Колись я клялася собі, що не буду писати детективи, а потім щось пішло не так.
Як з’явилася ідея?
В 2019 році мені наснився сон, в якому молодого хлопця переслідували вампіри через те, що він мав особливу кров. Також в цьому сні було ще два персонажі. Я не пам’ятаю, яку роль вони там грали, але їхні імена засіли у мене в голові: Вільям та Ден.
Я занотувала сон. Нотатки, на жаль, не збереглися. Відклала ідею, бо в мене були літературні канікули після завершення «Прокляття горобинової петлі». І розвивала ідею, намагаючись зрозуміти, чому ж кров того хлопця така особлива?
Першим варіантом було те, що він янгол, хєхє. А потім… Все змінилося.
Яким був творчий процес?
Майже весь серпень 2019 року я присвятила, щоб написати план. Це було захопливо. Рушієм сюжету здебільшого стало питання «що якби?». Фінал історії на той момент залишався відкритим, я думала над тим, що захочу продовження.
Коли 1 вересня 2019 року я написала перші пару сцен, мене не полишало відчуття, що щось не так. Я дала написаному полежати, а собі поміркувати. Й доміркувалася до того, що мені треба змінити обличчя оповідача. Було третє — стало перше. І процес запустився, хоча вже на десятому розділі я знову зловила затик. Що стало причиною? Це смішить мене й дотепер. Мені не давав писати колір волосся Дена. Тому я повернулася до початку, вичитала й змінила йому зачіску.
Подальше написання не викликало труднощів. Я намагалася видавати кожного дня по 5к знаків з пробілами. Проте в якийсь момент почалася сесія і це змусило мене сповільнитися.
А вже вийшовши на канікули я пообіцяла собі завершити книгу до нового року. І зробила це. Поставила крапку у фінальному розділі 31 грудня 2019 року о 23:42 (час може бути не дуже точним, але близько того).
Плести детективний сюжет виявилося складно. Я намагалася зробити книгу достовірною, ретельно продумувала нюанси, мотиви, деталі, вивчала дуже багато інформації про приватних детективів та кров. Хотілося, щоб до переломного моменту читач не міг здогадатися, чим все обернеться.
Про що книга та для кого?
Хельн – відчужений район міста. Живуть у ньому опівнічники — бранці долі, які п’ють кров, бояться срібла та згоряють на сонці. Вільям Форсайт — відчайдушний детектив, що разом з напарником наважився оселитися серед чудовиськ та взятися за розслідування стрілянини в місцевому барі. Стрілець втік у невідомому напрямку, трохи пізніше стало відомо, що вже кілька днів опівнічники пропадають безвісти. Докази доводять: ці справи пов’язані, втім, все ускладнюється, коли Вільяма про допомогу просить юнак, у якого опівнічники викрали сестру. Але як бути, якщо викрадачі називають хлопця серійним убивцею?
Це історія про те, як людство намагається відокремити від себе тих, хто на них не схожий. Як більшості може бути чхати на проблеми інших, а прагнення вилікувати всі хвороби обертається катастрофою.
Опівнічники засуджені до вічного ув'язнення, а Хельн для них в'язниця. І не важливо, що багато хто з них — люди, які ні в чому не винні. Доля зіграла з ними злий жарт.
«Опівнічники. Бюро розслідувань» поєднує в собі готичну та постапокаліптичну атмосферу. Осінь, грози, жага справедливості, складні рішення та спроби довести, що всі люди мають право на другий шанс.
Жанр: соціальна фантастика, детектив.
Вікові обмеження: 16+
Твір може сподобатися прихильникам вампірської тематики та моторошної атмосфери.
Яка подальша доля книги?
Книгу можна прочитати на аркуші. Я переклала її українською, даю час відлежатися, щоб пізніше повернутися та виправити якісь помилки. Хотілося б… Насправді хотілося б, аби історія знайшла нове життя у паперовому форматі, адже цей роман я кохаю особливою любов’ю. Мені здається, що він не схожа на всі мої попередні книжки. Але наразі новин немає.
Дякую, що дочитали до кінця ❤️
