Все почалося ще влітку 2021, хоч я того не усвідомлювала тоді. Спочатку я була в глибокій депресії і не без вигорання на роботі, і тоді не була на клопіксолі (ін’єкція яку я маю робити раз в три тижні).
Я хапалася за буль-які підробітки, як от віртуальний асистент. Хоч сама за професією копірайтер і контент-менеджер. Далі поступово почала пити алкоголь, щоб заглушити внутрішнього чорного демона, хоча мішати ліки зі спиртним заборонено. Не зв’язувалась з психіатром, дія ліків не відбувалася. А потім я й узагалі пила один препарат з прописаних , бо дуже хотіла схуднити, оскільки інший прописаний препарат впливає на прибавлення у вазі. І так з гіпоманії я впала в ще один психоз, який призвів до госпіталізації у грудні 2021. Мої близькі занепокоїлись, бо я не виходила на зв’язок, але додзвонились, і сестра з чоловіком приїхали відвезти мене до психіатра. Так, я підписала добровільну госпіталізацію, бо інакше в інший раз приїхала б на швидкій в коматозному стані, як сказав лікар. Відділення було закритого типу, нас не відпускали гуляти, і гостей також не можно було. З часом, коли я це пишу, розумію багато спогадів стерлися. Але пам’ятаю що грудень був сніжний, крізь грати на вікнах ми кормили голубів.
Голуби спочатку лякалися, прилітав найбільш побитий, але з часом і сама горлиця прилітала похарчуватися. Співали повстанських пісень, тоді вже назрівала війна з росією, в яку ніхто до останнього не вірив. Пам’ятаю, о як же мені соромно, що завше не вистачало сигарет, я в манії курила 3 пачки, і головою і кулаками вибивала двері у відділенні. Та все минулося, гуль не залишилось. Там ми грали в шашки, хтось малював, ділилися їжею. В перший день коли я прийшла спробувала читати (але нічого не вийшло) Чехова “Людина у футлярі”, який дуже розсмішив мене, бо бачила себе в кожному герої.
У моєму випадку, щоб згасити та уникнути манії мені прописали 4 препарати. Навіть з 4 психотропними препаратами, та іноді міалгією, як побічною дією, мені вдається працювати, жити життя. Міалгія - больовий синдром м’язів. Життя з ментальною хворобою стерпне, навіть, нормальне на скільки це можливо, за умови що ти приймаєш лікування. Мені вдалося знайти роботу та підробітки, виплатити кредити, які набрала в манії, і це у час воєнного стану. Я закликаю не боятися пити таблетки, робити необхідні ін’єкції, адже бути адекватним і в ситуції, значно краще ніж посміховиськом чи створювати навколо себе небезпеку.
