Лист від Каті.
Іван Сергійович, ви в своєму розумі ? Нащо ви моїх 10 карбованців назад мені відіслали ? А шоколодку ? Це взагалі уже лишнє ! Я через цю шоколодку точно з вами сваритись буду ! І що ви таке пишете ? Ви таке пишете мені, що я дійсно не знаю, чи сміятись, чи плакати з ваших слів ! Пишете що я єдина хто підсолодив ваше гірке життя і в знак вдячності хочете і моє життя підсолодити і відправляєте мені в листі шоколадку !
Та це ще не все, ви забороняєте вас називати Іваном Сергійовичом, а наказуєте, саме наказуєте називати Іваном, а краще Іваськом ! Ну ви даєте Сергійович. Я ваш лист декілька раз з ряду перечитувала і все не могла повірити, що це ви таке мені пишете.
Так це ще не все, ви погрожуєте мені, що якщо я вас не називатиму ласково, а називатиму по імені і фамілії, то і ви, в свою чергу, змушені називати мене теж по імені і фамілії - Катерина Іванівна. Ну і що ж, мені подобається так. А Грушенька мені не подобається. Краще вже називайте мене Катерина Іванівна, ніж Грушенька, тай і чому вам вздумалось мене Грушенькою назвати ? Пів години лежала і думала, і нічого не надумала, обов'язково в наступному листі напишіть як і чому вам в голову прийшло називати мене Грушенька ?! Але так мене не називайте, я хочу для вас Катериною Іванівною бути ! Я деколи на вас сварити хочу ! Деколи мені хочеться на вас насварити, навіть може і розкричатись на вас, єдино для того, щоб вам зі мною дуже легко не здавалось, щоб я вам медом не показалась, тобто щоб ви до мене серйозно ставились, бо я як на вас сваритись не буду, обіжатись на вас не буду, то ви до мене серйозно ставитись не захочете ! А потім подумаю-подумаю, а за що ж на нього сварити ? Яке він горе несе, який хрест, а я ще сваритись хочу ! Тай кому ж йому медом бути, як не мені ?!
Спішу повідомити вам радісну новину, Іван Сергійович, я розійшлась з своїм хлопцем. Не зійшлись характерами. Тепер я вільна. Серце моє уже не належить нікому. Ну це й так вас не стосується, це я просто.
Ви такий не відповідальний... Я хочу щоб ви неодмінно були відповідальний. Як же ви козі ще ім'я не придумали ? і пишете що коза може все життя прожити без імені. Не може ! Обов'язково, як прочитаєте мій лист, одразу придумайте ім'я вашій козі і напишіть мені, обов'язково, як ви її назвали ! Тільки ім'я жіноче має бути, бо це коза, а не цап. Я це спеціально вам нагадую, бо взагалі не здивуюсь, якщо ви її назвати "Джек" або щось таке ! Гарно її назвіть !
До цих 10 карбованців, що ви мені відіслали, я ще додають 25 карбованців і надсилаю вам і не смійте мені їх назад відсилати, бо я їх порву, обіцяю ! Роботи у мене тепер вал. В мене не погано получатись стало і тепер крім дитячих мені і дорослі сорочки приносять. Я всі дні тепер шию і не буду приховувати,- про вас думаю. Думаю шо ви там їсте?, що п'єте?, куди ви ходите? Паранька каже що ви дурно пострижені і у вас на голові горобці гніздо зробила. Іван Сергійович, я ось про це гніздо тепер і думаю ! Заспокойте моє серце,- пострижіться !
А тепер до поганих новин. Погані я на кінець приберегла. Ви мене звинувачували, чому я в першому листі про ваших друзів написала, про Юстину написала, а про ваших батьків не написала. Та я спеціально не написала, бо вашого тата на війну забрали. Забрав вашого тата на війну якраз ваш той колишній друг якому ви 50 000 винні. Мама ваша одна. Не знає ні де ви, ні де її чоловік. Бачила її в церкві. Я хотіла щоб ви їй написали, але подумала, так як ви в розшуку, то її кореспонденцію точно будуть перевіряти. Якщо хочете, на другу Неділю, після церкви, я підійду до неї і скажу що ви живий-здоровий, скажу їй як ви козу назвали і що ви постригли нарешті голову ! Вона рада буде ! А тепер прощайте ! Як тільки прочитаєте мій лист, тут же, негайно, відпишіть і несіть до Параньки !
Наступний лист від Катерини Іванівни.
Все одно я не розумію чому я Грушенька. Катерина - Катюша- Катюшенька - Грушенька. Ці ваші доводи за вуха притягнуті. Називайте мене Катерина Іванівна краще !
Тай і я не солодка як груша, і волосся у мене не кольору стиглої солодкої груші. Дурниці ви якісь пишете ! Точно моєї грубості шукаєте ! Звідки ви знаєте солодка я чи ні, якщо ви мене уже рік не бачили ? Може я змінилась і постаріла ? І вам зовсім не солодкою буду для очей ваших ! - як ви мене запевняєте ! Дурниці це все ! Не пишіть більше мені такі слова ! Я хочу щоб ви серйозний в мене були !
