Якщо ви довго грали в Cyberpunk 2077 і цей світ затягнув вас, то у вас могло виникнути запитання: чому світ у грі настільки схожий на наш сучасний світ, тільки без літаючих машин? Ця схожість стає тим більш палкою і навіть моторошною, оскільки світ кіберпанку, це зовсім не світле фантастичне майбутнє, а скоріше криве дзеркало з попередженням про те, яким світ може бути. Причина, з якої все так упізнавано, не лише в тому, що за сюжетом це відносно недалеке майбутнє, а й у тому, що в основі цього світу лежать деякі економічні концепції, які описують наш із вами сучасний світ. Про п'ять із них ми поговоримо в цій статті.
Перше, що впадає в око, коли гравець потрапляє на вулиці Найт-Сіті, це величезний контраст між багатством і злиднями. У центрі міста, на площі Корпорацій, офіси провідних компаній світу підпирають небо, а на задвірках люди порпаються в смітті в пошуках їжі. Такий стан називають К-подібна економіка. Це ситуація, коли невелика верхня частина економіки стрімко зростає і всі, хто пов'язаний із цією частиною економіки, багатіють, а вся інша економіка не просто не зростає, а ще й падає водночас, і пов'язані з нею люди біднішають. У нашому світі спостерігається схожа картина. На фондовому ринку США є так звана «Чудова сімка» — це сім найбільших технологічних компаній, пов'язаних із розвитком штучного інтелекту, хмарних обчислень та мікроелектроніки. Акції цих гігантів стрімко зростають, тоді як уся інша економіка тупцює на місці. Це створює розрив у багатстві між тими компаніями, що вирвалися вперед, і всіма іншими. У майбутньому, якщо гіганти цього захочуть, вони зможуть викупити всі компанії з інших секторів, оскільки ті будуть значно дешевші за компанії, що вирвалися вперед. Це те, що сталося у світі кіберпанку. Нам увесь час торочать, що за всім стоять корпорати, але не пояснюють, як саме. Найбагатші компанії світу кіберпанку скупили всі компанії середнього розміру, а ті скупили малі компанії, аж до найменшого бізнесу, і тепер практично всі гроші в економіці йдуть у доходи мегакорпорацій. У реальному світі цей процес стримується через антимонопольне законодавство, а перетік грошей в економіці регулюється податками. У світі кіберпанку держава слабка й корумпована, тому не збирає податки з корпорацій і не обмежує їх. Така економічна влада дозволяє корпораціям диктувати свої умови не лише урядам, а й працівникам, нав'язуючи важкі або небезпечні умови праці.
Ті, хто не зміг вписатися в корпоративні стандарти або не витримав інтенсивних умов праці, залишаються за бортом. Але чим же вони тоді оплачують свою їжу та житло? У світі кіберпанку на соціальну підтримку розраховувати не доводиться. Тут варто поговорити про гіг-економіку. Буквально це означає економіку підробітків. Головний герой у грі весь час виконує такі підробітки різного ступеня кримінальності. Але легко припустити, що й усе інше місто зайняте такими ж підробітками, просто менш небезпечними. У нашому світі ми стикаємося з гіг-економікою майже щодня. Кур'єри, водії в службі таксі, фрілансери на інтернет-майданчиках — це все учасники гіг-економіки. Різниця лише в тому, що у світі кіберпанку замовлення знаходить і розподіляє спеціальна людина, справник, а в нашому світі це робить алгоритм мобільного додатка. За сучасними оцінками, до чверті всього населення США задіяно в гіг-економіці. Тож це буквально майбутнє нашого працевлаштування. Такий тип зайнятості породжує три фундаментальні проблеми.
Перше — нестабільність заробітку. Гіг-контрактор не знає, скільки йому вдасться заробити наступного місяця і чи вдасться взагалі. Платформа може в будь-який момент заблокувати акаунт, перекривши доступ к замовленням. Це створює великий економічний стрес і страх перед майбутнім, який змушує людей погоджуватися на гірші умови або нижчу оплату праці. Що знову ж таки посилює та збагачує корпорації.
Друге — це відсутність оплати простою. Якщо людина працює на звичайній роботі й у неї простій через те, що роботи немає, то це головний біль роботодавця, який не повинен позначатися на окладі. У гіг-контрактора гроші з'являються тільки тоді, коли він виконує роботу, а години очікування між замовленнями не оплачуються. Це неминуче призводить до переробок, щоб заробити в невдалий день, доводиться подовжувати робочу зміну.
А третє — це те, що людина починає ставитися до себе як до мікропідприємства, а не як до людини. Жоден наглядач не простежить за працівником так, як він сам. Гіг-економіка створює зрозумілий стимул: більше працював — більше заробив. Але в цих умовах людина може сама себе загнати, подовжуючи робочі зміни й не даючи організму відновитися. Молоді з цим дають раду, старші люди — вже ні, це одна з основних причин, чому в Найт-Сіті майже немає людей похилого віку. Вони просто не витримують такого навантаження.
