Невеличкий дисклеймер: цей текст — дещо перероблений варіант допису від 2022.12.130, написаного для невеличкого тґ-каналу на ~100 підписників; по-друге, тематика цього тексту — японський (і не тільки) музичний андерграунд, більш конкретно — про музику в жанрі visual kei (vkei/V系, детальніше про жанр можна почитати за посиланням нижче), тому деякі речі (припускаю, більшість речей) сторонньому, непідготованому читачеві можуть здатися малозрозумілими — за це перепрошуємо.
GPKISM. Не можу про них не написати, втім навіть гадки не маю, як і звідки до них підступитися. Доволі іронічно: на моїй пам’яті не було більш неохайно-дешевих vkei-проєктів, але я все одно люблю їх палко й завзято, позаяк саме вони відкрили мені двері до чарівного світу віжуал-кею, тож цей текст може бути наповнений сліпого обожнювання.
Власне, усю творчість GPKISM можна описати трьома словами: dollar store gothique, і в цьому, звичайно, є свій шарм. Невимовно грандіозна музична претензія втім звук а-ля будинок культури в СМТ, непересічна візуальна образність надзвичайно обмеженими засобами, естетичні пошуки посеред анімекону в Нікараґуа, — коротше, ідеальний концертний бенд для "Мисс Готика Крьіма 2011". У 2011-му цей гурт, до речі, і розпався, але цікаве інше: GPKISM були вчасними і, само собою, чудово вписалися у нижній культурний ландшафт уже минулої епохи. Цілком очевидно, що в таких умовах від них шалено відгонитиме дешевим готичним шармом кінця нульових, однаково пластиковим незалежно від географії.
А тепер до історії. Початок 2007 року. Кен Лао, а.k.а Gothique Prince Ken (ну і псевдо, канєшно), a.k.a GPK, такий собі гот із Мельбурна, вирішує почати робити музику. Із засобів у нього — мистецька освіта, творче бачення і Fruity Loops на ПК. На той момент Кен вже встиг спробувати себе у дизайні готичного одягу, посидіти на вокалі в гурті Flood of Rain (проєкт його друга, Адріана Віндзора: робили, типу, індастріал-рок, втім інформації про цей гурт майже не знайти) та організувати в Австралії декілька концертів японських vkei-виконавців, зокрема дуету Eve of Destiny. Звернімо увагу на останній пункт.
Власне, Eve of Destiny (дует двох легенд японської музики різного ступеня андерграундності: Харухіко ASH, лідера старезного панк-гурту в навкологотичній естетиці THE ZOLGE, та Közi, одного із засновників MALICE MIZER, чи не найвідомішого закордоном проєкту в жанрі visual kei) — приклад успішного вриву японської музичної думки на західну, передовсім європейську, темну сцену кінця дев’яностих — початку двотисячних: згадаймо, хоча б, публікації на тему в авторитетному на той момент німецькому субкультурному журналі ASTAN (де, до речі, публікували й інтерв’ю з MALICE MIZER; утім, на жаль, оцифрованих копій журналу в інтернеті мені знайти не вдалося).
Коротше, знаючі люди кажуть, що їхній невеличкий тур Австралією (здається, у 2005-му), організований GPK, вийшов просто жахливий. Більш того, бачив думки від деяких олдів, що саме менеджерські потуги Кена, помножені на доволі паскудний бекграунд взаємодії з європейськими “темними” лейблами, стали кінцевим приводом для розвалу Eve of Destiny. Шо ж, буває й таке.
Тепер трохи про творче бачення GPK: вкрай негативний вплив віжуал-кею, a.k.a. японської музики від готичних пацанів у сукнях, європейської електроніки, бароко і знаходження в готичній тусовці роблять свою темну справу — в середині нульових Кен твердо вирішує EBM with baroque flavour. При цьому ібіємна частина, — не ангальт/олдскул, популярні в Європі на той момент, точно не класика вісімдесятих, але й не легкий майже синтпоп типу And One, — звучить цілком стандартно для того часу: той же набір синтів, така ж танцювальщина і той же темний електронний звук, як і всюди. Усе це ми так чи інакше чули у тогочасних німців. Ну, зведено, хіба що, так собі, але то, певно, проблема всіх новачків у музиці.
Відносно не так як всюди — отой-таки присмак бароко. Музично він виражений, по-перше, у хорових вокодерах для загадкової атмосфери, і по-друге, у чи то клавесинних, чи то клавікордових вступах до майже кожного раннього треку й аналогічних вкрапленнях поверх танцювального ібіємного ритму, причому вступ може тривати хвилину й більше та взагалі не бути підв'язаним до основної інструментальної частини — прив'язка тут, вочевидь, суто тематична. Бароко, типу.
