30 жовтня південнокорейський співак та учасник гурту SHINee Темін випустив свій 4 мініальбом Guilty. Це і заголовний трек, і назва всього мініальбому з 6 композицій. І варто зауважити — це досить концептуальний альбом.
Що я маю на увазі? Мабуть, 99% усіх альбомів, які я чула за останні кілька років мають під собою просто набір треків — які рідко коли повʼязані темою, мелодикою, інструментами, настроєм. У них немає цілісної концепції, а вони лише грубо підібрані до назви. Але не у цьому випадку. Увесь альбом відчувається цілісно, треки плавно перетікають з одного в інший, слугують продовженням історії, і це — щонайменше — красиво виглядає.
Драматичний, таємничий, іноді тривожний, але завжди мрійливий — отак можна коротко його описати.
Перейдемо до самих треків?
По-перше, вам треба подивитися кліп. Ця картинка, ця кінематографічність… Було враження, що дивлюсь якийсь короткометражний апокаліптичний фільм чи якусь антиутопію. Приглушені пісочні кольори, хореографія — витончена та чуттєва. Образи — як самого Теміна, так і акторів й танцівників. Його можна роздивлятися годинами.
По-друге, трек мені сподобався. Так, він суттєво відрізняється від інших робіт Теміна або того, що виходить в кпоп останнім часом. Це глибока, чуттєва робота. Тут багато живих інструментів — дуже виразно чутно цілий оркестр, а скрипка відіграє роль лідера протягом усієї пісні.
Сам трек — про любов. Але не у тому вигляді, до якого ми звикли — а буквально іншої сутності любові. Коли ти навмисне завдаєш шкоди коханій людині, бо інакше не вмієш, і називаєш його страждання любовʼю.
І за допомогою цієї скрипки, оркестрових елементів, самого голосу Теміна пісня має "темну" атмосферу, гнітючу.
У нещодавньому інтерв'ю журналу Luxury він розповів, що на створення альбому його надихнула книга французького філософа Ґерґеса Батая "Еротизм" 1957 року.
І якщо я казала, що Guilty це інша сторона Теміна, то The Rizzness взагалі інший всесвіт. Пісню описують як "хіп-хоп трек з сильним синтезаторним басом" — і це найкращий опис того, що відбувається. Мені подобається, що вона відрізняється, що вона приносить щось нове в стиль виконавця, що додає цікавості. І, однак, вона вписується в загальну музичну концепцію альбому.
Я прочитала, що нещодавно він у своєму шоукейсі з нагоди повернення заявив, що хотів би дослідити більше жанрів. І ця пісня, яка відображає заклик не піддаватися на слова світу і прислухатися до власного голосу, чудово підтверджує ці слова.
Окрім чудового вокалу, Темін гарно створює атмосферу у своїх піснях, навіть коли він говорить і співає тихо. Такі треки, як She Loves Me, She Loves Me Not та Not Over You розповідають історію про те, як кохання закінчується, а ми його не приймаємо. Обидва треки плавно перетікають і переплітаються, дозволяючи вокалу сяяти й привносять новий шар в альбом.
Night Away ніби занурює слухача в романтичну мрію з м'якими гітарами та ніжним вокалом. У той час як Blue, її протилежність в емоційному спектрі, ніби пропонує прощання з вінтажними барабанами й обнадійливим настроєм.
Отакий от альбом. Він щирий, емоційний, спокусливий, терпкий, мʼякий, ніжний, дещо жорстокий і жорсткий, дещо з викривленим поняттям про любов – він досліджує щось більш глибинне, ніж поверхневе значення. І це привертає увагу, змушує послухати й дослухати до кінця.
От так я його бачу. А як бачите його ви?
