Домашнє насильство: словник-довідник основних термінів, понять та явищ (на основі моєї дипломної роботи)
Аб'юз (з англ. abuse - зловживання, знущання, образа, жорстоке ставлення) - комплексне поняття, термін, який позначає усі види насильства, поганого ставлення, образ та знущання. Термін «аб'юз» з'явився у психології відносно нещодавно, а тому недивно, що у пересічної людини виникає питання, що це за стосунки такі «аб'юзивні» і хто такий «аб 'юзер». Основні види аб'юзу:
• психологічний - приховане або пряме насильство над партнером психологічного характеру. Основа психологічного аб'юзу - напади на самооцінку та самосприйняття партнера, агресія та ревнощі. Крім того, ці прояви мають постійний, повторюваний характер, а емоційний фон стосунків може нагадувати «гойдалку» з різкими підйомами та спадами; У багатьох дослідженнях вважається, що, на відміну від фізичного та сексуального насильства, поодинокий випадок не є психологічним насильством. Для цього виду насильства є характерним формування клімату чи поведінкового патерну (передбачувана схема, образ, побудований на закономірностях), і важливим компонентом для виявлення психологічного насильства є його систематичність, повторювальний характер. Психологічне насильство може бути умисним або несвідомим, але це завжди тривала поведінка, а не поодинокий випадок;
• фізичний - фізичне насильство над людиною;
• сексуальний - примушення людини до фізичної близькості без урахування її побажань та фізичного стану;
• економічний - людину ставлять у повну залежність шляхом контролю фінансових коштів.
Для аб'юзу та домашнього насильства є характерною циклічність. Існує теорія про циклічний характер домашнього насильства. її у 1970-ті роки представила американська дослідниця Ленор Уолкер. Вона провела опитування 1 500 жінок, що постраждали від домашнього насильства і встановила, що існує єдина схема зловживань. Ця схема отримала назву «цикл побиття», а особливий стан жінок, неспроможних покинути аб'юзера - «синдром побитої жінки». Спочатку Ленор Уокер зробила припущення, що цикл насильства характеризує патріархальну поведінку чоловіків, які відчувають право на зловживання своїми дружинами, щоб контролювати їх. Але згодом, для більшої об'єктивності термін змінився на «цикл насильства», а назва стану - на «синдром побитої особи», оскільки насильство не завжди є фізичним, а симптоми спостерігаються як у жінок, так у чоловіків, включаючи одностатеві стосунки. Також ця схема проявлялась не тільки у шлюбі або романтичних стосунках. Не дивлячись на те, що теорія не є загальноприйнятою, вона широко використовується в програмах боротьби з насильством у родинах, особливо в США. Критики стверджують, що теорія є недосконалою, оскільки вона не є універсальною, не повністю описує всі можливі варіанти розвитку аб'юзивних стосунків. За теорією Ленор Уолкер насильство у родині проходить у чотири фази (потім цикл повторюється):
1. Зростання напруження у сім'ї. Зростає незадоволення у стосунках, порушується комунікація між членами родини. На цій стадії жертва намагається вгамувати агресора.
2. Насильницький інцидент. Відбувається спалах жорстокості: вербального, емоційного або фізичного характеру. Він супроводжується агресією, суперечками, звинуваченнями, погрозами та залякуваннями.
3. Примирення. Кривдник приносить вибачення, пояснює причину жорстокості, зазвичай перекладаючи при цьому відповідальність на жертву. Також він може заперечувати те, що сталося, або переконувати жертву в тому, що вона перебільшує («робить з мухи слона»), тощо.
4. Спокійний період стосунків, або «медовий місяць». Насильницький інцидент забуто, кривдник отримав прощення. Цей період називається «медовий місяць», бо якість стосунків між партнерами повертається до початкової. Після «медового місяця» стосунки переходять на першу стадію, і цикл повторюється. Протягом часу кожна фаза стає все коротшою, спалахи жорстокості стають все частішими, спричиняючи все більше шкоди. Жертва не в змозі відрегулювати ситуацію самостійно.
Аб'юзер - людина, що систематично знущається над іншою людиною, яка знаходиться у стосунках із нею - сімейних, особистих або професійних. Знущання та насильство можуть приймати різноманітні форми. Є ряд поведінкових ознак, які допомагають визначити аб'юзера. Аб'юзер, його особистість та історія є причиною домашнього насильства. Не можуть бути визнані психічно хворими 70 % чоловіків, які жорстоко обходяться зі своїми партнерками. Лише 20-30 % з них мають розлади психіки. У більшості випадків аб'юзери не демонструють агресивну поведінку поза домівкою. Поведінка агресорів у публічній сфері, як правило, суттєво відрізняється від їх поведінки у приватній сфері: із сторонніми особами вони люб'язні та коректні, такими вони можуть бути і до жертви на початку стосунків. Тому дуже важливо, щоб родичі, друзі, колеги та, особливо, судді, довіряли словам жертви, а не публічному іміджу аб'юзера. Ряд факторів, які зумовлюють появу аб'юзерів:
• Батьківська модель стосунків (батько знущався над матір'ю, або навпаки);
• Аб'юзер сам був жертвою побиття чи знущань;
• Патріархальний уклад родини;
• Впевненість у тому, що партнер не може припинити токсичні стосунки і хоче бути жертвою;
• Висока тривожність або занепокоєння, що викликане можливістю втрати домінуючої позиції;
• Незворотне бажання спричинити шкоду партнерці;
• Систематичне вживання алкоголю, алкоголізм. Ситуацію ускладнює те, що аб'юзер не завжди проявляє свою «темну сторону», він дволикий. Ця дволикість заважає жінці усвідомити , в якому положенні вона знаходиться. Така особливість характерна для осіб із алкогольною або ігровою залежністю. Приблизно у 95 % випадків домашнього насильства злочинцем є чоловік, а жінка - жертвою. Колишній слідчий у справах з домашнього насильства Стівен Сторі, говорить про домашнє насильство так: «Якщо ви вважаєте, що чоловіки - жертви домашнього насильства, посидіть із відділенням швидкої допомоги і подивіться, кого привозять до лікарні». Жінки здатні на неадекватну поведінку у стосунках, але за статистикою частіше стають жертвами насильства, ніж кривдниками. Аб'юзерів можна навчити навичкам неагресивної поведінки. У багатьох країнах успішно працюють освітні програми для людей, які скоїли насильство над членами родини. Метою таких психотерапевтичних груп - навчити кривдників усвідомлювати реальні причини своєї агресивної поведінки, розуміти та виражати свої почуття, а також вміти вирішувати проблеми ненасильницьким шляхом. Як показує досвід, близько 50 % осіб, що пройшли через групи, припинили транслювати агресію у родину, із тих, хто залишився - ще 25 % після проходження курсу вдруге, тобто близько 75 % аб'юзерів здатні відмовитися від насильства. Але є й інша, більш невтішна статистика. Міністерство внутрішніх справ Великобританії до 2002 року профінансувало програми реабілітації для 10 000 осіб з метою знизити рецидиви серед агресивних аб'юзерів. Успішні результати були в усіх програмах (наркозалежні, ґвалтівники, засуджені за насильство в цілому), окрім чоловіків-аб'юзерів, засуджених за домашнє насильство. Згідно опитуванням, проведеним МВС Великобританії, домашні тирани не сприймали терапію, лише 25 % пройшли курс повністю. Експертка Сандра Хорлі, директорка програми Refuge, яка надає підтримку жінкам-жертвам домашнього насильства та дітям, стверджує: «... я не проти, аби аб'юзери проходили терапію, але за всі роки праці я знала лише одного чоловіка, який змінив свою поведінку. [...] ... є докази тому, що завдяки таким «гурткам» чоловіки стають хитрішими, та більш вміло замітають сліди домашнього насильства, яке продовжують практикувати».