А який же ви серйозний, коли ви вашу козу тоже Грушенька назвали ? Ви в своєму розумі ? Бо вам це слово приємно вимовляти, бо вам це слово найдорожче тепер з усіх слів !
Ах, Іван Сергійович, ви ще дитина, шкода що вам уже 31 рік !
От уявіть, це не можливо, але уявіть, це ніяк не можливо, але уявіть що це якась казка і я приїхала до вас у гості, а ви кричите " Грушенька, підійди до мене ", то звідки я буду знати кого саме ви кличете ? Тай це, якщо чесно, образливо для мене, що ви козу Грушенькою назвали, чогось ви її Юстиною не назвали ?!
Розізлили ви мене своїм листом. На другий раз заспокойте моє серце - напишіть щось серйозне. Ви коли не серйозні, то це мене злить. Я думаю що ви як не серйозні, то і до мене будете не серйозні.
Прощайте, бо я зла, через вашу козу !
7 серпня. Сьогодні був у діда і розказав йому свою історію про Юстину і про переписку, дивну свою переписку з Катериною Іванівною. Я поради шукав. Я його думки шукав.
Федір Михайлович слухав мене уважно, і про Юстину і про Грушеньку. Майже не перебивав і майже не дивувався, здаволось що таким його і не здивуєш, лиш деколи уточняв деякі моменти і розпитувався деякі деталі, які мені здавались маловажливими і тільки відволікали мене від загальної нитики своєї сповіді йому.
Тоді Федір Михайлович, коли я закінчив, ще помовчав трохи і добавив легко і майже радісно, так якби такі задачі все життя вирішував:
На рахунок Юстини, то тут усе ясно, тіло і кров тобі треба прийняти, того хто і розіп'явся за всі твої гріхи, навіть які ти ще не зробив, я організую, переговорю з Отцем нашим, але перед тим тобі треба зробити малий вступний курс, так як ти вже дивишся на мене,- як баран на нові ворота ! Ти знаєш як баран дивиться на нові ворота ? - спитав мене дідо. Я відповів що не бачив ще як барани дивляться на ворота.
Тоді дідо продовжив :
- Баран після паші веде все своє стадо до стайні. Він це робить кожен день. Все для нього привично і ноги його самі ведуть. Все звичне - дорога, дерева, хати кругом, подвір'я людські, та тільки поміняти браму на подвір'ї якого він заходить до стайні, то баран стане перед цією брамою і ні крока не ступить. Годину буде стояти і на браму дивитись. Він все розуміє і пам'ятає, по якій дорозі і як вести своє стадо до стайні, але ця брама нова - його збиває з пантелику, вот він дивиться годину на неї і не знає що це таке і звідки взялось ? В той момент треба подивись на його погляд ! Такий баранячий, здивований і стікляний погляд ! Вот коли я тобі говорю про тіло і кров того, хто віддав їх за гріхи твої, навіть яких ти ще не зробив, то ти таким поглядом щойно подивився на мене як баран на нові ворота. Ми ще буде про це говорити, але не нині і не скоро. Ти ще не готовий.
А на рахунок Грушеньки, то тут тоже все ясно. Чоловік - це як мідний тазік. Його бий об стінку, товчи об фундамент - а він все одно мідний тазік. Його кидай об землю, а він все одно мідний тазік. Ну та, погнеться трохи, в деяких місцях, але він завжди буде мідним тазіком, навіть якщо в багатьох місцях уже погнутий і побитий. А жінка - як хрустальна ваза, як кришталева ваза. Вона як розіб’ється, то вся розіб’ється, вся розлетиться на малі осколки. Вона за один, всього один раз, розбитись може, розумієш ? Потім все життя будеш склеювати цю вазу до купи, все життя її будеш склеювати, але уже не склеїш, вже така як була вона ніколи не буде. Ось і все що стосується тебе і Грушеньки. Якщо ти не дурак, то тобі цих слів досить буде, а якщо ти не Іван Сергійович, а Іван Дурачок, як у цій казці про Іванушку дурачка, то тобі і весь вечір щось пояснюй, а ти все одно по-своєму зробиш.
Більше ми на тему Юстини і Катерини Іванівни не говорили, бо прийшов Ігор Анатолійович, з самим радісним і безтурботним виглядом, очі його як звжди були трохи мокрими, чи то від вітру, чи від самогонки, чи від розчулення якогось. Він дуже легко впадав у якийсь восторг, якесь піднесення, через навіть найдрібнішу подію і тут же біг з цим піднесенням до Федіра Михайловича і в самих яскравий фарбах і тонах описував це своє нове захоплення. На цей раз він розказував що у нього найкраща у світі дочка і що він це сьогодні тільки зрозумів. Він мало що не плакав з радості, за свою дочку і чуть не плакав з досади на себе, що він тільки тепер це зрозумів. Я не надто уважно слухав цю історію його, бо я надумав, я надумав об'яснитись з Катериною Іванівною і признатись їй. В чому саме признатись, і що саме обяснити їй,- я конкретно не знав, у мені щось нове зароджувалось, я уже відчував це, я лиш це словами не міг описати, але вирішив у наступному листі написати їй все так як є !
