У харківській аніме-тусівці існувало кілька аніме-клубів, форумів та аніме-фестивалів – місто велике, і місця вистачало всім. Але найменшою та самою екзотичною групою був “Клуб Панцухантерів”. Про його невідому історію піде розповідь у цій статті.
Для початку потрібно сказати, що в середовищі отаку немає нічого більш японіського, ніж потяг до жіночих трусиків, а саме - панцу. Це японське слово, що походить від англійського pants (у широкому сенсі - "нижня білизна"), але в японському означає саме "жіночі трусики". Слово запозичене, тому що в класичному японському одязі така частина гардеробу, як трусики, відсутня, і масовою ця частина одягу в Японії стала вже після Другої світової війни. Стилістичний прийом, у якому відбувається коротка, невимушена і випадкова демонстрація панцу або навіть їх краєчка, називається “панчіра”. Але більш відомим є англійський термін "панцушот" (panty-shot). Ось із колекціонування панцушотів і розпочалася історія харківських панцухантерів.
В аніме демонстрація панцушотів є найпоширенішим, можна сказати, базовим елементом фансервісу. З'явився цей прийом ще в період становлення сучасного аніме та манги у 1960-х і присутній у працях усіх класиків – від Осаму Тедзукі до Хаяо Міядзакі. В одних випадках він еротичніший, в інших – має скоріше комічний ефект. Якщо аніме не створювалося спеціально як фансервісне, то панцушот у ньому міг бути лише один на цілий сезон і з'явитися у абсолютно випадковий момент. Збирати такі панцушоти та ділитися своїми знахідками з іншими на аніме-форумі було досить весело. Цим і займалися панцухантери на зорі своєї появи.
Від простого фіксування панцушотів у тому чи іншому аніме клуб досить швидко перейшов до цілеспрямованого пошуку інформації про панцу. З'ясувалося, що в Японії це чи не окремий отаку-рух зі своїми атрибутами (наприклад, з носінням трусиків на голові чи обличчі). Це здалося комічним і тому вирішили явити панцухантерів світу через сценку на аніме-фестивалі. Під час підготовки до неї виникла проблема: у жодного члена клубу власне панцу не було – лише скріншоти на комп'ютері. Сучасна людина просто купила б їх або пошила, якби хотілося сильно заморочитися. Але грошей тоді особливо не було, та й досить швидко один із учасників приніс жіночі трусики. Не ставлячи зайвих питань усі наділи їх на голови та почали репетирувати. І саме в цей момент до кімнати зайшла молодша сестра одного з учасників. Німа сцена: кімната, п'ять хлопців із трусами на голові, нуль пояснень. Єдине, що сказала сестра: "Ах ось де мої трусики!" Так відкрився секрет появи реквізиту для сценки. Незважаючи на такі складнощі на початку, виступ на фестивалі викликав загальний фурор і стало ясно, що тема панцухантерства знаходить відгук у душах справжніх отаку і треба продовжувати.
Для наступних сценок вирішили запросити до участі ще й дівчат. Так вирішувалася проблема доступу до такого дефіцитного реквізиту як панцу і розширювалася база клубу. Наступна сценка розповідала вже не про самих панцухантерів як про явище, а про їхню школу, де нібито готуються нові кадри. Сценка мала ще більший успіх, ніж попередня, і з того часу панцухантери стали фішкою харківських аніме-фестивалів. Формати змінювалися: іноді це були сценки, іноді хореографічні номери, як, наприклад, пародійний танець Yatta!, де мужики в білих трусах з пришитими до них фіговими листками виконували дивні, але дуже запальні рухи під однойменну японську пісню. Або жіноча Yatta!, яка стала відповіддю та пародією на перший номер, але з'явилася вже на наступному фестивалі.
Окрім виступів на фестивалях, учасники клубу розважалися спеціальною панцу-грою на “анімках” (щотижневих зборах аніме-клубу). Для неї створили спеціальний спортивний інвентар: двоє трусиків, зʼєднаних між собою тонкою мотузкою. Грали, відповідно, також удвох. Кожен учасник одягав панцу собі на голову і за сигналом мав стягнути панцу з голови супротивника без використання рук, не втративши при цьому свої. Такій собі трусиковий реслінг. Сутички виходили короткі, але затяті, з незмінним веселощами всіх, хто бере участь та спостерігає.
Мало хто знає, але саме вихідці з харківського “Клубу Панцухантерів” заснували аніме-видання “СьогодНЯ!”, а у перших 24 номерах міститься як мінімум по одній картинці панцу у кожному випуску. Така ось забавна пасхалка від нашого верстальника, яку ніхто поки що не зміг знайти.
Як не дивно, інтернет, який уможливив появу панцуруху, його ж і вбив. Копіюючи аніме-персонажів, косплеєри почали демонструвати білизну, і досить швидко це стало настільки масовим, що призвело до інфляції панцу. Тепер для отримання панцушоту стало не потрібно уважно переглядати аніме сезон за сезоном, щоб встигнути зловити потрібний кадр. У тебе буквально тицяли панцу і від цього вся магія від пошуку, передчуття та чудової знахідки випаровувалась. Так і закінчилася коротка, але яскрава історія харківських панцухантерів.
Ця та інші статті про аніме-фендом доступні безкоштовно на buy me a coffee.