Аб'юзивні стосунки - характерні тим, що один із людей у стосунках виступає у ролі жертви, що не має права голосу та періодично чи систематично відчуває на собі з боку партнера психологічний або фізичний тиск. В силу психологічних особливостей жертва може довго терпіти аб'юзивні стосунки, у той час, як аб'юзер проявляє все більшу жорстокість та насильство. Проявляються в маніпуляціях, бойкотах, мовчанні, відмові у сексі або їжі, побитті, зґвалтуванні, звинуваченнях, погрозах, шантажу і т.ін. Всі види насильства, які тільки зустрічаються між людьми можуть бути присутніми у аб'юзивних стосунках, де жертва готова терпіти всі знущання заради збереження токсичного союзу. Ознаки аб'юзу у стосунках: партнер проводить допити, говорить про те, що тільки він здатен полюбити жертву (ніхто не буде любити так, як він), постійні ревнощі, нереалістичні очікування, контроль, вимоги звітувати про кожен крок, перекладення відповідальності на жертву, обмеження контактів із зовнішнім світом (друзями, родичами). Аб'юзера легко «образити», після чого жертва вимушена довго вимолювати прощення, його настрій швидко змінюється, він грубить, підвищує голос, він здатен проявляти жорстоке ставлення до слабкіших за себе (діти, особи похилого віку, тварини), він може погрожувати, побити, а потім робити вигляд, що нічого не сталось.
Бланкінг (з англ. blanking - гасіння) - вид психологічного насильства, у якому відбувається заперечення цінностей іншої особистості, нехтування нею, відмова у допомозі, розподіленні обов'язків, підтримки. Наприклад, аб'юзер не з'являється на важливу для жертви зустріч, не надає необхідні документи, чоловік відмовляється виділяти гроші на речі першої необхідності (перетинається з економічним насильством) - жінці, яка знаходиться у декретній відпустці із малою дитиною і не в змозі забезпечувати себе та її, мотивуючи це тим, що речі не вважає її потреби необхідними, а гроші належать йому. Інші приклади: чоловік відмовляється допомагати дружині з дітьми, пояснюючи це тим, що це «жіноча робота», батьки не враховують інтереси дорослої дитини, пересуваючи меблі в її кімнаті, роблять у ній ремонт, викидають речі дитини на свій вибір, не питаючи дозволу. Спонтанні візити батьків до дорослих дітей без попередження, врахування їх особистого часу, життя, планів, можливостей та справ. Віктімблеймінг (з англ. victim - жертва, blaming - звинувачувати) - це перенесення відповідальності за злочин на жертву, звинувачення її у тому, що саме вона та її необмірковані дії стали наслідками того, що з нею сталося. Частіше за все про віктімблеймінг починають говорити у контексті таких злочинів, як домашнє або сексуальне насильство. Вперше цей термін було використано в 1971 році у книзі Уільяма Райана «Звинувачення жертви» ( англ. Blaming the Victim). Механізм, який перекладає вину з кривдника за те, що сталося, на жертву, в першу чергу вражає самих постраждалих. У основі системи лежить так звана «віра у справедливий світ» (когнітивне викривлення сприйняття), потужний захист причинно-наслідкових зв'язків, коли у «справедливому світі», де все працює за певними «правилами», покарання отримують тільки «поганці». «Будь хорошою дівчинкою, і до тебе будуть добре ставитись», - такими уявленнями пронизане жіноче життя, тому коли жінка стикається з насильством від коханої людини, її свідомість відмовляється сприймати реальність та жити у світі, в якому можливе щось подібне. «Віра у справедливий світ» відбивається на мові різних народів, наприклад висловах, які мають негативний підтекст: «отримав, на що напрошувався», «що посієш, те пожнеш» тощо. У свою чергу, аб'юзер зазвичай утворює в родині ситуацію, коли жертва стає залежною від нього (фінансово, з використанням економічного насильства, або психологічно, коли внаслідок насильства формується «Стокгольмський синдром»). Психологічні маніпуляції, ізоляція від зовнішнього світу, перебільшення ролі аб'юзера в житті жінки, віра у справедливий світ - все це збиває з пантелику, і в решті решт, жертва домашнього насильства втрачає зв'язок із реальністю, її рамки розуміння «добра і зла» розмиваються. Саме в такій ситуації розквітає віктімблеймінг. Осуд оточуючих, які не уявляють, як насправді «працює» насильство у стосунках звичайних на перший погляд людей, чудово накладається на розгубленість жертв. Віктімблеймінг може чекати жертву на різних етапах. Коли з'являються перші епізоди, жінка помічає несхвалення оточуючих по відношенню до її ніби то провокативної поведінки: недостатньо мудро себе повела, не те сказала, подала холодну вечерю. Коли насильство стає очевидним - жінка терпить побиття, потрапляє до лікарні, переживає зґвалтування, - їй кажуть, що вона сама винна, тому що терпіла, не пішла, не втекла, тому що дозволяла поводитися з собою таким чином. Віктімблеймером може стати будь-хто, бо захисний механізм, який так сильно шкодить жертвам насильства, працює для всіх однаково. Багато залежить від рівня свідомості, грамотності та поваги до прав людини в цілому. Часто займаються віктімблеймінгом і самі жінки, бо, знаходячись у групі ризику, намагаються «від'єднатись» і прилучитись до «правильних та сильних», які не потраплять у біду. Неважко уявити, як впливає на жертв домашнього та сексуального насильства зіткнення з подібною позицією. По-перше, це заважає їм виправити своє становище і обірвати контакти із аб'юзером. По-друге, якщо жертві вдалося вибратися із ситуації фізично, вона отримує сильну психічну травму. І в такому випадку, для людини, чия самооцінка знищена, будь-який осуд може стати критичним. Зазвичай поліція намагається якомога менше реєструвати злочини по домашньому насильству та зґвалтуванням, тому нерідкі випадки того, що працівники наполягають, аби потерпіла не подавала заяви, або забрала її у випадку зґвалтування на жертву збирають характеристику, перевіряючи контакти, місця навчання та роботи, соціальні мережі, аби найти компрометуючий матеріал. Процедура подання заяви принизлива і страшна, деякі жінки розповідають, що не знають, від чого постраждали більше - від зґвалтування, чи від допитів, які можуть супроводжуватися знущаннями. Необхідно в усіх подробицях описувати те, що сталося, знову і знову, відповідаючи на глузливі питання. Жертві навіть можуть влаштувати очну ставку із ґвалтівником. Некоректна та недоречна поведінка працівників служб може призвести до ретравматизації постраждалої, та належить до однієї із форм віктімблеймінгу.