Але, на щастя, тематика кітч-бароко не обмежується випадковим клавікордом поверх синт-басу: це може здатися (і, звичайно, здається) неочевидним, втім GPKISM — це спроба у такий собі Gesamtkunstwerk, філософську розвідку через поєднання електронно-квазібарокової музики, піднесено-декадентської лірики і специфічної візуальної образності. Більш того, ідіотська назва проєкту — це, звичайно ж!, не просто ідіотська назва проєкту, але й певна авторська доктрина (власне "-ism"). З цього приводу можна довго розтікатися думкою по дереву, втім обмежимось словами самого Кена:
Basically, the idea of "ISM" is obviously the doctrine of GPK and at the same time, I wanted to use that sort of "ISM" to express a certain type of religious aspect in this case because I feel that lack of freedom within the constructs of our religion in most societies and GPKISM is sort of like, trying to set up a kind of way in which we could try and realize our potential, not bound by morality, and focus on what we want to do.
Дещо банально, канєшно. Понад тим, якщо вам здається, що увесь цей абзац — це лишень раціоналізація сумнівних творчих рішень, ви, радше всього, маєте рацію.
Менше з тим, як можна реалізовувати свій потенціал поза релігійною мораллю? Правильно, через готично-андрогінне вбрання. Гм, а чому ні?
По-перше, це епатажно.
По-друге, таке рішення теж має певне творче підґрунтя: другою важливою складовою творчості GPKISM тема любові, поєднання гендерів і всяке таке. Як відомо, не бува забагато любові й романтики, тож нею просякнута буквально вся творчість проєкту. Кен не облишить цю тему до самого розпаду гурту. Зауважу, що романтична лірика почасти поєднана із паршивою граматикою в ранніх текстах, що вкрай дивно, зважаючи на те, що ГПК, взагалі-то, шикарно володіє англійською та цілком здатен до грамотного, артикульованого викладення думок. Я не можу надати цьому жодного наукового пояснення. Понад тим, аби розтягнути хронометраж, одні й ті ж куплети в піснях повторюються кілька разів, а музика в рамках треку не має майже жодного розвитку — ця проблема переслідуватиме гурт майже на всьому його шляху.
Отже, першу половину 2007-го Кен проводить за записом інструментальних демо, які викладає на пріснопам'ятний MySpace, а в серпні випускає демо-CD "Sublimis" на чотири інструменталки, накладом у 300 копій. Перше видання “Sublimis” неможливо знайти ані в інтернеті, ані фізичною копією. Більш того, навіть Кен вже не має цих записів (я питав!) — чим не lost media? Сутужно.
Восени того ж року Кена помічає Ківаму Кай (a.k.a. kiwamu) — гітарист та лідер вікей-гурту BLOOD, власник вікей-лейблу Cure (пізніше — Darkest Labyrinth, а нині — Starwave Records), відтоді GPKISM перетворюється на дует.
BLOOD, у різних лайнапах, існували вже кілька років і на момент знайомства Ківаму та ГПК вже встигли настругати кілька добротних релізів, зі списком яких можна ознайомитись тут, — загалом, рекомендую до прослуховування.
Сам Ківаму називав BLOOD ледь не сольним проєктом, причина очевидна: вже за період 2002-2007 (тобто від заснування гурту й до знайомства цих двох) склад проєкту встиг неодноразово змінитись, і чи не єдиним його постійним членом був саме Ківаму.
Вочевидь, наявність лейблу передбачає певні фінансові можливості, тож відтепер треки проєкту зводяться вже не зовсім на коліні. У цих умовах на початку 2008-го виходить друга версія "Sublimis", тепер вже ЕР на сім треків, навіть з вокалом, а Кен переїздить до Японії.
Крім того, у 2008-му до цього інтернаціонального дуету приєднується Рьонай (Ryōnai), колишній учасник доволі впливового в Японії дев’яностих індастріал-дуету BLAM HONEY, також трохи відомого закордоном.
Втім, потішний нюанс: Рьонай у GPKISM виконував роль танцюриста під час лайвів. Буквально. Формально він, канєшно, записаний як лайв-клавішник, але, фактично, чувак просто танцював на задньому плані під час концертів.
Отже, тепер це достоту той GPKISM, який усі знають (точніше, знають усі троє з половиною фанатів): електронний декаданс, згубна й демонічна любов, піднесена й солодко-липка лірика.
