
Дратує навіть не дефіцит. Дратує те, що про нього вже говорять уголос — а віз і нині там.
Станом на жовтень 2026-го український бюджет — це решето. Голова фінансового комітету Ради Данило Гетманцев визнав без дипломатії: «Грошей немає ні на що. Навіть на соціальну сферу немає грошей…» І додав: «Змушені застосовувати заходи щодо обмеження видатків. Ми дійшли до межі». Олексій Гончаренко добив: «У нас немає власних грошей не лише на війну, а й навіть на те, щоб утримувати державу. Ми втрачаємо бізнес і економіку».
Підтримка бізнесу? На словах — так. На ділі — перенесення платежів приблизно на 39 млрд грн на кінець року і призупинення бюджетного відшкодування ПДВ бізнесу на 18 млрд грн. У Казначействі на 12 жовтня — 46 млрд грн невиконаних платежів. У Львові перевізникам не виплатили 130 млн грн, у Конотопі не вистачає 250 млн грн на зарплати комунальникам і пальне. Отака «підтримка».
Західні партнери теж не поспішають з оваціями. Директор-розпорядник МВФ по Україні Гевін Грей сказав прямо: «Потреби України у видатках залишаться дуже високими, але фіскальна політика має жити в межах наявних фінансових обмежень». Європейські аналітики OSW зазначили: зростання дефіциту змушує скорочувати необоронні видатки — зарплати й соцвиплати, — що б’є по місцевій владі та бізнесу. Єврокомісія готова дати 32,5 млрд євро у 2026-му, але частина грошей прив’язана до реформ, а 16 індикаторів плану на кінець вересня залишилися невиконаними — під загрозою близько 5 млрд євро.
А страждають люди. Пенсіонерка з прифронтового регіону: «На початку 2026 року мене чекав неприємний сюрприз: ні пенсії, ні якихось попереджень чи пояснень я не отримала». У Харкові пенсіонерка Алла Лученко: «Гроші потрібні терміново, забрати їх із банку неможливо, а працівники навіть не пояснюють, скільки доведеться чекати виплат».
Бюджет-2026 верстали з дефіцитом 1,9 трлн грн — близько 19% ВВП. Держборг до кінця року може сягнути 105,7% ВВП. І це не абстракція. Це пенсії, автобуси, зарплати й ліки.
Коли чиновники кажуть «грошей немає», а кредитори — «живіть за коштами», крайніми залишаються ті, кому ці кошти потрібні найбільше. Якщо це і є «життя за коштами», то кошти явно не доходять до людей.