Вісхолдінг (з англ. withholding - утримання) - вид психологічного насильства у вигляді відведення розмови від теми, яка тривожить жертву. Може проявлятися у замовлянні зубів, жартівливого відкидання проблеми з переходом на іншу тему, або залишення без реакцій важливих питань. Людина ніби і не відмовляється від комунікації, але розмова виявляється абсолютно безплідною, нічого пояснити або з'ясувати не вдається. Після таких розмов жертва може залишатися із почуттям спустошення або безпорадності. Сюди входять такі міри зі сторони агресора, які не дозволяють жертві висловити свої думки, емоції або переживання. Таким чином відбувається їх насильне утримання. Це такі дії, як: бойкот (відмова від спілкування), знецінення емоцій («тільки хворі люди будуть засмучуватись через такі речі»), знецінення надій та планів («ти справді думаєш, що впораєшся із цим?»), досягнень («будь-який дурень це зможе»), жорстокі жарти, блокування комунікації (відкладання бесіди на абстрактне «потім», різка зміна теми і под.), звинувачення («коли ти скаржишся, ти мене засмучуєш і в мене піднімається тиск»), критика («якщо в тебе такі думки, ти недостатньо добре щось робиш»), навішування ярликів (використовуючи стереотипи). В результаті жертва все більше й більше утримує емоції, починаючи знецінювати їх сама, вважати неважливими її буквально «скасовують». Як тільки жертва потрапляє в емоційну залежність від маніпулятора, їй систематично відмовляють у праві виражати свої почуття, в першу чергу ті, які закликають аб'юзера до відповідальності. Для цього агресор може використовувати «підсадку на почуття провини» - жертві вселяють впевненість у тому, що з нею щось не так, а тому з нею неможливо щось обговорювати (особливо стосунки). Виходить, що жертва сама винна в тому, що з нею не можна спілкуватися, як з «нормальною людиною». Причини, які запускають руйнівний механізм самозвинувачення: цінність стосунків (будь-яка адекватна людина, знаходячись у стосунках, які мають для неї цінність, буде намагатися їх зберегти, тому перші спроби вісхолдингу сприймаються, як непорозуміння, а далі наступає подальший етап), «нелогічна логіка» (впертий пошук провини там, де її немає. Намагаючись працювати над стосунками жертва буде займатися самокопанням, доки не знайде проблему у собі, підставляючись під удар маніпулятора), жіноча тендерна соціалізація (патріархальне виховання зазвичай привчає жінку брати на себе повну відповідальність за «емоційний клімат» у стосунках, у той час, коли здорові стосунки, в яких комфортно обом учасникам неможливо збудувати наодинці). Людина має право на негативні емоції. Вони - маркери стану психіки, які нас захищають, сигналізуючи про небезпеку. Небезпечно на них надмірно концентруватися, але вдвічі небезпечніше їх постійно відкидати. Щоб відновити пошкоджену сферу емоцій, необхідна допомога професійних психолога або психотерапевта.
Газлайтінг (від англ. «Gaslight» - газове світло) - одна з форм психологічного насильства, головну роль у якій грає заперечення реальності. У повсякденному житті газлайтінг може приймати різноманітні форми, наприклад: заперечення фактів («Я ніколи такого не казав»), заперечення емоцій («Тобі лише здається, що в тебе поганий настрій»), підкреслення неадекватності сприйняття, ставлення під сумнів емоційного та психологічного стану жертви, посилання на можливу психічну хворобу («ти влаштовуєш істерику на рівному місці», «це вже підозріло, у тебе точно не депресія?»). Газлайтер переконує жертву у тому, що її почуття та підозри викликані стороннім фактором - втомою, магнітними бурями, важкою роботою, поганим характером або некомпетентністю. Таку форму комунікацій можуть використовувати один до одного партнери, подружжя, а також батьки до дітей. Термін бере початок від п'єси Патріка Гамільтона «Вулиця Янгола» 1938 року, та її екранізації під назвою «Газове світло» 1944 року режисером Джорджем К'юкором. У творі змодельована психологічна ситуація, що її використовує головний герой до своєї жертви. Чоловік ховав від дружини речі та міняв місцями предмети інтер'єру, аби переконати її в тому, що вона втрачає розум та пам'ять. Головна героїня помічає, що ввечері освітлення в будинку стає тьмяним, а чоловік переконує її в тому, що вона марить. Насправді освітлення дійсно змінювалось від того, що чоловік вмикав газове світло в іншій частині будинку, де переховував коштовності. Поняття «газлайтінг» було введено в обіг з початку 1960-х років для позначення психологічних маніпуляцій з метою посіяти в жертві сумніви в об'єктивному сприйнятті дійсності. У 1980 році американська феміністка та соціальна працівниця Флоренс Раш у своїй книзі «Найсуворіша таємниця: сексуальне насильство над дітьми» (англ. The Bestkept Secret: Sexual Abuse of Children), присвяченій темі сексуального насильства над дітьми, узагальнила висновки відносно психологічних маніпуляцій, представлених у фільмі, відзначивши, що «навіть сьогодні слово [газлайтінг] використовується для описання спроб намагань розтрощити чиїсь уявлення про реальність». Газлайтінг може стати причиною серйозних психологічних та емоційних проблем. Та чи може він насправді звести з розуму? Відомий психіатр та психотерапевт Рональд Лейнг запропонував термін «непідтверждення». Комунікаційний підхід в психіатрії передбачає, що «підтверждення», у широкому сенсі цього слова, є однією з психологічних потреб людини. Підтвердження тому, що вона існує, що вона потрібна іншим людям, що її висловлювання адекватні, підтвердження нормальності її сприйняття. Для людини природньо «звіряти годинник» з іншими, перевіряючи свою систему координат. Лейнг та його колеги виявили, що у сім'ях пацієнтів з шизофренією широко розповсюджена зворотна ситуація - непітверждення реальності. У книзі «Божевілля: сімейне коріння» описуються патологічні комунікації по типу газлайтінгу. Можна зробити висновок, що у разі генетичної схильності жертви, газлайтінг може спровокувати подальший розвиток хвороби. Але частіше за все наслідком стає депресія та тривожний розлад. Страшним прикладом газлайтінгу є техніка Zersetzung (в перекладі з нім. - біологічний розклад, дезорієнтація, дезорганізація, деморалізація), яку використовували співробітники Штазі (спецслужба НДР). Аби нейтралізувати потрібну особу, використовувався віртуозний психологічний тиск. В домі особи відбувались дивні речі - змінювався посуд, могла з'явитися картина, якої не було раніше, на вулиці незнайомі люди називали особу чужим іменем. Часто результатом дії цієї методики ставало божевілля або самогубство. У разі, якщо існують підозри щодо газлайтінгу в родині, варто звернутися до сімейного психотерапевта. Сімейна психотерапія здатна розплутати тяжкий клубок токсичної взаємодії. Часто буває, що людина, яка практикує газлайтінг, усвідомлює це лише на сеансі у психотерапевта.
Ґендерна сегрегація праці - нерівномірне розподілення людей за статевою ознакою в економіці, через що в певних професіях чи навіть галузях переважають особи конкретної статі, незалежно від кваліфікації. В рамках боротьби із цим явищем в тому числі вводяться квоти. Ґендерна сегрегація праці має два види: горизонтальна (нерівномірне розподілення у різних професіях - «скляні стіни» ) та вертикальною (в рамках однієї професії - «скляна стеля») . Термін «скляна стеля» є більш вживаним.