У вересні того ж року виходить максі-сингл “Illuminatum”, треки з якого, а також перезаписи пісень з перевидання "Sublimis" і частина доволі непоганого свіжака, увійдуть до першого повноформатника гурту — "Atheos", випущеного у березні 2009-го року. З цим же альбомом хлопці їдуть в тур Європою, заїжджають до італійців, австріяків, німців і навіть навідуються у Польщу. До нас не доїхали, бо постсовок майже всі лишали поза увагою.
З виходом максі-синглу "Barathrum" у серпні 2009-го у GPKISM з'являється япономовна лірика, написана Ківаму (під такі тексти він писав і музику). Кажуть, доволі чорнушна, але воно й не дивно: сингл повністю присвячений життю і творчості угорської графині Єлизавети Баторі, славної своїми досягненнями в області депопуляції населення Угорщини: Баторі замордувала щонайменше сотню угорських дівчат. Тепер її здобутки вшановують блекарі і японські готи. Крім того, сингл містить порядні ремікси від відомих вікейщиків, а також — від Клауса Ларсена, данського ветерана EBM, який працює під брендом Leaether Strip. Кен з ним знайомий, так. Того ж року виходить максі "Iudicium", теж з купою кльових реміксів, між іншим.
Крім того, Ківаму, вклавши вже купу грошей і нервів в проєкт, бере над ним гору. І це вже зовсім біда, зважаючи на його надзвичайно жахливий характер та очевидні проблеми з контролем гніву. Олди ще, може, пригадають історії про його істерики на концертах, поламані камери фанатів, табуретки, що час від часу летіли у глядачів, і, звичайно ж, екзальтовані струмені ненависті до іноземців на фейсбуці. "Because of my angry" і таке інше.
Незважаючи на неймовірну неоригінальність теми, Ківаму продовжує строчити чорнушні тексти про навколобаторі. У цьому ключі восени 2010-го викочують EP "Sanguis Rosa" на п'ять треків — їхній єдиний реліз за той рік. З певних причин хлопці вирішили дещо збавити студійну активність (при цьому, як і раніше, активно катаючись Японією і закордоном). Думаю, Кенові було просто лінь записувати нові пісні, принаймні саме таку версію тоді озвучували певні наближені або просто зацікавлені особи.
Втім, можу точно сказати, що ця пауза пішла Кенові на користь: відтепер його треки звучать значно охайніше, гармонійніше, мають притомний розвиток і краще зведені (у чому, певно, заслуга студійників).
Тексти теж якісно змінилися, тепер немає ані дебільних помилок у граматиці, ані постійних повторів куплетів задля хронометражу. Ну, а теми все ті ж, романтично-романтичні й любовно-любовні. Втім, нехай, мені норм. Єдине, чого бракує — рандомних клавікордів і клавесинів, їх відтепер суттєво менше.
Усе це стосується й їхнього останнього релізу — альбому "Reliquia", випущеного влітку 2011-го року. Гарна, якісна праця. Завдяки ньому я підсадив на GPKISM декількох хароших друзів-іноземців і, звичайно ж, планую займатися такими речами й надалі.
Втім, на момент виходу альбому гурту вже фактично не існує: навесні 2011-го стається потужний землетрус, що призводить до цунамі і ядерної катастрофи на АЕС Фукушіма-1, тож Кен виїздить з Японії. Тривожний час — тоді багато хто припинив творчу активність. Власне, так само трапилося і з GPKISM. Причому розійшлися Кен з Ківаму, будучи у явно нехороших стосунках: останній ще певний час критикував Кена у соцмережах, як власник лейблу забрав собі копірайт на усю видану на Cure/Darkest Labyrinth творчість проєкту та всіляко перешкоджав сольній кар’єрі Кена.
Станом на зараз Ківаму веде vkei-лейбл Starwave Records, до речі, з дуже непоганим пулом гуртів (чого лиш вартують Zeke Deux). Кажуть, він виправився і більше не кидається на людей.
А Кен тим часом... а хз, після розпуску гурту він певний час намагався творити у соло, катався турами з японськими виконавцями (DJ SiSeN, якого європейські готи можуть знати ще з початку нульових, HIZAKI, оновлені VELVET EDEN — з останніми він навіть записав кілька пісень і знявся у кліпі), але якось не вигоріло. Зараз, наче, займається дизайном. Коли востаннє з ним списувався (весна 2022-го), він відповів, що справи йдуть добре, а також — забавно — попросив поділитися будь-якими наявними релізами його гурту, бо в нього банально не лишилося файлів (не переймайтесь, поділився).
Отака от історія. Слухайте на здоров’я. Дякую за увагу!
