“Викради ту, яка тобі до серця припаде!” —
Рішає він; вона ж не викрадає, а краде.
— Фрідріх Ніцше “Весела Наука”
Культура трубадурів стала феноменом для Середньовічної Європи завдяки своїй світській натурі. Лірика “тих хто знайшов” (прованс.) суттєво відрізнялася від класичної тоді, адже оспівувала не Богоматір чи святих, але річ — для Церкви — більш тілесну, проте високу для звичайної людини — кохання чоловіка до жінки, Прекрасної Дами, образ якої частково ґрунтувався на образі Діви Марії [1, 47с.]. Поезія трубадурів мала вплив на всю подальшу культуру, а ще більше - на літературу, утворивши новий жанр — Куртуазію (роман, лірика тощо). Від них ведуть свою генеалогію північнофранцузькі трувери та німецькі міннезінґери, які також оспівували відчуття піднесеного кохання. Причому вплив трубадурів можна побачити не лише в глобальному контексті — вони були частими гостями в замках та навіть королівських дворах, іноді — самими королями, проте частіше представниками лицарства і дрібної аристократії.
Але головний феномен культури мандрівних співців це опозиційність до того поняття любові і шлюбу, який в той самий час панував в католицькій Європі, де союз чоловіка і жінки, за рідкісними винятками, був радше діловою справою, а не проявом щирого кохання, яким його бачили трубадури.
На початку ХХ століття посилився інтерес до різноманітних містичних та езотеричних теорій, зокрема до легенд про острів Туле і т.д. Не стали винятком і трубадури, яких почали повʼязувати з їхніми сучасниками — катарами. Катари були єретичним рухом, традиційно приписуваним до християнства (хоча, наприклад, французький історик Жак Ле Гофф виділяв катаризм в окрему релігію[5, 84 с.]). Найяскравішим представником теорії про прямий звʼязок трубадурів і катарів був Отто Ран — німецький мандрівник та археолог-аматор, який в своїх книгах, описуючи свої подорожі Європою, паралельно записував свої думки, які мали відношення до міфології, літератури, вірувань європейських народів. Зокрема, головною тезою Рана, навколо якої будується вся його концепція, є те, що катари були повʼязані з іранськими маніхеями [2, 159 с.], еллінськими та скандинавськими язичничниками [2, 142 с. ], люциферіанством [2, 10 с.], та, найголовніше, — трубадурами.
У єретиків-провансальців Амур означав Мінне. Мінне — це пам’ять і спомин. “Спомин же являє собою, — як зізнався наш гідний любові та поваги поет Жан Поль Ріхтер, — єдиний рай, з якого людину неможливо вигнати”. — Отто Ран “Двір Люцифера”
Концепція Рана в основному будується не на історичних чи археологічних даних, але на власних здогадках, переказах людей, словах книг сумнівного змісту (яких вже тоді було багато), та інтерпретаціях. Наприклад, у нас немає ніяких даних, які б свідчили, що катари поклонялися Люциферу, який є “Сонцем” або Аполлоном (по Ніцше — бог Смерті), що не заважає Рану писати про це як про доведений факт. Праці Рана є прекрасним свідченням того, наскільки бажання людини ХХ століття вірити в таємницю було сильним, як у автора, так і у тих, кого він зустрічає протягом своєї мандрівки:
Духовним зором я бачу на вулиці людей дванадцятого й тринадцятого століть. Один за одним вони проходять повз мене…
“Як тебе звуть?” — запитав я одного чоловіка, що проходив поруч. Він уже зовсім не молодий. Його волосся сиве, а щоки бліді. Він носить довгу, чорну одежу, запилюжену, з пошарпаними краями. Крокує він впевнено й пружно.
“Мене звуть Бертрам, я із землі Фуа”.
“Куди ж ти прямуєш?”
“До Рейну й далі через нього”, — відповів він просто.
“Ти — єретик?”
“Так”, відповів чоловік, від здивування широко розплющивши очі.
