Російські збройні угоди з Північною Кореєю та Іраном вказують на появу нової осі ізгоїв: країни, об’єднані у своїй готовності порушувати міжнародне право та ігнорувати санкції ООН. Керовані відчаєм, ці партії становлять загрозу регіональній і глобальній стабільності, яку не можна недооцінювати.
У російського президента Володимира Путіна були очевидні причини цього місяця прийняти північнокорейського диктатора Кім Чен Ина у новому космодромі Росії у східному Сибіру. Через незаконну загарбницьку війну в Україні, у Путіна закінчуються як друзі, так і боєприпаси.
Космодром «Східний» має непросту історію. Будівництво, призначене замінити Байконур у Казахстані, супроводжувалося постійними затримками та звинуваченнями в корупції та безгосподарності. Зараз його рідко використовують, хоча він запустив гучну місію Луна-25, яка нещодавно врізалася в Місяць.
Російсько-північнокорейські відносини мають схожу історію. Колись зв’язок між Кремлем і режимом Кіма був тісним. Зрештою, комуністична Північна Корея була по суті радянським витвором і десятиліттями значною мірою покладалася на радянську підтримку. Але після розпаду Радянського Союзу, російські лідери побачили, що виграють більше, розвиваючи відносини з процвітаючою Південною Кореєю. Кремль, фактично, перейшов на інший бік, приєднавшись до (невдалих) міжнародних зусиль, спрямованих на те, щоб Королівство Відлюдників не розробило ядерну зброю.
Тепер ситуація знову змінилася. Спроба Путіна стерти Україну з карти Європи, зробила Росію міжнародним ізгоєм – як і Північну Корею. Більшість розвинутих економічних держав світу підписали комплексні санкції проти Росії, а Генеральна Асамблея ООН випустила кілька резолюцій, засуджуючи агресивну війну Путіна. Дуже небагато країн, які стали на бік Росії, складають міжнародну галерею шахраїв: Еритрея, Сирія, Нікарагуа, Білорусь, Малі та – звісно – Північна Корея.
Тим часом багато країн, які утрималися від цих голосувань в ООН, все частіше заявляли про свої заперечення проти війни Путіна. Наприклад, на останньому саміті G20 у Нью-Делі, заключна спільна декларація включала чітке підтвердження принципу територіальної цілісності – очевидне посилання на російську агресію та помилкові стратегічні цілі Кремля.
Путін очікував швидкої перемоги, коли розпочав свою війну в лютому 2022 року, але з тих пір російські війська втратили приблизно половину того, що вони захопили під час початкового вторгнення. Після, майже 600 днів, вони намагаються захистити себе від незалежної, демократичної української держави, яка сповнена рішучості захистити свою свободу.
За цих умов, де Путіну потрібні всі друзі, яких він може знайти, Північна Корея раптово повертається в прихильність Кремля. З його повністю мілітаризованим суспільством і численними запасами старих артилерійських боєприпасів радянського зразка, режим Кіма виглядає, як рятівний круг для невпинних військових зусиль Росії.
Тому у Путіна не було іншого вибору, як розстелити червону доріжку для північнокорейського диктатора. Незважаючи на те, що деталі угоди, щодо Східного, залишаться нерозкритими, можна з упевненістю припустити, що Росія отримає боєприпаси в обмін на різноманітні предмети першої необхідності, яких відчайдушно потребує Північна Корея, не в останню чергу продовольство та енергоносії. Окрім цього, також говорили про те, що Росія допомагає Північній Кореї в розробці та розгортанні супутників, області, де вона була особливо неуспішною.
Якими б не були деталі, немає сумнівів у тому, що угода порушує санкції Ради Безпеки ООН проти Північної Кореї, які спочатку були введені за підтримки Росії. Стверджуючи , що режим санкцій щодо Північної Кореї є справою ООН, а не Росії, міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров діє вкрай нечесно.
Ми є свідками появи осі ізгоїв: країни, об’єднані у своїй готовності порушувати міжнародне право, розв’язуючи війни, розробляючи ядерну зброю та порушуючи санкції. У цьому списку також є Іран, де Росія закуповує безпілотники-камікадзе, щоб атакувати українські міста та мирних жителів.
Але не помиляйтеся: звертатися до такої країни, як Північна Корея, є ознакою глибокої слабкості. Китай та Індія можуть відкрито не засуджувати російську агресію, але вони також не схвалювали її та не робили багато, для підтримки військових зусиль Путіна. І яку б підтримку не змогли запропонувати Білорусь, Еритрея, Сирія чи Малі, це не допоможе Кремлю досягти цілей його «спецвійськової операції» в Україні.
Тим не менш, ці ізгої, керовані відчаєм, поглиблять співпрацю, створюючи нові ризики для регіональної стабільності та глобального порядку. Наприклад, якщо Росія забезпечить Північну Корею технологіями, необхідними для розвитку своєї ракетної чи ядерної програм, це обов’язково матиме наслідки для безпеки Північно-Східної Азії.
Росія та Північна Корея можуть зазнати невдачі у своїх космічних зусиллях. Але їхнє порушення санкцій і правил тут, на Землі, напевно матиме дестабілізуючий вплив на міжнародний порядок.
Карл Більдт - був міністром закордонних справ Швеції з 2006 по 2014 рік і прем'єр-міністром з 1991 по 1994 рік, коли він вів переговори щодо вступу Швеції в ЄС. Відомий міжнародний дипломат, він був спеціальним посланником ЄС у колишній Югославії, високим представником у Боснії та Герцеговині, спеціальним посланником ООН на Балканах та співголовою Дейтонської мирної конференції. Він є співголовою Європейської ради з міжнародних відносин.
Джерело Project Syndicate