Домашнє насильство - феномен, який зустрічається практично по всіх куточках земної кулі. Тиранія у родині або стосунках проявляється незалежно від соціального статусу, віку, фінансового стану, віросповідання, сексуальної орієнтації. Ознаки домашнього насильства над жінкою: пряма вербальна агресія, систематичні приниження, у результаті яких у жінки знижується самооцінка, з'являється страх, нервозність; відсутність поваги до особистої думки партнерки, її праці; наказовий або підвищений тон; заборони та звинувачення; ревнощі; тотальний контроль над життям жінки, або прагнення до цього. Приклади: чоловік може змушувати жінку працювати, аби забезпечувати сім'ю, або, навпаки, забороняти працювати чи здобувати освіту, забороняти виходити на вулицю (доросла жінка може опинитися в ситуації, коли вона має питати дозволу в чоловіка на будь-які дії). Для жертви тиран створює новий світ та стиль життя: він вчить жінку існувати за своїми правилами і ставить її в залежність. Обмежує її контакти із близькими, родичами та друзями, аби вона не могла нікому повідомити про насильство. Домашнє насильство є результатом сексизму, широко розповсюдженого у суспільстві, яке приймає ідею про домінування чоловіка над жінкою. С дитинства люди проходять крізь «гендерну соціалізацію» . Внаслідок цього, існує висока вірогідність того, що чоловік, сприймаючи за даність маскулінну модель поведінки, почне сприймати жінок, як сексуальні об'єкти (сексуальна об'єктивація), вважати, що жінки можуть їм належати, як майно, і що мета кожного чоловіка - домінування. Як результат, чоловіки, які знаходяться від впливом своєї гендерної соціалізації та маскулінного культу, не поважають жінок та вважають, що мають право розпоряджатися життям своїх партнерок. Таким чином, побиття жінок - не хвороба, а засвоєна модель поведінки. Неможливо вилікувати суспільство від ненависті, але можна його підштовхнути до свідомої відмови від нього. В першу чергу слід розуміти, що домашнє насильство над жінкою не має права на існування, незалежно від «вини» жінки або важкого дитинства чоловіка. Кожна людина має почуття власної гідності, силу волі, які мають допомогти впоратися із домашнім насильством. Жінка має сама зробити перший крок до свободи - покинути небезпечну зону, тобто піти фізично. Як показує статистика, більшість чоловіків-аб'юзерів не піддаються перевихованню. Жінки проявляють слабкість, жаліють своїх кривдників, дарують їм прощення (також наслідок сексизму у суспільстві), даючи шанс виправитися. А потім самі звикають до систематичних побоїв та принижень, впадаючи в залежність. Від 7 грудня 2017 року було укладено Закон України № 2229-VIII «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Він передбачає створення притулків (шелтерів) для жертв, зобов'язує державу створювати і підтримувати розвиток «гарячих ліній» підтримки, передбачає введення системи моніторингу випадків насильства над жінками. Новий закон поширюється не тільки на офіційних дружин, а й на тих жінок, які проживають разом в незареєстрованних стосунках. Під домашнім насильством мається на увазі не тільки фізичне, а й інші його види. Важливим моментом є обмеження доступу ґвалтівників до потерпілих, вводиться поняття обмежувального припису і заборонного розпорядження. Також новий закон криміналізував домашнє насильство, і зробив обов'язковими корекційні програми для аб'юзерів.
Драматичний трикутник (трикутник Карпмана, трикутник долі) - психологічна та соціальна модель взаємодії між людьми, що була вперше описана Стівеном Карпманом у 1968 році в його статті Fairy Tales and Script Drama Analysis. Ця модель використовується в психології та психотерапії. В проблемних стосунках люди розігрують ролі «жертви», «агресора» та «рятівника». У ролі останнього може виступати поліцейський, сусідка, подруга, мати, будь-яка людина, на яку жертва буде намагатись перекласти відповідальність за вирішення своїх проблем. Рятівник буде підтримувати, давати поради, але жертва казатиме «так, але...» і не буде намагатись змінити ситуацію. Якщо Рятівник спробує звинуватити Жертву і вказати їй на це, то моментально перетвориться на Агресора, і буде шукати нового Рятівника (скоріше за все, на його місці опиниться колишній Агресор. В цьому особливість Драматичного трикутника - його учасники по черзі міняються ролями). Тому, у випадках домашнього насильства важливо визначити, хто з учасників в якій ролі знаходиться, аби правильно його розірвати. Інакше навіть якщо жертва звернеться за психологічною допомогою, то не буде слідувати рекомендаціям спеціаліста в повній мірі, а якщо звернеться до силових структур, то незабаром попросить відпустити чоловіка на волю. Трикутник можливо розірвати, але якщо Жертва не пройде реабілітацію, або не усвідомить своєї поведінки, то існує велика ймовірність того, що вона знову вступить в деструктивні стосунки.
Економічне насильство - виражено через відмову надати жінці доступ до засобів існування та контролю над нею. Проявляється у відмові фінансового забезпечення дітей; приховуванні доходів, марнуванні сімейного бюджету, самостійному прийнятті більшості фінансових рішень. Економічне насильство може виражатися в вимаганні у дружини чеків з метою їх контролю, не враховуючи при цьому потреби дружини. Економічне насильство є одним із найрозповсюдженіших видів насильства. Жінки вимушені регулярно просити грошей у чоловіка, звітувати за всі, або більшу частину витрат. Вони не мають, на відміну від чоловіків, власних грошей, які можуть витратити на себе. Нерідко економічне насильство приймає форму заборони з боку чоловіка навчатися, робити кар'єру, погрози залишити до засобів до існування, негативні відгуки про працю жінки, відмова у грошах через поведінку дружини. Дана форма насильства рідко підпадає під визначення правопорушення і є дуже небезпечною. Вона створює базу для психічного, фізичного та сексуального насильства, оскільки у жінки простежується залежність від чоловіка. Економічна залежність робить жінку особливо вразливою та підвищує ймовірність домашнього насильства. Жертвами економічного насильства стають навіть жінки, чий дохід суттєво перевищує дохід чоловіка. Чоловіки відбирають зарплату дружини і розпоряджаються усіма коштами. У таких ситуаціях жінки часто відчувають почуття провини та жалю, не усвідомлюючи, що вони потрапили у ситуацію домашнього насильства.
Культура зґвалтування - (з англ. rape culture) термін, що виник у жіночих студіях та теорії фемінізму, і описує культуру, в якій зґвалтування та сексуальне насильство над жінками - звична реалія життя, при цьому існуючі норми та практики, засоби інформації її нормалізують, виправдовують, припускають. Термін «культура зґвалтування» виник у 1970-х роках, під час «другої хвилі фемінізму» (етап розвитку феміністського руху 1960-1990 роках. Феміністки другої хвилі займалися проблемами фактичної нерівності, сексуальністю, сім'єю, роботою та репродуктивними правами), й був використаний в якості назви фільму 1975 року, присвяченому зґвалтуванням в тюрмах у контексті нормалізації сексуального насильства в цілому. Продюсерка фільму Маргарет Лазарус вважає, що саме у ньому цей вираз було використано вперше, але є автори, які вважають, що «культура зґвалтування» - це скорочення назви явища «культура, яка підтримує зґвалтування», і яке використовувала С'юзан Браунміллер у книзі «Проти нашої волі: чоловіки, жінки та зґвалтування» . Культура зґвалтування є об'єктом досліджень, хоча у науковому середовищі все ще немає консенсусу щодо того, як саме її визначити і які її критерії присутності в конкретному суспільстві. Приклади поведінки, які зазвичай пов'язують із культурою зґвалтування, включають в себе віктімблеймінг, баналізацію зґвалтування, заперечення розповсюдженості зґвалтувань, сексуальну об'єктивацію та відмову визнати несприятливі наслідки сексуального насильства. Поняття культури зґвалтування використовують для опису та пояснення деяких типів поведінки всередині певних соціальних груп, такі як зґвалтування в тюрмах, або ж під час військових конфліктів, коли сексуальне насильство використовується в якості інструменту психологічної війни. Менсплейнінг (з англ. mansplaining: man - чоловік та explaining - пояснення) - термін, який отримав розповсюдження у середовищі феміністок, зверхня манера розмови, яку чоловік використовує, пояснюючи щось жінці за допомогою спрощених формулювань, роблячи знижку на її стать. Використовуючи подібну манеру, чоловік ставить під питання обізнаність жінки в темі, її некомпетентність. Він прямо пов'язаний із тендерною проблематикою, оскільки є заснованим на сексистському упередженні, що чоловік має бути більш обізнаним та освіченим, ніж жінка. Термін також використовується в ситуаціях, коли чоловік веде розмову таким чином, аби самовозвеличити себе за рахунок жінки. Прийнято вважати, що термін з'явився в 2008 році, коли американська письменниця та журналістка Ребекка Солніт опублікувала статтю «Чоловіки вчать мене жити» (Men Explain Things То Me) в Los Angeles Times, однак, слова «менсплейнінг» в ній не було. Таким чином, всупереч розповсюдженій думці, Ребекка Солніт не є авторкою терміну. Ребекка Солніт, не використовуючи цей термін, описує пригнічення жінок, яке є прямим порушенням жіночої свободи, вона обурена, що чоловіки вважають, що завжди ніби знають, що краще, і неважливо, що говорить жінка. Ребекка Солніт почала розповідати співбесіднику про свою останню роботу - книгу, присвячену фотографу Едварду Майбриджу. Чоловік майже одразу перебив її и спитав, чи вона чула про нову блискавичну книгу про цього фотографа. Коли чоловік почав описувати цю книгу, Ребеці Солніт стало очевидно, що він намагається описати її книгу, при цьому їй та її подрузі вдалося лише з третьої-четвертої спроби пояснити, що ця книга належить самій Ребеці Солніт. Більше того, під час розмови Ребекка Солніт зрозуміла, що чоловік не тільки не розумів, що розмовляє з авторкою книги, а й не читав її, хоча впевнено описував твір. Але менсплейнінг - не тільки зверхня манера пояснень. Це й звичка перебивати жінку, неуважне слухання, знецінювання жіночих слів, починаючи бесіду з позиції людини, яка апріорі права та володіє більшою кількістю знань. У більшості випадків менсплейнінг відображає усталену рольову асиметрію, яка віддає першість чоловіку. Менсплейнінг - це і примітивні пояснення «спеціально для дівчат», наприклад, про техніку, програми або аплікації, завдяки стереотипу, що техніка - «не жіноча справа», а також небажані коментарі у випадку, якщо жінка і без того добре орієнтується у питанні. Флірт, змішаний із зверхнім ставленням: «Ви чарівна жінка, але не розумієте, що говорите», або виключення жінки із бесіди, яка здається співбесідникам «чоловічою». З іншого боку патріархальна культура у таких випадках пропонує жінкам розігрувати наївність, та не показувати свою освіченість, приховати свій розум, бо це має потішити співбесідника.