— Отто Ран “Двір Люцифера”
Іншою відомою особою, яка повʼязувала катарів і трубадурів був швейцарський філософ — Дені де Ружмон. І хоча, він також повʼязує трубадурів із єрессю, робить це більш делікатно, ніж Ран. Він, з огляду на неможливість істориками-сучасниками пояснити феномен трубадурів [3, 105-106 c.], повʼязує їх із катарами, зазначивши також і відмінності між їхніми основними доктринами [3, 115 c.]. Він відкрито не погоджується з тезою Рана про те, що трубадури були “віруючими катарами” [3, 113 c.], зазначає спільні риси між двома феноменами, прямо не виводячи поезію з єрессі. Певний антагонізм між двома авторами повʼязаний з початковою метою кожного: Ран намагається реабілітувати своїх предків-єретиків та довести, що катарство було залишком германської духовності, знищеної Римом під час хрестових походів, тоді як Ружмон намагається “описати неминучий конфлікт поміж пристрастю та шлюбом у західній культурі” на основі міфу про Трістана [3, 10 c.].
Проблема, згрубша, полягає в тому, що катарська єресь та куртуазне кохання розвиваються одночасно, і у часі (XII ст.), і в просторі (південь Франції). То як можна вважати, що ці дві течії не мали жодних зв’язків? Хіба б не було дивнішим, якби вони зовсім не перетинались?
— Дені де Ружмон “Любов і Західна культура”
Ще одним досілідником, істориком-медієвістом, концепцію якого буде взято до огляду стане представник Школи “Анналів” — Жак ле Гофф, який в своїй роботі “Народження Європи” торкається теми як трубадурів, так і катарів. Для Ле Гоффа ці два феномени розвивались паралельно один до одного, з огляду на однакові час та місцевість. Для нього схожість єресі та поезії була повʼязана з однаковими соціо-культурними обставинами Лянґедоку того часу: перехід частини аристократії регіону до катаризму був радше протестом проти церковної влади, яка забороняла кровноспоріднені шлюби [4, 84 c.]. Та ж сама аристократія часто спонсорувала трубадурів та навіть, в окремих випадках, сама була частиною феномену. Окрім того, відношення до шлюбу і у трубадурів, і у катарів було схожим, а саме несприйняття і заперечення [4, 57 c.][3, 110c.], що часто засуджувалось церквою як єресь.
На півдні Франції термін “Cathar”, що грецькою означає чистий і створює поіхдне німецьке слово Ketzerei — єресь —, став ключовим. <…>.
Катаризм, в грубому розумінні, був справді формою маніхейства, яке сприяло відмові від матеріального та плотського та заміні поведінки та ритуалів, які сильно відрізнялись від християнської церкви.
— Жак Ле Гофф “Народження Європи”
Врешті, Ле Гофф вбачає вплив катарської єресі взагалі суттєво перебільшеним - як офіційною церквою, так і самими катарами [4, 84 c.], а отже вплив єресі і на культуру трубадурів — тим паче.
У висновку, слід зазначити, що люди за своєю природою завжди повертаються до міфологічного мислення. Таким чином, для дослідників як Ран та де Ружмон, що хотітли відзнайти романтизм та одухотворення в цих двох феноменах, синергічний зв’язок трубадурів та катарів був очевидним. Для Ле Гоффа та Школи “Анналів” загалом такі інтенції були невластиві, що зумовило їх виключно раціональний погляд. Однак, це не мусить нас звертати лише до суворого академічного підходу, що непосильно відкидає творчі начала в душах, які й породили куртутазію, високу любов та музичне захоплення.
автор — Ян Гродзький
редактор — Роберт Овідійович Гортус
Список використаної літератури
1. Давиденко Г. Й., Акуленко В. Л. Історія зарубіжної літератури середніх віків та доби Відродження: навч. посіб. — Київ: Центр учбової літератури, 2007.
2. Ран О. Двір Люцифера / пер. з нім. Максим Солодовник. - Київ: Пломінь, 2024 – 283 с.
3. Ружмон Д. Любов і Західна культура / пер. з фр. Ярини Тарасюк. -Київ: Стилет і стилос, 2026. - 448 с.
4. Le Goff J. The Birth of Europe / пер. Janet Lloyd. — Oxford: Blackwell,2005. — 274 с.
