Історія одного полювання,або хто тут головний? Вступ.

Тату,Кім з мамою уже одягає ялинку і зараз вийде надвір танцювати під сніжинками.Я кинув свою не заряджену рушницю ТОЗ 34 на килим і побіг в сусідню кімнату.Показували “Едвард руки-ножиці” і я не міг пропустити цю сцену.Тому моя дочка Марія мала мене закликати.Це було в середині дев’яностих.Мені було 35. -Марія,ти закривала очі коли ця безсоромна жінка? -Закривала тату,ти ж знаєш що закривала! Марія показала як саме вона закривала очі своїми маленькими ручками.Довелось повірити.Взагалі-то я не письменник.Я водій маршрутки.Водій маршрутки це складніше і небезпечніше ніж бути письменником.Посудіть самі.Водій може обійтись без книжки в руках,та не кожен письменник може обійтись без громадського транспорту. Я лиш хочу розповісти про одну давню історію.У мене не має головного героя.Можливо читач чи якийсь письменник мене читатиме і обуриться,мовляв,світ такого не бачив-історії без головного героя.Ну нехай письменники і вигадують своїх головних героїв,а я,водій маршрутки,тому можу собі позволити історію без нього.Хоча…Може він і з’явиться на цих сторінках,але дещо згодом.Цієї п’ятниці,десь о 16.30.Саме в такий час я маю зустрітись зі своїми друзями на вокзалі.Ми вирушаєм на полювання. (Продовження буде по мірі написання)