Скільки себе пам’ятаю, у мене вдома завжди тримали тварин. Собак та котів, пам’ятаю навіть папугу. Мене виховували так, щоб я поважала пухнастих друзів, і я вдячна батькам за це.
Я б могла розповісти всю історію від початку й до кінця. Згадуючи всіх, хто в нас колись був та кого я досі пам’ятаю. Але сфокусуймося на теперішньому часі, так?
5 березня 2011 рік — Маруся
Одна з наших кішок, ім’я якої, на жаль, забулося, народила двійко кошенят на день народження мого двоюрідного брата. Назвали їх Барсіком та Марусею. Барсік, на жаль, пішов від нас у 2017 році, а Марусі весною виповниться 14 років.
Маруся — це найдобріша киця, яку я колись бачила. Вона дуже ніжна, але з характером. Якщо чогось хоче — досягає. Не любить залишатися наодинці.
Ніч з 13 на 14 лютого 2012 рік — Люся
Мама Марусі та Барсіка народила ще двійню. Люсю та Бусінку.
Дівчата вийшли кардинально різні за характером. Люса була більш різкою до інших тварин, але ніжною до людей. Бусінка була зефіркою до всіх завжди.
Проте в 2016 році з Бусінкою ми попрощалися. Люся ж дорослішала.
Вона любила обійматися, сама лізла на руки за цим, голосно муркотіла, спала в кімнаті бабусі, навіть знала, як відчинити двері туди. Завжди була худорлявою, скільки її не годуй. В неї було кілька вагітностей, багато дітей (про одну з її доньок напишу згодом). З іншими котиками, зрештою, добре потоваришувала, але й могла вмазати, якщо була без настрою.
В листопаді 2024 року наші коти підхопили вірус, який Люсю в нас забрав. Зараз вже 2025 рік, лютий місяць, досі інколи, коли котики збираються на вечерю, мені здається, що Люся от-от прийде.
24 липня 2017 рік — Елеонора
В ніч з 23 на 24 липня я не могла заснути всю ніч, бо під вікном хтось нявкав. Це траплялося не вперше, бо по цей бік будинку в нас город і чужі коти часто ним мандрують, коли йдуть у своїх справах. Тому я терпіла й намагалася не звертати увагу. Але близько 7 ранку не витримала, була сонна та втомлена, адже очей так і не зімкнула за ніч. Пішла на город. Прислухалася, нявкання досі лунало. Я покиськискала, аж раптом побачила, як до мене біжить кошеня. В долоньку поміщалося. Я миттю розчулилася, взяла кошеня на руки та понесла в дім. Одразу вирішила, що воно залишиться жити зі мною.
Назвали Елеонорою.
Коти одразу прийняли її в родину. Маленька бешкетниця не відходила від мене ні на мить.
Яким же було моє здивування, коли вечері цього ж дня бабуся сказала, що на городі в нас… Ще троє чи навіть четверо кошенят та їхня мама. Забрати всіх ми не могли, а куди їх дівати — не знали. Тому облаштували їм хатинку під будинком, поставили їжу, свіжу воду. Питання, чи повернути Елеонору матері навіть не підіймалося, я вирішила, що це доля, раз я вийшла й кликала, а вона єдина до мене прийшла.
Мама Елеонори з її сестричками пішли в невідомому напрямку за кілька днів. До сьогодні ми не знаємо, звідки вони прийшли, чому жили в нас деякий час.
За все життя я відчувала сильний зв’язок лише з декількома тваринами. Собакою Гроніком, собакою Філіном (може дивно, але вони зовні були… однакові), кішкою на ім’я Тігруля та от тепер Елеонора. Я називаю її своїм фамільяром. Вона виросла свободолюбивою дівчинкою. Її не можна змусити сидіти на руках, але якщо вона того хоче — не прогониш. Вона завжди приходить до мене в мої важкі миті. Муркоче, мне лапками, спить поряд. В нас обох є харчова алергія і її загострення відбуваються одночасно.
Елеонора — моє сонечко. Кілька років тому я побачила в інтернеті ідею, як господарі беруть відбиток лапки тварини й роблять татуювання. І я собі теж зробила.
В неї була одна вагітність. Двоє кошенят, хлопчик та дівчинка. Хлопчик, на жаль, помер в перші дні після народження.
