Чесно? Читаєш усе це — і хочеться не статтю писати, а просто видихнути й матюкнутися. Але спробую словами. Бо коли четвертий рік поспіль тобі розповідають про «структурні етапи», «адаптацію» та «історичні рішення», а на передовій люди тікають, втомлюються й почуваються покинутими, — це вже не аналітика. Це діагноз.
Спочатку придумали 18 корпусів. Гарно. Як у натівських брошурах. Залужний пропонував ще 2022-го — заблокували. Потім запустили за Сирського. У вересні 2025-го Генштаб відзвітував: «структурна фаза» майже готова. А в жовтні Financial Times і Kyiv Independent пишуть: покращення недосяжні, реформа далека від завершення, більшість корпусів не можуть нормально воювати. Бутусов згодом підтвердив: корпуси — переважно на папері. IISS у квітні 2026-го додав: людей бракує, СЗЧ зростає, різнобій лише посилюється. І ось сидиш і думаєш: ви взагалі кого слухали? Тих, хто воює, чи тих, хто красиво звітує?
Улітку 2026-го анонсували контракти на 10–24 місяці, виплати, відпустки. Звучить добре. Тільки військові відповіли так, що краще б мовчали. Письменник Артем Чапай назвав це «гидотою»: або крихти зі столу, або сам винен. Боєць 95-ї бригади Вадим Кирпиченко — «потужним ляпасом». Військова @isky.creator сказала, що люди, які стали на захист 2022-го, почуваються «дурниками», а ті, хто не витримує, — «відпрацьованим біоматеріалом». Це не ворожа пропаганда. Це цитати з українських матеріалів. І від них, чесно кажучи, холодно.
Жовтень 2025-го: 21 602 випадки AWOL за місяць. Січень 2026-го: міністр оборони Федоров визнає — близько 200 тисяч у самовільному залишенні частини. З січня по 20 травня 2026-го — 47 098 кримінальних справ, на 84% більше, ніж роком раніше. Franceinfo з посиланням на українські джерела: з 2022-го дезертирували або не повернулися з відпустки понад 250 тисяч, половина — за 2025 рік. Якщо реформа така гарна, чому люди тікають? Не тому, що вони зрадники. Тому що система їх вичавлює й викидає. А потім дивується, що черга на мобілізацію не стоїть.
The New York Times у вересні 2026-го: за рік Україна втратила близько $1,2 млрд в оборонних закупівлях через шахрайство, розтрати й неефективне управління. СБУ та прокуратура розкривали розкрадання на протитанкових комплексах, справу на 248 млн гривень тощо. Реформа закупівель Федорова розкрила корупцію — але тільки після того, як запахло смаженим. Дякую, звісно. Але осад залишився. І не тільки в мене.
Дмитро Кащенко, Герой України, колишній командир 58-ї бригади, каже прямо: від «адекватно-людяної системи Залужного» перейшли до «неадекватної авторитарної системи Сирського». Стиль — «характерний совок», «я начальник — ти дурень». Офіцерів із власною позицією виштовхують. У липні 2026-го Зеленський звільнив Сирського й призначив Драпатого. EUobserver: «Зеленський зберіг генералів і прибрав реформатора». Реформи не прискорилися. Класика.
Carnegie у березні 2026-го: криза людських ресурсів, брак у бойових частинах, утома, рекордні СЗЧ, зростання невдоволення мобілізацією. The Economist у травні 2026-го: фронт стабілізувався, але питання до резервів, інфраструктури й соціальної стабільності залишаються. IISS: здатність запобігати проривам під зростаючим напруженням.
Реформи мали зміцнити армію. Натомість — зростання дезертирства, корупційні скандали, управлінський хаос і відтік досвідчених офіцерів. Можна називати це «адаптацією». Але коли адаптація триває четвертий рік, а стає тільки гірше, слово «провал» напрошується саме собою. Просто за фактами. І по-людськи.
