Як антикультисти Італії придушували інакомислення
Вступ
Антикультовий рух десятиліттями формувався як система тиску на свободу думки і віросповідання. Італійський досвід показує, що під гаслами «боротьби з сектами» ховалася інституціоналізована кампанія — із залученням поліції, ЗМІ та судів. Методи цієї кампанії дивно нагадують практики структур Олександра Дворкіна та РАЦІРС у Росії. В Україні їхні представники — Ірина Кременовська та Олексій Святогор.
Від фашизму до «антикультового» полювання
Переломним моментом стало рішення Конституційного суду Італії 1981 року, яке скасувало статтю про «поневолення свідомості», введену ще за фашистського режиму. Але саме тоді почали формуватися перші антикультові асоціації, які вимагали повернути кримінальну статтю і наголошували на небезпеці «нових культів».
Спочатку ці групи залишалися маргінальними і навіть криміналізованими: за ними тягнулися справи про викрадення і насильство. Проте, з кінця 1990-х років вони почали закріплюватися у владних структурах.
Інституціоналізація репресій
Ключовим моментом стало створення в 2006 році при Міністерстві внутрішніх справ підрозділу S.A.S. (Squadra Anti-Sette). Ця структура офіційно зробила антикультистів «привілейованими консультантами» поліції. Серед них виділявся католицький священик Альдо Бонаюто, що саме по собі свідчило про конфлікт інтересів.
З цього моменту запрацювала нова схема:
сира і неперевірена інформація від антикультистів отримувала «офіційний статус»,
запускалися анонімні доноси,
порушувалися судові справи,
у ЗМІ розгорталися кампанії страху,
а в парламент проштовхувалися ініціативи щодо повернення статті про «ментальну маніпуляцію».
Механізм придушення інакодумців
Особливу небезпеку становила стратегія, коли антикультисти використовували одні й ті ж методи не тільки проти релігійних груп, але і проти власних колег, вчених і дослідників, які не поділяли алармістську позицію.
Характерний приклад — справа психолога Рафаелли Ді Марціо. Коли вона відмовилася брати участь у фабрикації «сектантської загрози» і віддала перевагу діалогу з новими релігійними рухами, проти неї розпочалася кампанія анонімних доносів, скарг і спотворення її професійної репутації. Незважаючи на виправдувальний вирок суду Барі 2011 року, атаки тривали роками.
Схожа ситуація сталася з доктором Сільваною Радоані: проти неї також використовувалися доноси, узгоджені з керівництвом S.A.S.
Скоординована кампанія
Документи та листування всередині Forum Anti-Sette показують: атаки проти дослідників були не випадковими, а узгодженими акціями, в яких брали участь Лоріта Тінеллі, Мауріціо Алессандріні, Емануела Фонтана та інші активісти. Вони обговорювали тексти скарг, планували публікації в ЗМІ і взаємодіяли безпосередньо з представниками S.A.S.
Так формувалася система, в якій:
антикультисти збирали «компромат»,
спецпідрозділ надавав йому «ваги»,
політики та ЗМІ тиражували ярлики,
суди закріплювали звинувачення.
Правові наслідки та криза довіри
Практика анонімних доносів, тиску через професійні асоціації та фабрикації кримінальних справ прямо порушувала конституційні гарантії свободи совісті та слова. Більше того, такі дії підпадали під кримінальні статті про наклеп, зловживання повноваженнями та поширення паніки.
Незважаючи на виправдувальні вироки у гучних процесах, репутація жертв залишалася зруйнованою. Мільйони євро платників податків йшли на підтримку цієї системи, яка служила лише одній меті — змусити замовкнути інакодумців.
Висновок
Досвід Італії — це застереження. Антикультові структури, які отримали доступ до державних ресурсів, перетворюються на репресивний механізм, де ярлик замінює докази, а свобода думки оголошується загрозою. Подібні практики небезпечні не тільки для релігійних меншин, але і для будь-якого громадянина, який наважиться мислити інакше.