Мізогінія - поняття, яким позначають негативне ставлення до жінок (від ненависті до неприязні) або вкорінені упередження проти жінок та всього жіночого. Мізогінія може проявлятися у формі дискримінації (сексизм), насильства над жінками, сексуальної об'єктивації. Мізогінія - невід'ємна частина патріархального суспільного устрою, а також багатьох релігійних, філософських та міфологічних систем. Яскравими прикладами є культура Давньої Греції та філософи-мізогіни: Артур Шопенгауер, Фрідріх Ніцше, Ото Вейнінгер. Мізогінія властива як чоловікам, так і жінкам (внутрішня мізогінія). Існує поняття «внутрішньої мізогінії», коли жінки підтримують ідею своєї вторинності і чоловічої першості, транслюючи деструктивні упередження: «всі баби - дурепи», «жінки нездатні мислити логічно» і т.п. Підкреслене презирство, а то й ненависть береться не на рівному місці й не від хорошого життя. Жінки використовують мізогінні практики, підсвідомо розраховуючи на «компенсацію» у вигляді суспільного схвалення. До того ж це може дарувати відчуття приналежності до чоловічого, привілейованого суспільства, підвищення власного статусу у порівнянні з іншими жінками. Неписані установки, що «бабське» - погано, а «бути мужиком», навпаки - добре, призводить до того, що жінка може почати прагнути дистанціюватися від «баб» та в цілому від своєї статі, засуджуючи «жіночі» риси і намагатися зображати «чоловічі» патерни поведінки, бути «пацанкою», або «своїм хлопцем». У самого терміну, як і у фемінізму, склалась негативна конотація, тому замість того, щоб висвітлити проблемні зони жіночого існування, самі поняття потребують виправдань та пояснень ще на етапі входження у публічні дискурси.
Неглект (з англ. neglect - зневага) Один із видів психологічного насильства. Неглект це зневага, недбалість, відсутність турботи та халатне відношення до своїх зобов'язань. Це пасивна форма аб'юзу. її визначає неспроможність та/або небажання забезпечити піклування та догляд, допомогу для дорослих та дітей, за яких відповідає аб'юзер. Оскільки неглект по відношенню до дітей - окрема розлога тема, її слід розглядати окремо. У рамках цієї роботи висвітлено проблему неглекту по відношенню до партнера у стосунках. Порушення та невиконання домовленостей та обов'язків - «альфа та омега» неглекту. Існують різні види неглекту. Вони включають у себе:
• Невиконання обов'язків: неспроможність забезпечити необхідне і достатнє харчування, житло, одяг та захист, лікарняну та/або стоматологічну допомогу, що призводить до невиправданого ризику для здоров'я або життя.
• Пасивний неглект: утримання людини в умовах позбавлення або нездатність забезпечити необхідне для життя. Умисне ігнорування потреб іншої людини в харчуванні, одязі, безпеці, сні, житлі та медичної допомоги.
• Умисне позбавлення: умисне заперечення та ненадання допомоги людині, піддаючи її ризику фізичної, психічної чи емоційної шкоди.
• Емоційне відчуження: обмеження соціальної, інтелектуальної та емоційної підтримки, необхідної для росту та добробуту людини. Зазвичай неглект розвивається, як мовчазний саботаж, а самого неглектора важко притягти до відповідальності за свої дії. Чоловіки-партнери проявляють цей непомітний вид насильства до своїх жінок та партнерок, не доводячи ситуацію до точки кипіння. Наприклад, коли жінка хворіє, чоловік затримується на роботі, забуває купити ліки, відмовляється брати відпустку для догляду за дитиною, для того щоб у жінки з'явилась можливість отримати потрібне лікування та одужати. Як підсумок, морально та фізично виснажена жінка в силу хронічної втоми та невилікуваних хвороб жертвує здоров'ям для запобігання іншої шкоди, наприклад, для дитини. Ключова обставина, особливо при наявності дітей - це своєчасність. Саме це при наявності неглекту у родині та стосунках підштовхує жінок брати на себе обов'язки своїх партнерів (це може доходити до абсурдних ситуацій, коли жінка йде на співбесіду для працевлаштування за чоловіка, або на прийом до лікаря). Чоловіки-неглектори цим користуються, оскільки жінок з дитинства привчають турбуватися й перейматися за здоров'я членів родини та сімейний добробут в цілому. Можна кілька разів «не встигнути», «забути», і жінка, замість того, щоб присікти це, починає виконувати все сама, водночас заробляючи собі психологічну та фізичну хронічну втому. Сюди ж відносяться і різноманітні спроби та хитрощі у тому, щоб скинути хатню працю на партнерку. Ігнорування безладу аргументом «тобі треба - ти і прибирай!», хронічне забування помити за собою посуд, прибрати речі, винести сміття, помити підлогу і т.ін. Постійна «амнезія» щодо домовленостей у розподіленні хатньої праці. Неспроможність засвоїти елементарні дії для використання пральної машини або пилососу, саботаж обов'язків по догляду за дітьми, тваринами чи хатніми рослинами. Інші прояви неглекту:
• Обмеження/позбавлення їжі. Це випадки, коли чоловік з'їдає страви, що були приготовлені для всіх, псує або викидає «неправильні» продукти. Або більш витончена маніпуляція - партнер приймає одноосібне рішення про те, що з продуктів буде куплено, і кому що буде дозволено з'їсти. Можуть лунати вирази «це нам не потрібно», «не хочеш це - значить, не голодна», «це занадто дорого» (навіть по відношенню до дешевих товарів), «британські вчені довели, що ця їжа та вітаміни шкідливі», «у нас не прийнято це їсти», «мене нудить від твоєї їжі», «я купив тобі те, що ти любиш».