Кльопа — так я назвала доньку Елеонори. Дуже схожа на маму виросла, але більш волохата.
Кльопа, на відміну від матусі, була дуже ручна, любила спати, вмостившись на мені.
Але фінал її життя вийшов надто драматичним, як на мене. Тож, опустимо ці деталі.
Елеонору я стерелізувала, тож більше жодних нащадків ми не маємо.
Роки плинуть, а Елеонора зберігає дитячий азарт. Рідко, але любить подуркувати, зазвичай нападає на килим та вдає, що вона кенгуру.
2019 рік — Пуся, Бася, Четвірка
Тато працював в дитячому садку. Там у підвальному приміщенні був його кабінет і туди приблудилася доросла киця. Загалом про неї піклувалися всі робітники садка, але тато особливо з нею товаришував, бо одного разу в квітні вона привела прямо до тата в руки свою доньку. Якийсь час кошенятко жило там, а тоді тато йшов у відпустку, здається, й не захотів залишати малу без нагляду. Приніс додому.
Назвали малу Пусею, бо вона була дуже маніпусінька. Крихітна, хоча вже самостійно харчувалася. Знаєте, колись була колекційна серія журналів з іграшковими котами The cat collection? Там з кожним випуском йшла маленька іграшка кота в нашийнику. От ті нашийники були Пусі в самий раз.
Це вже татова фамільярка. Вона завжди зустрічає його з роботи, спить поряд з ним, а якщо він встає з ліжка і йде — біжить слідом.
Одного разу вона сильно отруїлася. Був у нас період, коли невідомі нелюди розкидали вулицею та навіть у двори людям отруту. Я тоді працювала в нічному клубі караоке-менеджеркою, і коли після зміни йшла додому вранці, зателефонувала татові і він розповів, що Пусі дуже погано. Вони вже були в лікаря, але той сказав, що шанси на одужання малі.
Але Пуся одужала. Втім, отруєння залишило на ній слід. Проблеми з координацією. Спершу вони були дуже помітні, вона ходила й хиталася, її могло кидати з боку в бік, важко вдавалося стрибати. З часом її стан покращився, але проблеми з координацією залишилися, хоча вже не такі страшні. Вона вільно пересувається, бігає, стрибає. Єдине що, не може їсти тверду їжу або великі шматки, треба все подрібнювати.
Пуся стала мамою один раз та про її доньку буде нижче.
Бася прийшла до нас в десь в травні-червні 2019 року. Вже досить дорослою, може з 4-5 місяців. Сама прийшла під двір і довго нявкала, а коли мій двоюрідний брат вийшов — тікала від нього. Але йому вдалося її спіймати та забрати додому. Спершу Бася жила в тітки, а потім якоїсь миті перебралася до мене й не захотіла йти. Тож дитячих фото її в мене немає, як і фото з перших днів, бо я вчилася в Харкові й здебільшого мешкала там. Вдома була лише на вихідних.
Якщо її пестити, вона несамохіть покаже язичок. Теж любить обійматися, сама йде на руки. Товаришує з іншими котиками. Та що там, у нас майже всі одне з одним товаришують. Їдять, сплять, все роблять разом. У Басі є синочок, розповім пізніше за хронологією.
У 2019 році відбулися останні пологи Люсі, після ми вже активно зайнялися стерилізацію, бо фізично не змогли б утримувати все нових і нових кошенят. Та й… не всі народжені виживали. Можливо, справа в генетиці, бо… Не будемо про сумне.
2019, десь в липні (точну дату, на жаль, не записала), Люся народила 4 малечі. Чорняві, однакові.
Я назвала малих за нумерацією Ода, Тора, Троя, Вьорка, яка з часом перетворилася в Четвірку. Втім, подорослішати змогла лише Четвірка.
Влітку цього року їй буде 6 рочків. Вона жодного разу не була мамою (вчасно стерилізована). Має приязний та меланхолійний характер. Завжди спокійна, любить сидіти на руках чи батареях. Дуже рідко нявкає, голос в неї тихий, а коли муркоче — схожа на голуба. А ще вона зовсім маленька за розмірами. Коли в рік з копійками я понесла її на стерилізацію, лікарка здивувалася, що це вже доросла киця, бо вигляд вона мала 3-4 місячної.