Усі соки з працівників вичавлюються заради грошей, і у світі кіберпанку цю роль виконують євродолари, або скорочено ЕД (едді). Назва може наштовхнути на думку, що валюти Євросоюзу та США якимось чином об'єдналися. Але в лорі гри все цікавіше: коли створювалася настільна гра Cyberpunk 2013, реального євро ще не існувало (Майк Пондсміт вигадав валюту у 1988 році — задовго до появи євро в обігу). За сюжетом економіка США рухнула, і долар замінила європейська валюта, яка стала світовою резервною. Але що, як я вам скажу, що євродолари існують у реальному світі? Щоб пояснити, що це за валюта така, треба почати з того, звідки беруться гроші. Колись раніше гроші створювалися фізично, наприклад, карбувалася монета або друкувалися паперові купюри. У сучасному світі гроші з'являються з кредиту, коли банк дає комусь у борг. Коли банк за межами США дає комусь у борг у доларах США, народжуються євродолари. Вони не мають окремих банкнот, банкноти такі самі, як в Америці. Суть терміна в тому, що ці долари більше не контролюються Федеральною резервною системою США. Зараз, окрім європейських банків, кредити в доларах видають ще й азійські банки, а останнім часом і криптовалютні стейблкоїни, прив'язані до долара. Творці таких криптомонет можуть створювати долари з повітря, порушуючи монополію Федеральної резервної системи. Вони не мають так робити, але теоретично можуть.
Ще одна економічна концепція, на якій базується фундамент світу кіберпанку — це чартерні міста. Найт-Сіті — це чартерне місто в його вищій формі. Ідея чартерного міста проста. Давайте створимо місто з нуля і створимо на його території зону, де всі житимуть за законами, відмінними від усієї іншої країни. На основі договору, який називається хартія (charter), звідси й назва міста. Але про що буде цей договір? А про те, що на території міста не діють жодні обмеження та регулювання для корпорацій, а всі, кому не подобається, можуть просто виїхати з міста, адже воно створювалося з нуля і постійних жителів на момент заснування міста там немає. Другою ідеєю концепції є ідея передати управління містом до рук приватної корпорації, щоб вона замінила корумповану та неефективну муніципальну владу. У теорії таке місто має перетворитися на квітучий Сінгапур, Дубай чи Гонконг. На практиці воно обертається на Найт-Сіті. Місто, де корпораціям дозволено все, а населення існує виключно заради їхнього зиску. На папері обіцяють неймовірне економічне зростання, але забувають уточнити, що воно торкнеться не всіх жителів міста і комусь доведеться дуже важко працювати задля цього успіху.
Найт-Сіті від самого початку замислювався його засновником Річардом Найтом як безподатковий «діснейленд для корпорацій». А після того, як Джонні Сільвергенд підірвав ядерну бомбу в самому центрі міста, влада корпорацій тільки посилилася. Заради відновлення міста мегаполіс довелося продати корпораціям з потрохами.
Так що ж дозволяє мегакорпораціям світу кіберпанку відбудовувати цілі міста й підкуповувати будь-які уряди світу? Усі ці компанії є монополістами. Монополія — це такий стан ринку, коли на ньому є лише один продавець. Цей єдиний продавець отримує економічну владу над покупцями. Купуй у мене або не купуй взагалі. Таке становище дозволяє завищувати ціни, диктувати умови урядам і працівникам та практично необмежено багатіти. Усі підприємці, які поважають себе, намагаються побудувати монополію, на щастя, не у всіх виходить. У світі кіберпанку є три типи монополій. Перша група — це Petrochem та Biotechnica. Одна компанія тримає монополію на основне моторне паливо світу кіберпанку. Друга тримає монополію на вирощування сільськогосподарської продукції. Друга група — це Kang Tao та Militech, це конгломерати. Купа різнорідних компаній, зібраних під одним дахом. А третя — це сама Arasaka, японська дзайбацу. Це теж конгломерат, але він відрізняється тим, що належить і, що важливіше, управляється однією родиною. У простих монополіях є зрозумілий товар, який продається тільки у цієї компанії. Як паливо у Petrochem. А ось на запитання, чим займається дзайбацу, правильна відповідь лише одна — усім. У сучасному світі дзайбацу були заборонені після Другої світової війни, але вони мають аналог у Південній Кореї під назвою чеболі. Одним із таких є Samsung. Для нас це просто бренд електроніки, але в Південній Кореї людина може народитися в пологовому будинку Samsung, навчатися в школі та університеті Samsung, піти працювати в корпорацію і в підсумку бути похованою на корпоративному цвинтарі.
Ця стаття охопила лише п'ять економічних концепцій зі світу гри Cyberpunk 2077, але всередині самої гри їх набагато більше. Саме тому її всесвіт такий цікавий і так лякаюче схожий на нашу реальність. І останнє: якби Джонні Сільвергенд бодай на секунду спромігся пояснити ці концепції, його ненависть до корпорацій виглядала б набагато переконливіше. А так він часом нагадує щось середнє між анархістом і марксистом-максималістом. Реальний світ влаштований набагато складніше за будь-які крайнощі, і саме тому його так цікаво вивчати.