• Відмова партнера купувати або давати гроші на предмети гігієни (наприклад, заборона «тринькати» гроші на прокладки або тампони), речі першої необхідності (теплий зимовий одяг/взуття з причини їх дорожнечі), ліки, вітаміни, стоматологічні послуги та лікування. Окрім прямої заборони, це може виражатися у приховуванні своїх прибутків, у випадку коли, наприклад, на сімейний бюджет виділяється незначна сума, якої вистачає на їжу, але не на одяг та ліки, при цьому у партнера може бути відкладена сума грошей, або він має у наявності інше джерело прибутку, яке приховує на свій розсуд, ігноруючи потреби інших членів родини.
• Позбавлення сну - ще один деструктивний для особистості вид неглекту. Виглядати він може по різному: це прослуховування музики з відмовою використання навушників, коли інший партнер втомився і хоче спати, або ранній шумний підйом. Якщо партнер просить/вимагає секс, коли інший хоче спати, або будить тільки тому, що йому закортіло - мова йде про неглект у поєднанні із сексуальним аб'юзом. Схиляти хвору, або жінку, яка себе кепсько почуває до занять сексом - неглект у поєднанні з насильством. Це означає, що чоловік ігнорує самопочуття партнерки, не думає про її стан здоров'я (особливо коли йде мова про стан після пологів, гінекологічні проблеми, перенесеної операції), для нього існують тільки його «потреби», у той час, коли у здорових стосунках секс має бути добровільним і приємним для обох учасників. Це не борг і не повинність.
• Заперечення допомоги: «тобі не потрібна няня», навіть коли жінка вже не пам'ятає, коли мала змогу поспати або навіть спокійно помитися. «Тобі не потрібен психолог» - при думках щодо самогубства і щоденних сліз. «Тобі не потрібна прибиральниця» - коли жінка не має сил тягти на собі кілька змін (робота, хатня праця, догляд за дітьми або родичами). «Тобі не потрібен інтернет та ходити в гості» - і жінка лишається замкненою у чотирьох стінах із дитиною, ізольована від зовнішнього світу та позбавлена соціальних контактів.
• Емоційне відчуження: холодність, неуважність, ігнорування почуттів партнера - настільки розповсюджена у стосунках проблема, що вона вважається майже нормою. Запитувати, як йдуть справи, слухати та чути, що коїться у житті «половинки», увага до її почуттів та потреб, організовувати суспільне дозвілля - це все вважається за «бабський клопіт», а «справжні чоловіки» себе цим не обтяжують. Коли із стосунків зникає тепло та інтимність, вважається, що саме жінка має «працювати над стосунками», хоча проблема не у ній, а у партнері із нерозвиненою емпатією, або низьким емоційним інтелектом. Наслідки: Якщо думкою партнера, захопленнями, потребами нехтують, якщо полишають без допомоги, уваги, турботи, догляду в ситуації, коли людина безпорадна, або/та це небезпечно для здоров'я чи життя - це неглект. У випадках, коли потреби людини знецінюються, називаються примхами, а у відповідь на прохання про допомогу лунає «тобі це не потрібно», коли партнер постійно «забуває» та порушує домовленості, перекладаючи відповідальність та свої обов'язки - це неглект. Систематичний неглект представляє собою загрозу емоційному добробуту, здоров'ю та часто, навіть, життю людини. У разі підозри на неглект варто звернутись до психолога, психотерапевта (можна сімейного), або розірвати стосунки із неглектором.
Об'єктивація - «опредметнення» жінок, зведення жінки до об'єкту, образу, якому надається ряд штучних характеристик. Ці характеристики обслуговують чоловічі інтереси, працюють на їх користь. Транслюють ряд стереотипів: «жінка - прикраса, аксесуар», «кожній жінці потрібен чоловік», «жінкам подобається грубість», «головне для жінки - зовнішність», «місце жінки - на кухні», і тому подібне. Об'єктивація функціонує на кількох рівнях і пронизує різні сфери:
• Реклама та ЗМІ транслюють концепцію жінки як речі із набором функцій, а не особистості, не людини або і навіть ресурсу, який може бути використаний для задоволення чоловічих потреб та забаганок. Це зверхнє ставлення, яке не має нічого спільного з рівністю чи повагою.
• У мистецтві, літературі та кіно об'єктивація проявляється у нечисленності жіночих персонажів, їх стереотипності та пасивності. При цьому зазвичай стать автора не має значення - настільки глибоко жіноча «вторинність» вмонтована в культуру. Іншою ознакою є впадаюча в очі перебільшена жіноча сексуальність у зовнішньому вигляді героїнь, їх одязі.
• Небезпечним аспектом об'єктивації є транслювання шкідливого стереотипу про те, що жінкам подобається грубість («дівчатам подобаються погані хлопці», «у жінки «ні» означає «так»). Як і всі сексистські практики, об'єктивація є деструктивним явищем і несе шкідливі наслідки: розповсюджує стереотипи, принижує жіночу гідність. Об'єктивація є одним із важливих термінів теорії фемінізму. В українському дискурсі навколо жіночої проблематики це слово все ще не посягає відповідного місця. Зазвичай його вживають активістки, також його можна знайти у деяких наукових роботах. А на побутовому рівні та у ЗМІ його зустріти все ще важко. Про зв'язок між сексуальним бажанням та об'єктивацією писав ще Кант в «Лекціях з етики», але саме американські феміністки - Андреа Дворкін, Марта Нуссбаум, Катарін МакКіннон, Наомі Вульф - перетворили цей термін на інструмент феміністського аналізу. Підручник із тендерної теорії для журналістики «ґендер для медій» пропонує низку порад, котрі сприятимуть дотриманню мовного ґендерного балансу в ЗМІ:
• Уникайте образливих висловлювань про жінок чоловіків, а також таких, що зображають жінку гіршою від чоловіка, і навпаки, чоловіка - гіршим за жінку;
• Уникайте тверджень, які закріплюють у мові та свідомості Тендерні стереотипи (Усі чоловіки - добрі керівники. Усі жінки - чудові підлеглі);
• Враховуйте жінок, коли звертаєтеся до широкої аудиторії;
• Вживайте слова, які позначають людину за професією, посадою чи видом занять у жіночому роді, якщо йдеться про жінок; водночас уникайте жартівливо-іронічних контекстів їх уживання;
• Варто пам'ятати, що гендерній нейтральності в українській мові опираються займенники на кшталт всякий, інший, хто-небудь, які апелюють до чоловічого роду, тому виходом може бути вживання множини, або апеляція до слів особа, людина;
• Якщо фемінітиви обтяжують текст, можна вдатися до стратегії нейтралізації (українське студентство, спільнота, когорта).
Сексизм у форматі об'єктивації всюди - в рекламі, мові, сумнівних жартах та соціальних мережах. Вирізнити його неважко: якщо «реклама зображує чи описує жінку або чоловіка як прикрасу чи сексуальний об'єкт, містить натяки на статеві стосунки і сексуальність людей, які нічим не пов'язані з рекламованим продуктом і не мають прямих асоціацій зі споживанням рекламованого продукту, товару, послуг тощо». Також сексистською є реклама «якщо вона стверджує або натякає, що роль однієї статі в соціальному, економічному і культурному житті нижча, ніж іншої». Також проявом об'єктивації є зайва акцентуація на тілі жінки, або на статусі жінки, як жінки, коли головною мала б бути її соціальна роль - фахівця, політикині, письменниці тощо.
