Цьогоріч листопад виявився морозним і дощовим. Вітер періодично жбурляє у вікна та обличчя нещасних перехожих жмені води й листя, а вологий холод пронизує, ніби шипи синьої троянди. Немов би зима почала агресивно завойовувати час барвистої красуні-попередниці. Гарна нагода сховатись в теплій кімнаті із горнятком какао або чаю та близькими людьми.
В одному з будинків на одне з підвіконь на третьому поверсі вмостились двоє підлітків. У кімнаті панує звичайна напівтемрява, пахне цитрусовими, а ледь чутна ембієнтна мелодія наповнює простір, але не розряджує незвично напружену атмосферу.
- Тош, - ледь чутно видихнув хлопець із довгим волоссям. Його очі не затримуються ні на чому довго, в руках він крутить свій улюблений металевий значок з аніме-героїнею. На скроні почала звиватись ледь помітна краплина. Друг його не квапить, він невимушено перевів погляд із вальсу негоди на нього; торкнувся його кисті й почав погладжувати великим пальцем. - Мені... здається... подобаються... - коротка пауза, вздихання,- …не дівчата... а... хлопці.
- Хей, це нормально! ТИ нормальний! - Антон проговорив це майже так само тихо, як і його друг, повільно та вдумливо, карбуючи кожне слово. Пауза між їх реченнями була невелика. Він йому посміхнувся й провів долонею по ліктю.
- Справді? Ти не... відмовишся… від мене?
- Боже, Ісая... - Антон на мить закрив очі, провів обличчям трохи праворуч й повернув назад. - Йди до мене. - Він розвів руки, запрошуючи друга підсісти та обійняти його. Двоє швидко злелись в одне. - Звісно, я не відмовлюсь від тебе. Не відмовлюсь, дурненький! Ти ж мій найкращій друг!- Антон почав повільно, ледь торкаючись, водити долонею по спині товариша.- Я приймаю тебе таким, яким ти є!- Запала тиша - альбом закінчився, а погода, здається, затамувала подих, спостерігаючи за цим моментом. Ісая заплакав.
***
Антон та Ісая знайомі усе життя: вони живуть за кілька будинків одне від одного, ходили до одного дитячого садку, а потім опинились в одному класі- саме у школі в них виявились спільні інтереси та зав’язалась дружба, яка з часом ставала лише міцнішою. Вже у початкових класах однокласники почали робити разом домашні завдання, допомагаючи одне одному; потім друзі захопились кінематографом: кіберпанком, нуаром, арт-хаусом і, звісно ж, безсмертними "Зоряними війнами". Під музику хлоп'ята грайливо бісились та засинали; під синтвейв, дрімвейв та рок підлітки розглядали зорі та говорили про серйозне.
З часом почала проявлятись їхня індивідуальність. В десять років Антон почав займатись важкою атлетикою, тож його тіло із часом стало як у гладіатора; Ісая ж ставав більше андрогінним: довге волосся, тендітна та ефемерна, немов би витесана Мікеланджело з мармуру, фарфорова зовнішність, зріст 164 сантиметри, сумний і відсторонений вираз обличчя, вразливість й емоційність підкреслювали це враження.
Через вигляд він іноді стикається зі нападками, але друг із усе вражаючою зовнішністю відбиває бажання його зачіпати.
Антон у восьмому класі почав грати в шкільному театрі, який за рахунок нових талантів, зокрема і нього самого, зміг вийти за межі школи й захопити уяви брилчан та закохати їх у класичну драму. Леся Українка. Шекспір. Карпенко-Карий. Теннессі Вільямс... Хлопець грає емоційно, захоплено, тонко, із глибоким розумінням ролі, ніби сам він є тим героєм; в ньому все більше бачать нового Кларка Гейбла, хоч Антон із таким порівнянням через непідробну скромність не погодився би. Ісаю ж молода вчителька англійської ненав'язливо затягнула на контемпорарі-танці, які вона ж і веде. Спочатку хлопця напружувало, що туди ходять півтора десятка дівчаток та всього лише один хлопець, що могло лише погіршити його сприйняття шкільним оточенням. Але це дійсно допомагає йому, принаймні трохи, подолати невпевненість у собі, страхи та напруженість. Ісая завжди відвідує вистави, а Антон- тренування свого друга: перший не виступає взагалі, бо ж для нього танці є психотерапією; другий не любить, коли його бачать на репетиціях- це ламає інтригу й руйнує його інтимний зв'язок з театром, тому він майже завжди ізолюється в храмі Мельпомени й Талії. Тоді в їх очах палає непідробна втіха через прогрес і успіхи дорогої людини.
В дев’ятому класі, за шість днів після настання нового року, тато повідомив Ісаї, що вони з мамою розлучаються- несподівано, впевнено, так, ніби вони різко стали найчужішими людьми у світі. Він нічого не пояснив, а просто констатував факт. Родина, яка видавалась міцною і щасливою, перетворилась на розбите на тисячу уламків дзеркало. Батько почав його ігнорувати, відмовився від нього напрочуд легко та швидко- востаннє він дивився на сина дуже прохолодно й з нотками презирства, ніби бачачи щось, що викликало у нього глибоку, глибочезну відразу. Матір, прогинаючись під руйнівною дією ситуації, відсторонилась; вона стала схожою на недолугу ляльку: механічною, мовчазною та закритою. Ісая намагався турбуватись про неї, обіймав, підтримував, але... в ній, здається, щось тоді зламалось- про певні проблеми у стосунках з чоловіком, наймовірніше, жінка здогадувалась, а от карколомний та руйнівний розвиток подій став для неї несподіванкою. Людина в середині матусі немов би заснула летаргічним сном, вона стала порожньою посудиною на довгі роки. Сирітство буває різним.
Відчуття, ніби Ісая є всього лише уламком розтрощеного цілого, почало зникати лишень поряд з його Антоном, багато місяців потому.
Їх чекає навчання у виші, нові виклики та люди, незабутні й жахливі моменти. Попереду в них доросле життя. Взаємини молодих людей стають усе глибшими, а любов- багатограннішою. Їхні близькі друзі не можуть не зауважувати, що душі Ісаї та Антона з’єднуються у дивовижному, дуже інтимному танку. Нехай дружба квітне, а життя рухається поволі.
Post scriptum. Кларк Ґейбл- актор, який став іконою стилю, чоловічої привабливості, мужності та харизми Золотої ери Голлівуду(1930-50рр). Найбільш відомий роллю Рета Батлера у кіноепопеї «Звіяні вітром» 1939 року.
