В 2022-му ніхто в світі не вірив у те, що ми вистоїмо: 3-7-14-30 діб, не важливо. В 2025-му американці і росіяни вирішили, що ми щось швиденько підпишемо, навіть якщо це буде точно всупереч здоровому глузду та національним інтересам.
В 1994-му, коли підписували Будапештський меморандум, всі були гарантами. В підсумку один гарант усі роки з відновлення незалежності намагається тебе поглинути, а коли не виходить, то нападає. Інший гарант допомагає, але все мнеться і боїться діяти. А третій взагалі вирішив здерти сім шкур, навіть не зобов'язавшись підтримувати і не допустити таких ілюзорних гарантій знов.
Коли тобі фактично допомогли на 100 мільярдів доларів (воєнна + фінансова допомога), проте навіть ще не вся сума по факту дійшла у вигляді техніки, а якийсь дід спочатку каже з голови 500 мільярдів, оцінюючи допомогу за минулі роки і майбутні, потім заявляє про 350, а буквально через 15 секунд каже 300+.
Найбільше дивує те, що маючи позицію сили, американці роблять все, щоб діяти шляхом найменшого спротиву і слабкими рішеннями, які лише гіпотетично можуть дати швидкоплинний ефект вирішення проблем, й те — для Штатів. Тим часом Маск підгрібає під себе все більше державних таємниць, закриває програми і відомства, в тому числі й USAID. На місце американців обов'язково прийдуть ті, кого раніше там не було, якщо вже десь точково не навідались китайці чи росіяни.
При всій кволості та нерішучості адміністрації Байдена, при послабленні свого впливу на світовій арені, який був запущений задовго до них, вони не виставляли США слабкими і поступливими у відношенні до глобального Півдня та особливо Росії. В контексті України рішення були безхребетними і довгоплинними, але глобально ідіотизму стосовно ролі Штатів не чинили. Трампівська політика нагадує постріли собі в ноги та по своїм соратникам. Є лише недалекоглядні та недолугі спроби домовитись з дияволом, шляхом поступок своїх же сфер впливу та інтересів. В підсумку довіра як до надійного партнера зникає в союзників, а у ворогів лише підтвердження того, що можна відкрито діяти в своїх загарбницьких планах, які раніше були лише фантазіями, і викладались тільки гіпотетично на папері.
По факту, Росія може залишитись максимально непокараною, США — біля розбитого корита, Європа зміцніє й нарешті почне діяти рішучіше, хоча й там багато викликів і перепон, а от Україна має покладатися лише на себе, як власне, в будь-якому випадку мусила і надалі матиме. Не вперше і не востаннє. Борітеся — поборете.
Щодо слів діда про вибори і українського диктатора, то поки маємо ситуацію, й насправді видно було раніше, сформованого диктатора, який вимушений діяти в демократичних рамках, де все ще є важелі супротиву. Опинившись він десь у Африці, Азії чи Південній Америці — вже давно був би дон-доном.
Час від часу замислююсь про певні засади меритократії та виборчий ценз (будь-якого рівня і профілів виборів), адже не можна давати керувати автомобілем тому, хто не має прав, проте керувати державою можна. До майбутніх лікарів є багато вимог, бо вони рятують життя, до вчителів — бо вони вчать дітей, нотаріусом чи прокурором без освіти не станеш (в ідеальній працюючій системі, звісно), але можна стати міністром.
Читаючи думки багатьох людей в інтернеті, чуючи їх роздуми в реальному житті, розумієш, що можливо й треба колись в майбутньому провести певний комплексний іспит з економіки, історії, географії, правознавства і банально логіки, щоб у тебе був виборчий ценз лише після проходження такого тесту, бо наразі це жах. Очевидно, поки людство не придумало нічого краще демократії, а людську природу не зміниш, виграють найсильніші, найкмітливіші чи ті, кому пощастить за певних обставин. І популісти, бо дурників багато, й менше їх поки не стає.
Зараз точно не можна здаватись і на щось погоджуватись, особливо коли тебе хочуть максимально використати популісти і дільці. Абсолютно непокарана Росія нікуди не дінеться, а ми наступного разу можемо й не вивезти, або ж знову опинимось у стадії затяжної війни дуже надовго. Хоч це і не всім поясниш.
🎨 Зображення на обкладинці · Максим Паленко
