Рейганоміка

Автор тексту: Іван Сотніков

Автор обкладинки: Деніс Скіра

Після закінчення Другої світової війни, економіка США переживала нечуваний зліт. Ленд-ліз та політика, яку провів Рузвельт у 30-х роках задля виходу економіки країни зі всесвітньої кризи під назвою: “Велика депресія” не залишилися непомітними та призвели до зростання, тому США могли “розкидуватися” грошима по всьому світу особливо надаючи їх європейським країнам, які постраждали під час війни, інвестуючи в них, та надаючи кредити на своїх дуже вигідних умовах. Це зумовило розширення зони світового впливу США та появу нових ринків збуту для американських компаній, але треба зауважити одну цікаву деталь, після виходу з Великої депресії, економіка США набувала дуже великого відсотку державного сектору в ній, тобто просто кажучи велика частина компаній - були державними і економіка країни просто так би мовити “накачувалася” грошима. Хоча, нібито ми всі звикли до приватної власності та капіталізму в США, але на той час це було саме так. І це, на диво, було успіхом, економіка та вплив зростали, але як то кажеться: “Не довго музика грала, не довго….( а далі ви самі знаєте, хто танцював)”.

У 70-х роках почала ставати все глибшою і глибшою яма, яку економіка США для себе рила. Зумовлено це ж було такими факторами як: 

• Перевиробництво і проблема збуту товарів.

•  Зростання банкрутства підприємств

•  Зростання інфляції

•  Зростання безробіття

Було очевидно, що старі механізми Кейнсіанства, за допомогою яких економіка США існувала з моменту виходу з Великої депресії перестали працювати бо розроблена Кейнсом теорія є надзвичайно колективістською, вимагає централізованого планування та керування, що у свою чергу, загрожує встановленням та зловживанням тоталітарною владою, що просто не є притаманним американському суспільству. І як доказ цьому, навіть представник кейнсіанства, відомий і сильний економіст Самуельсон, сам був у глухому куті і приречено казав, що механізми кейнсіанства зламалися. Витрати держави були занадто високими, а люди розуміли, що часто в політиці держави, йде мова не про реальне збільшення благ, а про додаткові витрати. Цінність праці падала, стимули не працювали, додаткове вливання грошей в економіку просто перестало працювати. Тому, Пол Самуельсон похмуро порадив, що єдиний спосіб зламати інфляцію – це терпіти ще десятиліття дуже високого безробіття. Причина була в тому, що свою модель повної зайнятості Кейнс розробляв за умов стагнації ринкової економіки у 30-х роках, коли ціни були низькими та сталими, а вирішального значення набула інфляція попиту. Проте через 40 років, внаслідок значного зростання цін на енергоносії, найважливішим фактором зростання цін стала інфляція витрат, яка не підкоряється кейнсіанським закономірностям. 

Тому, після початку каденції Рональда Рейгана, почалися суттєві зміни в економічній та політичній сфері країни. І почались вони з того, що Рейган відкинув модель жорсткої економії та ніс прапор оптимізму з боку пропозиції. Перейнявши ідеї у молодого республіканця Джека Кемпа та економіста Роберта Манделла. 

Його економічна політика почалась з мінімізування втручання держави в економіку. Тобто замість того, щоб продовжувати слідувати кейнсіанським принципам державного регулювання, які перестали себе виправдовувати, він повернувся до старих консервативних концепцій вільного ринку, де відбувається саморегуляція економіки через попит і пропозицію.

Ключовими реформами були:

•  Скорочення державних витрат на соціальні програми. Виконання більшості соціальних програм було передано під відповідальність управління штатів.

•  Відмова від державного регулювання. Рейган переконав американців, що ліки від десятирічного нездужання полягають у зменшенні тяжіння регуляторної та податкової політики аби заохочувати більше праці та виробництва.

• Зниження корпоративних податків з 70% до 34%, а для фізичних осіб із 50% до 28% та 15%. Це повпливало на те, що заробітна плата зросла для всіх груп у 1980-х роках, а реальний середній дохід сім'ї збільшився майже на 8000 доларів США (у сьогоднішніх доларах). Реальний середній дохід сім'ї піднявся з 60 597 доларів у 1981 році до 68 299 доларів у 1989 році, після різкого скорочення під час президентства Картера.

• Дерегуляція підприємницької діяльності. Зупинення контролю різних сфер економічної діяльності спричинили ріст конкуренції в них та зниження цін для споживачів

• Лібералізація процентних ставок за банківськими депозитами. процентна ставка істотно знизилася з 18% у 1981 р. до нижче 10% наприкінці президентства Рейгана. Інфляція впала з майже 14% у 1980 році до менш ніж 4% до кінця 1980 -х років. Індекс нещастя впав на половину.

Результати реформ не залишились непоміченими, про це першочергово свідчить рівень валового внутрішнього продукту, показник якого зростав кожного року на 7,3% в період з 1981 року по 1989, а в кінцевому підсумку, на кінець президентства Рейгана обсяг ВВП перевищив передкризовий на 28% і обсяг особистого споживання зріс на 30%, тобто можна зробити висновок того, що споживачі стали багатшими і змогли дозволити собі більше благ. Але це один з показників політики Рейгана, також неможливо не згадати про те, що рівень безробіття впав з 11% до 5,5% через зниження державної регуляції, що сприяло відкриттю нових підприємств, а відповідно і створенню робочих місць. Також, крім рівня безробіття впав і рівень інфляції з 12,5% до 4%. Відбувся притік інвестицій в економіку США, що було зумовлено зростанням ставки процента.

Отже, як ми можемо бачити, ідеї вільного ринку і процес невтручання держави в економіку є і справді надзвичайно ефективним. Вони дозволили США стати наймогутнішою економікою світу, здобути перемогу в холодній війні та закласти фундамент для процвітання та розвитку на найближчі 30 років мінімум. 

Саме через це Рейгана до сих пір вважають одним із найкращих президентів США за всю історію існування країни. Можливо, саме такого президента не вистачає сучасним Сполученим Штатам. Та, можливо, саме така економічна політика необхідна для України та для нашого майбутнього економічного дива.

Рональд Вілсон Рейган.