ПТСР (посттравматичний стресовий розлад) - тяжкий психічний стан, що виникає в результаті одиничної або ряду психотравмуючих ситуацій, що повторюються, такі як: участь у воєнних діях, фізична травма, сексуальне насильство, загроза смерті, катастрофа, терористичний акт і т.ін. В Україні, у зв'язку із ситуацією у країні (війна), тема ПТСР є вочевидь актуальною, але про широку обізнаність суспільства про цю психічну хворобу говорити поки що зарано. Не існує єдиної державної стратегії по боротьбі чи профілактиці захворювання, немає досвідчених спеціалістів, немає розуміння простих людей про масштаби та серйозність цієї проблеми, особливо на даний момент. Характерні для стану ПТСР: «солдатське серце» (біль у грудях, серцебиття, ускладнене дихання); хронічне почуття провини, нав'язливі флешбеки (раптові сильні, зазвичай неприємні спогади); «комбатна психологія» (агресія, імпульсивність, зловживання алкоголем, наркотиками, замкненість, підозрілість, безладні статеві стосунки), прогресуюча астенія, рентний стан (пасивна життєва позиція, прагнення до статусу інваліда, хронічно хворого задля «привілей»). Діагноз ПТСР описує те, що може статися з людиною після однієї травматичної події. Але ситуація домашнього насильства зазвичай стосується хронічних травм, оскільки епізоди насильства відбуваються регулярно протягом місяців, або навіть продовжуються роками. Спеціалісти відзначають, що «звичайний» ПТСР не передає масштаби тієї колосальної психологічної шкоди, яка виникає в низці травм, які повторюються, тому у випадках домашнього насильства мова може йти про комплексний посттравматичний стресовий розлад. Після першого побиття жінки, зазвичай, проявляється ПТСР, а потім, разом із ним, з плином часу, формується комплексний ПТСР. Його причиною може бути не тільки фізичне або сексуальне, а й психологічне насильство. Симптоми комплексного ПТСР: порушення емоційної регуляції (постійний сум, напади люті, думки про самогубство, постійна злість); порушення свідомості (амнезія відносно травматичних епізодів, флешбеки, дисоціація - почуття відрізаності від власного тіла); зміна ставлення до самої себе (безпорадність, сором, вина, почуття відмінності від інших); зміна ставлення до аб'юзера (приписування йому всемогутності, нав'язливі думки про стосунки з ним, хвороблива аддикція, нав'язливі думки про помсту); зміни у стосунках з оточуючими (ізоляція, недовіра, пошуки «рятівника»); зміни у світосприйнятті (втрата віри, відчай).
Сексизм - ідеологія та практика дискримінації людей за ознакою статі. Гендерне насильство, гендерний аб'юз походить від культурного та соціального стереотипів про вищість чоловіків над жінками, в силу яких чоловіки привласнюють собі право контролювати жінок, використовуючи будь-які засоби, включаючи насильство. Сексизм, як і будь-яка форма дискримінації, пронизує усі сфери людського життя, утворюючи так звану «піраміду ненависті» (знизу-догори: акти упередження та необ'єктивності - стереотипи, жарти, прийняття негативної інформації та несприйняття позитивної; акти упередженості та нетерпимості - наклепи, образи, дегуманізація, уникнення; акти дискримінації - харасмент, дискримінація в отриманні освіти, роботи, житла, тощо; акти насильства - напади, тероризм, вандалізм, погрози, наруга; екстремальні акти насильства над особами - вбивства, зґвалтування, підпали; геноцид - систематичне знищення групи людей). Поняття «сексизм» з'явилось у зарубіжній літературі в 60-ті роки 20 сторіччя. В 70-ті роки в наукових словниках це поняття було зафіксовано в якості функціонального терміна, значення якого розкривалось як «упередження проти жінок». Існують латентні соціальні упередження, які практично не піддаються скасуванню: вважається, що жінка компенсує відсутність розуму хитрістю, «жіноче» означає «неважливе», або «погане»; в трудовій сфері жінок дискримінують при прийомі на роботу, в заробітній платні і т.ін. («скляна стеля»). Побиття жінок протягом довгого часу було дозволено у багатьох країнах на законодавчому рівні, а сама жінка вважалась приватною власністю чоловіка. Лише на початку 2017 року в Україні скасували список із 450 заборонених для жінок професій та посад. Досі існує значний розрив в оплаті праці жінок та чоловіків. Не дивлячись на те, що, як система, сексизм розповсюджується як на жінок, так і на чоловіків, під дискримінацію за ознакою статі частіше підпадають жінки.
Скляна стеля - термін американського менеджменту, введений на початку 1980-х років, що описує невидимий та офіційно не визначений бар'єр, який обмежує просування жінки службовими сходинками. Назва цієї форми дискримінації йде по шляху аналогії зі склом: він настільки непомітний, що прозорий, та, водночас, настільки міцний, що стає на заваді жінкам просуватися в ієрархії керівників. Низка стереотипів, які склались історично, відводять жінці підлеглу роль, або роль обслуговуючого персоналу, в той час, як чоловіки сприймаються більше «панівними», як лідери, агресивна поведінка яких оцінюється вище. Серед чоловіків-керівників існує думка, що вони діють більш успішно в силу своїх кращих здібностей та інтелектуальної вищості. Водночас, чоловіки-керівники оцінюють свою працю як більш важку та складну у порівнянні з жіночою. Феномен «скляної стелі» у жіночій кар'єрі проявляє себе по-різному, а не тільки у обійманих жінками посадах. Зазвичай жінки отримують нижчу оплату за більший обсяг виконаної праці (це явище має назву гендерний розрив) . Важко жінці також зайняти посаду керівника, оскільки чоловіки можуть сприймати її появу як «зухвальство» або «виклик чоловічому самолюбству». Деякі взагалі можуть сприймати саму присутність жінки як щось небажане.
Слатшеймінг (від англ. Slut - повія, шльондра; shame - ганьба) - деструктивне явище, яке є наслідком контролю патріархальним суспільством жіночої сексуальності, осуд жінок за проявлення сексуальності. Існуючі століттями стереотипи вказують на те, що жіноча сексуальність може виражатись лише через бажання чоловіків, через призму чоловічого погляду, тобто сексуальна жінка являється опредметненим бажанням оточуючих її чоловіків. Чоловіки вирішують, що є сексуальним, а що ні, контролюючи «кінцевий продукт споживання», вирішують, що є припустимим, а що - ні. Саме тому жертвами слатшеймінгу стають жінки, які взяли сексуальність у свої руки та відстоюють право розпоряджатися власним тілом та зовнішністю. С такими ж звинуваченнями можуть зіткнутись і ті, хто просто відмовляє чоловікам у сексуальних стосунках. Жінка у своєму житті знаходиться немов між двох вогнів - з одного боку суспільство змушує її бути сексуальною (бути привабливою та бажаною прикрасою одна із її базових рис), а з іншого - «надмірна» (ступінь надмірності визначає не жінка) сексуальність асоціюється з брудом, вульгарністю та дурістю. Слатшеймінг оточує жінок з дитинства. Дівчатам можуть забороняти фарбуватися - тому що вони будуть схожі «на шльондру». Дівчата старшого віку обирають не той одяг, який їм подобається, а той, на який вказує суспільство. І цей тиск не тільки психологічний. Жінці, на основі зовнішнього вигляду можуть відмовити у роботі, або навіть у людському ставленні. Доходить то того, що красива сексуальна «за канонами» жінка у свідомості людей перестає бути людиною, перетворюючись на об'єкт, це наглядно демонструє сексистська реклама. А за об 'єктивацією йде упередження «красива, отже тупа» - і це теж явище слатшеймінгу. Один із найбільш травмуючих наслідків слатшеймінгу - віктімблеймінг. З ним стикаються жертви харасменту чи зґвалтувань: поліцейські при прийнятті заяви можуть вважати нормальним поцікавитись, який спосіб життя веде жертва, у що вона була вдягнена, чи не спровокувала злочинця. Все це при тому, що відповідальність за злочин лежить лише на злочинці, і ні макіяж, ні коротка спідниця не можуть слугувати виправданнями.
