхніх слів. Мортіс прислухався.

— …просто безглуздо! Ми всі подохнемо, якщо продовжимо! — майже істерично вигукнув один.

— Скільки можна? У нас нарешті все виходить, а ти хочеш усе кинути через якісь чутки... — роздратовано відповів інший.

— Це не чутки! Мені передали, що Вони зацікавилися тим, що тут відбувається. Ми буквально робимо це у них під носом! Ці люди небезпечні!

— Є ще й люди, яким потрібен наш товар. А мені треба прибуток. Ми зайшли занадто далеко, щоб зупинятися.

— То хоча б обмежено! Менший обсяг — менше шуму.

— І втратити ринок? Ти боїшся фантомів. Якби вони були такими, як ти кажеш, нас би давно вже прикінчили.

— Ти просто не знаєш, із ким ми маємо справу...

Мортіс далі не слухав — його погляд впав на кейс для документів, що лежав на столі між чоловіками.

Наблизившись ближче, він причаївся у вузькому просторі між контейнером і стіною, ховаючись у темряві. Він сів на одне коліно й уважно спостерігаючи за чоловіками, розмірковуючи, як би непомітно підібратися ближче, щоб забрати кейс.  

Розрахувавши план, він уже збирався діяти, як почув під собою тріск. Мортіс ошелешено подивився під ноги.  

Земля під ним ледь помітно здригнулася, а тріщина, наче змія, поповзла від його ніг до столу. Він зачаровано стежив за її рухом.  

Тріск став голоснішим, і Мортіс в останню мить відскочив назад, падаючи на спину — земля почала провалюватися там, де він стояв мить тому. По ангару прокотився гуркіт, з іншого боку впали ящики.

На мить запанувала гнітуча тиша. Люди завмерли. Чоловіки в костюмах спантеличено озирнулися навколо та поглянули одне на одного. Земля знову здригнулася, товщина ширшала. Мортіс присів, закриваючи голову руками від уламків, і помітив легке сяйво з-під тріщин.  

— Та що тут відбувається? — прошипів він, хрипко вдихаючи.  

Тривожний скрип балок під стелею змусив його здригнутися. Десь упав контейнер, придавивши людей. Крики й паніка накрили приміщення. Усі кинулися до виходу.
Незакріплений вантаж хитався та падав. Підлога тріщала й провалювалася, наче під нею відкривалася безодня. Контейнер нахилився —  Мортіс вистрибнув з укриття, ще мить — і його б розчавило.

Чоловіки в костюмах схопили кейс і кинулися до виходу. Їхні обличчя були сповнені страху — вони прикривалися руками від уламків. Озирнувшись, Мортіс кинувся за ними. Перестрибуючи через провалля в підлозі й ухиляючись від уламків металу, він біг слідом.

Декілька робочих устигли вибігти назовні, перш ніж склад остаточно обвалився. Мортіс майже наздогнав кейс, як краєм ока помітив, що на нього валиться стелаж. Він ледве встиг відстрибнути, невдало приземлився, але швидко отямився й, ігноруючи біль у боці, підняв руку зі зброєю й поцілив у голову одного з костюмованих, що майже вибіг з ангара. Постріл загубився серед гуркоту — чоловік з кейсом, що біг позаду, завмер спантеличено. Цього часу вистачило, щоб Мортіс піднявся й рвонув до нього.

Він майже вихопив кейс, коли почув над головою протяжний скрип металу. Глянув угору й прошипів:  

— Чорт.  

Мортіс рванув ще швидше — вже торкнувся кейсу, коли балки не витримали й поховали всіх під собою.

Вибух пилу закрив усе довкола, глухий гуркіт прогримів околицями. Звідусіль лунали крики й стогони поранених.

Більшість ліхтарів була розбита, у повітрі стояв пил, обмежуючи видимість і не даючи вільно дихати.

----

Прийшовши трохи до тями, ті, хто не постраждав, шукати поранених. Хтось викликав рятувальників. Один із вантажників із ліхтарем обходив завали, кличучи й шукаючи тих, хто вижив, і позначав місця, де когось чув. Коли світло вихопило з темряви криваві сліди підошв, що тяглися від завалу в бік лісу, він зупинився, але крики про допомогу відвернули його увагу — і він пішов далі.

---

Мортіс сидів, спершись на дерево. Капюшон і маска були зняті, щоб хоч трохи полегшити дихання. Він притискав рану в боці,  біля ніг лежав кейс. У світлі фар рятувальних машин він виглядав як привид — закривавлений, виснажений, увесь у бруді. Пилюка перетворила його біле волосся на сірий клубок.

Діставши шприц із темною рідиною, він увів його й чекав, поки біль відступить. Відкинувши голову на стовбур дерева, заплющивши очі, ловив останні звуки сирен, що віддалялися.  

— Том знову буде сваритися... — тихо пробурмотів він, втомлено всміхаючись.  

Зібравшись, він натиснув на навушник і сухо мовив:  

— Дані у мене.

Вислухавши відповідь, він сховав навушник у кишеню.
Зітхнув, зібравшись із силами, спираючись на дерево, піднявся й підняв кейс. Глянув на нього й пробурмотів:

— Сподіваюся, воно того вартувало...

Похитуючись, він зник у темряві лісу. За кілька хвилин звідти виїхав чорний байк — наче тінь, що відокремилася від дерев. Він пронісся вздовж дороги, розчинившись у сутінках.


Прохолодний вітер обпікав обличчя, охолоджуючи напруги останніх годин. Природа затамувала подих — навіть звірі боялися порушити тишу, аби не пробудити нове лихо.