19 липня 2020 рік — Іюлька
Схожа з Елеонорою історія відбулася влітку 2020 року. Вдень я дивилася серіали з мамою у їхній кімнаті. Протягом кількох серій з вулиці долинало незнайоме нявкання. З боку сусідів. Я подумала, може вони завели кошеня? Та воно все нявкало й нявкало. Пішла перевірити. Помітила в нашому дворі на яблуні невелику чорну кицю. Зняла з дерева, а вона одразу пішла мені на руки, притулилася, як рідна.
Тієї ж миті я побачила сусідку й запитала, чи не їхнє щастя. Ні. Куди дівати? Своїх вже й так багато… У нас немає притулку для тварин в місті. Котів розбирають без особливого бажання, а тут — кішка. Тому відпустили ситуацію. Якщо прийшла — нехай залишається. Що дивно, вона була досить дорослою на вид, як і Бася минулого року, але коти її теж одразу прийняли. І навіть собаки, наче вона завжди в нас жила.
То було спекотне літо, в будинку вночі — пекло. Тому я ночувала в альтанці й Іюлька спала зі мною. Коли я прокинулася вранці — її не було поряд. Я перевірила дім — немає. Пройшлася двором — немає. Пішла до яблуні. Вона знову сиділа там. Я знову її зняла й з того часу вона з нами.
В нас були вже темні коти, як от Люся та Четвірка, але вони більш шоколадного кольору, Іюлька ж чорна. Але не вся. На животику має білу плямку.
Вона справжня мисливиця, жодна миша не пройде повз. Якщо її дуже погладити, почне пускати слину та заслинить вам усі руки. Любить обійматися. Сама проситься на ручки, а якщо не хочеш її брати — вдереться на тебе і буде голосно муркотіти.
2022 рік — Рижик, Соня
Рижик. Від народження іменований Атосом, бо в нього було ще два братики, але вони не вижили. Левенятко у нашому дівочому прайді. Бешкетник, розбійник. Дуже боляче кусається та дряпається. Грайливий, непосидючий, синочок Басі. Дитя війни, бо народився 18 березня 2022 року.
Якийсь період його життя ми дуже за нього хвилювалися, бо в нього були певні проблеми зі здоров’ям, і зараз ми досі його лікуємо від того вірусу, який накрив нас ще в листопаді 2024 року. Проте все гаразд і стан його задовільний.
Рижик найменший з наших котів за розміром. В цьому році йому буде 3, а він досі схожий на кошеня.
6 квітня 2022 року Пуся також народила донечку. Соню. Це дияволятко. Буває спить так міцно, що не розбудиш. Якщо щось лежить на столі — бійтеся, якщо Соня побачить. Грається усім, що рухається та не рухається. Головний тигидик дому.
Активна, весела, наполеглива та допитлива киця, через що кілька разів ледь не спалила собі хвоста. Може стрибнути на плиту, коли та працює (в нас газова). Без Соні не проходить жоден мамин дистанційний урок (моя мама вчителька). А ще Соня забіяка. Якщо вона хоче гратися, а інший кіт ні — Соня змусить або поб’є (грайливо).
Осінь 2023 року— Кус-кус
У нас є неблагополучний сусід, який був завів собі кішку. Не годував, не піклувався про неї. Цим займалася моя бабуся. Тривалий час вона носила кішці їсти, залишала їжу у нас біля паркана на межі з двором сусіда, де киця частенько сиділа. А коли сусід пішов в черговий запій і наближалися холоди, бабуся забрала кицю в дім. Так і назвала її: Кицюня.
А я зву Кус-Кус, бо вона дуже любить кусатися, прикусювати, гратися. Якщо починаєш її гладити — готуйся, що це перетвориться на жартівливу бійку. Вона любить залазити у дивні місця й сидіти там. Так одного разу я побачила її у вікні між рамами.
Хай там як, а деякі киці до неї ставляться досі трохи вороже. Не нападають, але лякають, тому Кус-Кус проводить час здебільшого у кімнаті бабусі разом з Марусею. От з нею вони найліпші подружки.
І Кус-Кус чи не єдина, в кого трохи напружені стосунки з іншими котиками. Всі інші — велика дружня родина.
Отака от історія вийшла. Наостанок залишаю вам ще кілька фото.
Дякую, що дочитали до кінця ❤️