Стокгольмський синдром (з англ. - Stockholm Syndrome) - результат роботи захисного механізму психіки, який формується під дією стресу та травматичних обставин і характеризується нездоровою прив'язаністю (або і залежністю) стосовно кривдника. Поступово після акту насильства, погроз або викрадення у жертви розвивається симпатія, співчуття до агресора. Вони можуть виправдовувати їх, самоідентифікуватися з ними, переймаючи їх ідеї. Стокгольмский синдром не вважається психічною хворобою і не входить у Міжнародну статистичну класифікацію хвороб та проблем, пов'язаних зі здоров'ям. Термін було введено криміналістом Нільсом Біджеротом після того, як в 1973 році звільнені під час пограбування банку у Стокгольмі заручники почали виявляти прихильність до злодіїв, які тримали їх в полоні кілька днів, погрожуючи смертю. Фактори формування: надія жертви щодо поблажливості агресора у випадку виконання вимог; мовний бар'єр; ідентифікація з агресором; психологічна грамотність; стереотипи; час перебування в полоні; Одна із форм синдрому - побутовий стокгольмський синдром, який зустрічається у випадках домашнього насильства і знущань. Жінка із зниженою самооцінкою, відчуттям негідності, невпевнена в собі з часом починає захищати аб'юзера, виправдовуючи його дії, або, наприклад, демонструвати відданість. Схожа ситуація може бути між батьками тиранами та дітьми («Батько мене бив, і правильно робив, я людиною виріс»). Кривдникам приписують благородні та поважні мотиви, перебільшують їх значення в житті жертви, парадоксально принижуючи при цьому себе. Ще одна причина - страх. Жінці важко кинути аб'юзера, тому що вона боїться, що від будь-якого прояву нелояльності її буде покарано, або навіть вбито (що недалеко від істини).
Синдром побитої жінки - (з англ. Battered woman's syndrom) синдром, схожий на «афганський синдром» (ПТСР), формується у жінок під час насильства, знущань та катувань. У жінки із цим синдромом спостерігається сукупність фізичних, соматичних симптомів, депресія, тривога, спроби самогубства. Цей синдром є потужним свідоцтвом домашнього насильства. Синдром включає у себе чотири основні ознаки: жінка вірить, що провина за скоєне насильство лежить на ній, жінка втрачає здатність перекласти відповідальність на іншого, жінка постійно боїться за своє життя і життя дітей, у жінки розвивається ірраціональна віра у всемогутність всюдисутність аб'юзера. Синдром має кілька стадій: заперечення (жінка вважає, що все в порядку, виправдовує партнера та вірить, що акт насильства не повториться), провина (жінка починає усвідомлювати, що у стосунках з чоловіком наявна проблема, вона розуміє, що стала жертвою насильства, але вважає, що відповідальність за це лежить на ній, її риси характеру чи поведінка спровокували аб'юзера), просвітлення (жінка розуміє, що не заслуговує на подібне ставлення, що проблема є, і ця проблема - її партнер. Але вона все одно залишається, сподіваючись на покращення у майбутньому), відповідальність (жінка розуміє, що аб'юзер не потребує її підтримки, усвідомлює необхідність кардинальних змін і початку нового життя будь-якою ціною). Із часом стан, що розвивається в жінки внаслідок насильства, може не тільки ослабнути, а й ставати все більш вираженим. Саме тому, окрім самодопомоги, таким жінкам необхідна спеціалізована допомога фахівців.
Тригер (від англ. trigger - спусковий гачок) - подія, що викликає у людини, хворої на ПТСР, раптове переживання психологічної травми. При цьому сама по собі подія не є страшною або травматичною - це може бути текст, плач дитини, шум від феєрверків, звук двигуна, або сцена у кіно. Хворі посттравматичним стресовим розладом зазвичай всіма силами уникають зустрічей з тригером, прагнучи уникнути нового нападу, тому що для них він є частиною травмуючого переживання.
Харасмент - різні види психологічних притискань. Англійське слово описує широкий спектр ситуацій: слова, жести, дії, що можуть образити або принизити іншу людину, поведінка, яка систематично порушує кордони особистості інших людей, психологічний тиск. В українській мові під словом «харасмент» зазвичай мають на увазі лише домагання, зокрема сексуальні. Юридично це поняття не закріплено, тому виникають проблеми із його трактуванням. У Сполучених Штатах перші судові справи про сексуальні домагання з'явилися ще в 70-ті роки 20 століття. Але і тут мова може йти про широкий спектр поведінки - від жартів та сексуальних натяків, ляпасів і дотиків до погроз та шантажу. ООН називає сексуальним харасментом домагання, сексуальні натяки та інші дії, які можуть образити або принизити іншу людину. Часто мова йде про сексуальні домагання на роботі - співпрацівнику можуть запропонувати підвищення/посаду в обмін на послуги сексуального характеру, або нав'язують інтимні стосунки, замість робочих. Те саме може статися і в будь-яких інших стосунках, в яких наявна ієрархія, або одна людина залежить від іншої (та не може повноцінно чинити опір, навіть психологічний, знаходячись у вразливій позиції): наприклад, між вчителем та учнем, лікарем та пацієнтом. Тобто в тих ситуаціях, коли відмова від спілкування неможлива, а відкритий конфлікт несе потенціальну загрозу або проблеми для жертви харасменту. Рівень сексуальної агресії та вимог харасера можуть кардинально відрізнятися. Його жертвою може стати хто завгодно, незалежно від віку та статі (хоча в першу чергу жертвами стають жінки). Наслідки харасменту можуть бути дуже тяжкими - як для психічного стану жертви, так і для умов її життя. Наслідком харасменту є порушення недоторканості приватного життя особи. За даними міжнародної організації захисту прав жінок Catalyst лише 17,5 % скарг на харасмент отримано від чоловіків. Із них у 80 % випадків агресорами являються теж чоловіки, що домагаються до чоловіків. Метою агресора часто буває не тільки секс. Більш високий статус дає йому можливість безкарно контролювати іншу людину, виявляючи при цьому, як швидко жертва зламається. Харасер упивається почуттям власної вищості. Буває, що люди створюють власну версію реальності, де до них не прикладаються традиційні моральні принципи, та їх вчинки легко виправдати. Наприклад, вони моделюють умови, в яких харасмент ніби можна вважати прийнятним. Наприклад, Харві Вайнштейн (американський кінопродюсер, одна із найвпливовіших осіб в Голівуді, у жовтні 2017 році був звільнений після гучного скандалу, що виник у результаті звинувачення його десятками акторок у харасменті), пояснив свою поведінку тим, що «ріс в 60-ті та 70-ті, коли правила поведінки на робочому місці були іншими». Також агресор може використовувати підміну понять. Актор Білл Косбі (його звинуватили у зґвалтуванні більш як 60 жінок) називав свої зустрічі із жертвами «побаченнями». При цьому постраждалі заявляли, що він підсипав їм таблетки. Харасер може перекласти відповідальність на зовнішні обставини (Вайнштейн казав про тиск культури того часу), або мінімізувати шкоду, що її спричинили жертві, що дегуманізує та звинувачує постраждалу (Телеведучий Біл О'Рейлі, якого звільнили з каналу Fox News за харасмент, висловився про вбиту та зґвалтовану жінку наступним чином: «кожен хижак скористувався би цим», маючи на увазі, що на жертві була коротка спідниця). Такого роду «виправдання» дають агресору змогу блокувати емпатію та не відчувати негативних емоцій через скоєне.
